Світлі та Темні

Усе почалося в понеділок. Понеділки в Темній Імперії були традиційно важкими: зомбі після вихідних плутали ноги, а гобліни страждали від похмілля. Морґрат сидів у кабінеті і намагався вирішити дилему: чи дозволити будівництво казино на святому кладовищі (прибуток) або заборонити (протести Привидів-Пенсіонерів).

У двері постукали. Не як зазвичай стукав Зілч (тихо і винувато), а гучно, впевнено, з ноткою нахабства. До кабінету увійшов Зілч, а за ним — молодий чоловік.

Він був високий, статний, з вольовим підборіддям і палаючим поглядом. На ньому був мундир майора 2-го Ударного Легіону, підігнанний ідеально.

— Ваша Темносте, — пропищав Зілч, ховаючись за спину гостя. — Тут до вас... по протоколу. Стаття 15 Кодексу.

Морґрат відклав перо.

— Стаття 15? "Право Сильного"? Ви серйозно?

— Абсолютно, — відповів молодик, зробивши крок уперед. — Я, Джуліан де В’єр, кидаю вам виклик за право володіти Чорним Троном і титулом Темного Володаря.

Морґрат повільно зняв окуляри і протер їх.

— Джуліан де В’єр... — він клацнув пальцями, і перед ним у повітрі з'явилося особова справа. — Син емігрантів зі Світлих Земель. Батько — граф, втік від податків. Мати — баронеса. Закінчив нашу Військову Академію з відзнакою. Наймолодший майор. Нагороджений орденом "Залізного Ікла" за придушення бунту гномів без жертв (економічною блокадою). Характеристика: "Амбітний, розумний, схильний до театральних ефектів".

Морґрат подивився на Джуліана.

— Ти непоганий кадр, майоре. У тебе блискуче майбутнє. Ти міг би стати генералом років через десять. Навіщо тобі це самогубство?

— Тому що Імперія застоялася! — палко вигукнув Джуліан. — Ви стали м’яким, Морґрате! Де ріки крові? Де жах, що сковує серця ворогів? Ми граємо в дипломатію, проводимо Олімпіади і торгуємо сувенірами! Темний Володар має бути Втіленням Зла, а не головним бухгалтером!

"О, — подумав Морґрат. — Юнацький максималізм. Класика. Він хоче "старого доброго ультранасильства", бо не розуміє, як працює макроекономіка".

Ситуація була патова.

Морґрат важко зітхає і дивиться на Зілча.

— Зілче, перевір, чи боги дивляться?

Зілч подивився на стелю, де почали згущуватися хмари і проступило велетенське Око.

— Так, сір. Рейтинг трансляції зашкалює. Вони чекають крові. Згідно з Кодексом, ви не можете відмовитися. Ви не можете наказати охороні вбити його. Це має бути поєдинок.

Боги Хаосу (які були арбітрами Кодексу) любили видовища. Але вбивати Джуліана теж не хотілося.

Хлопець був розумним. Талановитим. Таких кадрів — один на мільйон. Вбити його — це марнотратство ресурсу, а Морґрат ненавидів неефективність.

— Ти хочеш дуелі? — запитав Володар.

— На мечах! Або на магії! Тут і зараз! — Джуліан поклав руку на ефес.

Морґрат зітхнув.

— На мечах... Я фехтував з Магістром Артуром внічию. Я володію "Мечем Тисячі Криків". Я зітру тебе в порошок за три секунди, хлопче.

— Я готовий ризикнути!

— А я ні, — відрізав Морґрат. — Мені потім відмивати килим від твоєї благородної крові. І шукати нового майора. Це клопіт.

Він підвівся.

— Кодекс каже: "Претендент має довести свою перевагу над Володарем". Але там не сказано, що це має бути бійка в багнюці. Ти звинувачуєш мене в тому, що я поганий правитель? Що я "бухгалтер"?

— Так! — кивнув Джуліан. — Володар має правити силою!

— Чудово. Тоді ми перевіримо твою Силу. Але не силу м'язів (це для орків), а Силу Володаря.

Морґрат підійшов до Джуліана впритул. Від нього війнуло таким холодом і тиском, що молодий майор мимоволі зробив крок назад.

— Ти хочеш мій трон? Ти його отримаєш.

