Опівнічники. Бюро розслідувань

Вільям Форсайт

Час спливав так швидко, що за ним неможливо було встежити.

Здавалося, я тільки вмостився в ліжку й годинник показував десять хвилин на дванадцяту дня, як безпощадний будильник продзвенів о восьмій годині вечора. Вперше за довгий час мені наснився сон. Повітря навколо ніби перетворилося на кисіль, який не дозволяв рухатися. Я лише міг дивитися на схід сонця, що спопеляло моїх близьких: Дена, Уллу, Тельму, Метта.

Прокинувся втомленим та ще й з осадом безвиході, що залишилася після кошмару. З натугою доплентав до ванної. З першого поверху долинали жваві розмови. Ден, мабуть, уже провів переливання.

Коли вирушав спати, Улла наводила лад у документах, приклеївшись вухом до телефону, а Тельма готувала щось поїсти та розважала Монро порожніми розмовами.

Вдень, повернувшись з невдалих пошуків, я був настільки спустошений і пізніше шокований, що сил на ревнощі не вистачило. Зараз же, почувши воркування Тельми й сміх Монро, я стиснув кулаки. Якого біса він досі не пішов?

Сонце давно поступилося місяцю місцем.

Я рипнув зубами та увійшов до ванної кімнати. Стіни в ній були викладені мозаїкою білого та блакитного кахлю, а підлога сирім, почорнілим на стиках. Керамічну чашу раковини навпіл розділила тонка темна тріщина. Іржа заплямувала краї прямокутного дзеркала. Знизу на ньому також залишилися наклейки, якими я в дитинстві обліплював все, що тільки міг. Колись їх довелося відтирати навіть від унітаза.

Вставши перед раковиною, крутнув вентиль. І за кілька хвилин у відображенні побачив молодшого років на п'ять себе — борода та вуса попливли у ринву.

Потім повернувся до своєї кімнати. Одягнувся, надушився одеколоном з апельсиново-кедровим ароматом. Не терпілося зазирнути до кімнати Метта з Кідою та дізнатися, що з ними обома все гаразд. Але бентежно було це робити. Раптом щось трапилося? І Метт…

Заспокоюючись думками, що якби сталося нещастя, Ден мене одразу повідомив би, я обережно постукав у двері. Повільно прочинив. У спальні на широкому ліжку, заправленому байковим покривалом кольору вохри, згорнувшись калачиком, спала Кіда, а поряд з нею, витягнувшись по струнці, дрімав Метт.

Приглушене світло світильника з червоним абажурним ковпаком дозволяло добре розглянути позитивні зміни в хлопцеві. Як мінімум, його шкіра не блищала потом та набула нормального світло-персикового відтінку. Груди плавно здіймалися.

Гора з пліч. Я зачинив двері з таким почуттям полегшення, що ладен був злетіти.

На кухні сиділи Ден у звичних джинсах зі светром та Улла, одягнена в чорні штани й червоний фрак. Обидва готові до виходу. Сьогодні ніч «фіксування». До Хельна приїдуть лікарі з поліційним патрулем, щоб видати належну норму крові кожному опівнічникові, а заразом просканувати їхні чипи.

Це псувало настрій. Як і Монро, який стояв біля кухонної тумби, де крутилася Тельма, заварюючи чай. Дівчина теж була при параді: вугільно-чорна сукня з пишною спідницею трохи вище коліна та відкритим декольте. Любов Тельми до витонченого одягу, здавалося, сильніша, ніж до будь-чого іншого.

Я натяг, хотілося вірити, приязну усмішку, привітався та сів за стіл. Після швидкого перекусу та короткої розмови про майбутнє «фіксування» всі розійшлися у справах. Улла з Тельмою та Монро вирушили до воріт на Централ-стріт, що перетинала весь Хельн, а ми з Деном замкнули будинок й завантажилися в автомобіль.

Незвично було чути голоси та кроки так близько до бюро. Зазвичай опівнічники не заходили в ці краї, а ноче «фіксування» від початку роботи бюро ще не відбувалося.

Я окинув поглядом наш будинок, поки Ден зручніше влаштовувався у кріслі водія. Вперше за весь час ми відчинили жалюзі. Через панорамні вікна на лівій стіні будинку можна було розгледіти силуети меблів усередині вітальні. Здавалося, якщо придивитися уважніше, можна побачити привидів.

Вийнявши з кишені ключі від «Хаммера», Ден повернув голову в мій бік:

— Адже й потрібний нам опівнічник може зараз бути у черзі на «фіксування».

— М-м-м, не думаю, що він там. Він явно важлива шишка в барі, а там такий кровообіг, що купатися в ній можна.

— Щось ти не домовляєш, Вільяме. — Ден пильно подивився на мене. Я знизав плечима.

— Є одна річ, яку мені розповіла Улла. Тільки це дуже серйозна річ, Дене.

— Кажи вже.

— Серед опівнічників є один хірург. Він займається вилученням чипів. Так-так, тих самих.

— Гаразд, правда…. серйозно, але як це стосується того, чи буде наш хлопець у барі? — Ден вигнув брови та вставив ключ у замок запалювання.

— Та не дуже й має, — сказав я. — Просто, ти повинен знати, бо я думаю, що зниклі Агнія Харт і Флісс Айзен насильно стали донорами «амброзії» у підвалі «Лігва». У нас є ордер, щоб перевірити там все, але це ж у прямому сенсі лігво Дракули. Думаєш, опівнічники пустять нас? Скільки років вони прожили без офіційної поліції у місті! Так от поки ми намагатимемося пройти, щоб оглянути підвал по ордеру, опівнічники можуть там все прибрати.

Ден хмикнув, чим викликав у мене здивування. Я насупився, не зводячи з нього погляду.

— Тоді ми зробимо все тихо. Сьогодні, поки більшість вампірят на «фіксуванні».

— Ти пропонуєш незаконно проникнути до підвалу «Лігва»?

— Не зовсім незаконно. Ордер наш ще дійсний, тільки ми його нікому не пред'явимо. Так, Вільяме. Ми прокрадемося в «Лігво». — Ден завів «Хаммер» та направив його до центру Хельна.

Ось так буває, що всі плани перевертаються догори ногами в одну мить. Аби це не вийшло нам боком. Аби не вийшло.