— Що? — спантеличився Джуліан. — Просто так?

— О ні. Не назавжди. На випробувальний термін.

Морґрат повернувся до Зілча.

— Зілче, готуй наказ. З завтрашнього ранку і на три дні я йду у "творчу відпустку". Всі мої повноваження, всі обов'язки і, головне, вся відповідальність передаються Джуліану де В’єру. Він — Тимчасовий Виконувач Обов'язків Темного Володаря.

Джуліан розгублено кліпав очима.

— Але... я думав, ми будемо битися...

— Ми і будемо, — усміхнувся Морґрат своєю фірмовою посмішкою акули. — Це і є бій. Ти кажеш, що можеш робити мою роботу краще? Доведи. Якщо через три дні Імперія не розвалиться, а ти не збожеволієш — я вийду з тобою на дуель на мечах. І, можливо, навіть буду битися серйозно.

— Згода! — вигукнув Джуліан, в очах якого знову загорівся вогонь амбіцій. — Я покажу вам, як треба правити! Я поверну страх у ці землі!

Морґрат перезирнувся із Зілчем. У погляді гобліна читався жаль до юнака.

— О, я не сумніваюся, — тихо сказав Володар. — Тільки не забудь, Джуліане: справжній жах — це не відрубані голови. Справжній жах — це дедлайни.

Увечері Рита, дізнавшись про новину, сміялася так, що ледь не впала з ліжка.

— Ти жорстокий, — сказала вона, витираючи сльози. — Ти кинув дитину в клітку з тиграми.

— Він хотів влади, — знизав плечима Морґрат, читаючи книгу (тепер він мав три дні вільного часу). — Я дав йому владу.

— Ти дав йому свій розклад на вівторок. Це гірше за тортури.

— Він розумний хлопець. Якщо виживе — стане моїм заступником. Якщо ні... ну, будемо сподіватися, що психіатри у нас теж хороші.

Джуліан де В’єр тієї ночі не спав. Він полірував меч, приміряв перед дзеркалом чорний плащ і репетирував зловісний сміх. Він не знав, що завтра на нього чекає не епічна битва, а Битва за Бюджет, Війна з Профспілкою Тролів і Апокаліпсис Дрібного Шрифту.

Боги Хаосу дістали попкорн. Шоу обіцяло бути цікавішим за будь-яку різанину.

***

Джуліан де В’єр розпочав своє правління о 07:00 ранку.

Коли Зілч прийшов на роботу о 08:00 (з чашкою кави і наміром півгодини читати ранкову газету), він виявив, що претендент уже провів ранкову нараду з порожніми стільцями, розсортував пошту і тепер креслив графіки оптимізації на дошці.

— Ви спізнилися, раднику, — кинув Джуліан, не обертаючись. — Я вже звільнив двох катів за прогули і підписав указ про перехід на електронний документообіг.

— Але ж у нас чорнила з крові василіска, вони не оцифровуються... — спробував заперечити Зілч.

— Це деталі! Головне — темп!

Перший день пройшов під гаслом “Вирішувати, а не думати”.

Джуліан працював як добре змащений механізм.

До обіду прийшла делегація підземних гномів зі скаргою на Гігантських Хробаків, що псують тунелі.

Морґрат зазвичай витрачав тиждень на переговори, намагаючись знайти баланс екосистеми.

Джуліан вирішив питання за дві хвилини:

— Хробаки заважають видобутку? Знищити хробаків! Відправити 5-ту роту вогнеметників! Підписано. Наступний!

Гноми пішли задоволені. Джуліан сяяв.

Він не знав, що Гігантські Хробаки харчувалися вибухонебезпечним газом метаном, який накопичувався в шахтах. Якби їх знищили, наступна іскра підірвала б половину гірського хребта разом із гномами.

Морґрат, який спостерігав за цим через магічну кулю в сусідній кімнаті (де він нібито "відпочивав", попиваючи коктейль), схопився за голову.

— Ідіот... — прошепотів він.

Володар клацнув пальцями і телепатично зв'язався з командиром вогнеметників: "Наказ змінено. Хробаків не палити. Просто полякайте їх і переженіть у сусідній сектор. І скажіть гномам, що хробаки тепер 'священні тварини', за вбивство — штраф".

До вечора Джуліан розібрав купу документів, яка накопичувалася місяцями. Він скоротив витрати на утримання гаргулій (вони перестали літати і сіли на дахи як статуї, бо голодні), об'єднав Міністерство Тортур і Міністерство Освіти (бо "методи однакові") і заборонив сієсту.

Він впав у ліжко втомлений, але гордий.

— Це легко, — пробурмотів він. — Морґрат просто ледар.

Ранок другого дня почався не з кави, а з наслідків.

Виявилося, що рішення, прийняті "швидко і жорстко", мають побічні ефекти.

До кабінету увірвався голова Профспілки Привидів.

— Ви скоротили фінансування нічних виттів?! — завив він, проходячи крізь стіл. — Ми оголошуємо страйк! Ми будемо мовчати! Замок втратить атмосферу жаху!

— Я наказую вам вити! — гаркнув Джуліан, вдаряючи кулаком по столу. — Інакше я вас розвію!

— Як? — єхидно запитав привид. — Ми вже мертві, хлопче. Нас не можна вбити, нас не можна залякати. Нам можна тільки заплатити або домовитися.

Джуліан спробував схопитися за меч, але лезо пройшло крізь ектоплазму.

— Це непокора! — закричав він.

— Це трудовий спір, — парирував привид і зник у стіні, залишивши після себе запах цвілі і тишу.

Далі було гірше.

Прийшли вампіри. Джуліан учора підписав наказ про "оптимізацію забору крові", замінивши селян на велику рогату худобу (бо це дешевше).

— Ми не п'ємо корів! — обурювався граф Влад. — У нас від лактози печія! Ми — еліта, а не пастухи! Якщо не повернете селян, ми емігруємо до Світлих. Там хоч і сонце, але є "Червоний Хрест".

Джуліан почав розуміти, що армійський статут тут не працює. Ти не можеш наказати економіці рости, а вампірам — любити молоко. Йому не вистачало гнучкості. Він намагався пробити лобом стіну, в якій були двері, просто він їх не бачив.

— Зілче! — вперше за два дні Джуліан звернувся до радника не з наказом, а з запитанням. — Що робити з вампірами? Я не можу дозволити їм їсти платників податків!

Зілч, який чекав цього моменту, поправив окуляри.

— Дипломатія, пане Виконувач Обов'язків. Запропонуйте їм компроміс. Дозвольте "полювання" лише на злочинців. Це знизить рівень криміналу і нагодує графів. І назвіть це "Програмою утилізації біосміття".

Джуліан подивився на гобліна з повагою.

— Ти розумний малий. Гаразд, пиши наказ. А ти, — він тицьнув у секретаря, — знайди голову привидів. Скажи, що ми повертаємо фінансування, але вони мають вивчити новий репертуар. Щось сучасніше.

Морґрат спостерігав. Джуліан вчився. Повільно, через гулі і синці, але вчився. Він зрозумів, що не може контролювати все сам. Але деякі його помилки були критичними.

О другій годині дня Джуліан вирішив, що фінансові активи Дракона Ігнісауруса мають працювати, а не слугувати йому ліжком і наказав перенести його скарбницю в банк під відсотки.

Дракон, звісно, сприйняв це як пограбування і вже набирав у груди повітря, щоб спалити пів столиці. Морґрат, який саме "випадково" прогулювався повз печеру дракона в образі прибиральника, встиг шепнути ящеру:

— Тихіше, Ваша Лускатосте. Це перевірка систем безпеки. Хлопець просто тестує вашу пильність. Ви пройшли тест. Золото лишається на місці.

Дракон видихнув хмарку диму.

— А, ну тоді добре. А то я вже думав поснідати майором.

Ввечері другого дня Джуліан сидів у кріслі Володаря. Він був блідий, розпатланий, а око сіпалося. Гора документів не зменшилася, а виросла вдвічі.

— Зілче, — хрипко запитав він. — Чому їх стає більше? Я ж усе підписую!

— Тому що кожне ваше рішення породжує три нові проблеми, які потребують нових рішень, — філософськи відповів гоблін. — Ласкаво просимо в державне управління.

Морґрат зайшов у кабінет (вже в своєму звичному вигляді, ніби просто проходив повз).

— Ну як справи, колего? — бадьоро запитав він. — Імперія ще стоїть?

— Стоїть, — буркнув Джуліан. — Але хитається.

— Нічого. Завтра третій день. Найцікавіший. Завтра день прийому громадян. І, здається, до нас їде ревізія від Темних Богів.

Джуліан подивився на Володаря поглядом людини, яка мріє про тихий окоп під артобстрілом, а не про трон.

— Ревізія? — перепитав він.

— Ага. Вони перевіряють відповідність рівня Зла стандартам якості. І вони дуже прискіпливі. Готуйся, майоре. Це тобі не гномів ганяти.

Морґрат вийшов, насвистуючи. Він знав, що найголовніший урок ще попереду.

Майор Джуліан де В’єр не спав третю ніч поспіль. Він сидів на ліжку, обхопивши голову руками. Його очі були червоними, як у вампіра-альбіноса, а руки тремтіли.

Гордість кричала: "Не здавайся! Ти ж офіцер! Ти обіцяв повернути Імперії велич!"

Здоровий глузд шепотів: "Здайся, ідіоте, поки ти не оголосив війну табуреткам. Ти не знаєш, як заповнити податкову декларацію для Демона Перехрестя".

Він розумів, що програє. Що третій день — день Аудиту Темних Богів — стане його кінцем. Він не знає ритуалів. Він не знає протоколу. Але визнати поразку і віддати трон назад? Ніколи. Це ганьба гірша за смерть. І тут, десь між третьою і четвертою годиною ранку, дивлячись на портрет Володаря на стіні, Джуліана осяяло.

— Стривай... — прошепотів він. — Я ж Володар. Абсолютний. Моє слово — закон. Я можу призначати будь-кого на будь-яку посаду.

Він хижо посміхнувся. Це був не героїчний вишкір, а посмішка бюрократа, який знайшов лазівку в законодавстві.

Рівно о 08:00 Морґрат увійшов до Тронної Зали. Він виглядав свіжим, відпочилим і тримав у руках склянку смузі.

— Ну що, Ваша Тимчасовість? — єхидно запитав він. — Готові до візиту Вищих Сил? Вони вже чекають у приймальні, і від них пахне сіркою.

Джуліан сидів на троні рівно, застібнутий на всі ґудзики.

— Я готовий, — спокійно відповів він. — Але спершу — кадрове питання.

Він дістав сувій.

— Наказом №1 від сьогоднішнього числа, я, Тимчасовий Виконувач Обов'язків Темного Володаря, призначаю громадянина Морґрата на посаду Радника з Особливо Складних, Магічних та Економічних Питань з повним правом підпису.

— А? — Морґрат поперхнувся смузі.

— А громадянина Зілча, — вів далі Джуліан, ігноруючи реакцію, — …призначаю Радником Радника з питань документообігу.

Морґрат повільно опустив склянку. В його очах з’явився блиск захоплення.

— Ти... ти наймаєш мене?

— Я використовую ресурс, — парирував Джуліан. — Ви ж самі казали: Володар має бути ефективним. У мене немає експертизи в спілкуванні з Богами. У вас є. Тому, як ваш безпосередній керівник (тимчасово), я наказую вам розібратися з Аудитом. А я займуся тим, що вмію — інспекцією гарнізону.

Морґрат усміхнувся. Широко і щиро.

— Браво, майоре. Це було... підступно. Це було в дусі Темряви. Я приймаю призначення.

Третій день став зразковим. Це був ідеальний симбіоз. Джуліан займався "земним". Він розніс інтендантів за гнилу картоплю на складах. Він переробив графік патрулів так, що кількість крадіжок у столиці впала до нуля за три години. Він особисто перевірив якість сталі для нових мечів і змусив ковалів переробляти брак. Тут він був богом. Військові його обожнювали, бо він говорив їхньою мовою.

Морґрат займався "високим". Він прийняв делегацію Темних Богів.

— Так, рівень зла в нормі... Ні, жертвоприношення замінили на податок на додану вартість (це завдає більше страждань, повірте)... Так, ось графіки ентропії. Підпишіть тут.

Він заспокоїв біржу. Він домовився з вампірами (підтвердивши вчорашню ідею Джуліана про "утилізацію злочинців").

Вони зустрічалися в коридорах, обмінюючись папками.

— Сектор "Північ" укріплено, — звітував Джуліан.

— Бюджет на квартал зведено, — кивав Морґрат. — До речі, ти забув поставити печатку на дозволі на вивіз гною.

— Дякую, раднику.

Сонце сіло. Джуліан сидів на сходах трону. Він був вичавлений, як лимон після зустрічі з пресом інквізиції. Його мундир був розстебнутий, медаль звисала набік.

Але Імперія стояла. І навіть працювала краще, ніж три дні тому.

Морґрат підійшов до нього, знову в статусі повноправного Володаря.

— Ну що, Джуліане. Час вийшов.

Майор спробував встати, але ноги не слухалися.

— Я здав пост, — хрипко сказав він. — Звіт на столі. Інвентаризація проведена. Олівці пораховані.

— Ти впорався, — серйозно сказав Морґрат. — Чесно. Я не очікував. Ти не розвалив країну, ти навіть дещо покращив у логістиці. Твій хід з призначенням мене радником був геніальним. Це врятувало твою шкуру.

Джуліан втомлено кивнув.

— Дякую. Але я більше ніколи... ніколи не хочу бачити ці прокляті звіти. Я хочу в казарму. Там все просто. Там є ворог, і його треба бити. А тут... тут ворог — це папір.

— Не так швидко, — голос Морґрата став твердим. — У нас є незакритий гештальт. Стаття 15. Дуель.

Він дістав "Меч Тисячі Криків". Клинок радісно заверещав, відчувши свободу.

— Ти обіцяв бій, якщо впораєшся. Ти впорався. Вставай, майоре.

Джуліан подивився на меч. Потім на свої руки, які трусилися від перевтоми. Він спробував підняти свій меч, але той здався йому важчим за гірський хребет.

— Я... не можу, — видихнув він. — Ваша Темносте. Я ледве язиком рухаю. Який бій? Я впаду від вітру.

— Відмовляєшся?

— Прошу відстрочки! — з останніх сил випалив Джуліан. — Рік! Ні, десять років! Дайте мені виспатися!

Морґрат вклав меч у піхви.

— Відстрочка не передбачена Кодексом. Відмова від бою тут і зараз — це поразка.

— Нехай буде поразка, — махнув рукою майор. — Робіть зі мною що хочете. Тільки не змушуйте читати ще хоч один "Акт прийому-передачі".

— Технічна поразка, — оголосив Морґрат до стелі — Претендент не з’явився на ринг через непередбачувані обставини (виснаження владою).

Морґрат сів на трон. Тепер він знову був Володарем — грізним і недосяжним.

— Джуліане де В’єр. За зухвалий виклик, за нахабство і за спробу узурпації влади ти заслуговуєш на покарання.

Джуліан опустив голову, готуючись до страти або вигнання.

— Твоїм покаранням буде... — Морґрат зробив театральну паузу. — Титул Барона.

Джуліан різко підняв голову.

— Що?

— Я відправляю тебе до Східного Кантону "Болотяна Падь".

— Але... це ж діра! Там тільки жаби, контрабандисти і розвалені мости!

— Саме так, — кивнув Морґрат. — Ти показав, що маєш талант адміністратора, але тобі бракує досвіду. Там, у болотах, ти навчишся всьому. Побудуєш мости, налагодиш торгівлю, домовишся з жабами. Це твоя пісочниця.

Володар встав і підійшов до шокованого майора.

— Зроби з тієї діри цукерку, Джуліане. І тоді, років через двадцять, повертайся. Може, тоді я візьму тебе справжнім Радником. А поки — геть з моїх очей. І виспись нарешті.

Джуліан вийшов із зали, хитаючись, але стискаючи в руці указ про призначення. Він відчував себе так, ніби його переїхали катком, але при цьому подарували лотерейний білет.

Зілч подивився йому вслід.

— Ви м’які, сір. Ви мали його четвертувати.

— Я прагматичний, Зілче, — Морґрат сів зручніше, насолоджуючись м’якістю свого трону. — Я отримав лояльного землевпорядника, який тепер знає ціну влади і не буде лізти на рожен. А Східний Кантон нарешті отримає нормальні дороги. Суцільний профіт.

Він потягнувся до стосу паперів.

— А тепер давай сюди ці звіти. Я скучив за нормальною роботою. Тільки я, перо і тиша. Ніяких "наказів №1".