Зміст
  • Розділ 1: Інстинкт убивці
  • Розділ 1.1.
  • Розділ 2: Повернення додому
  • Розділ 3: Серце Хельна
  • Розділ 3.1
  • Розділ 4: Двоє з тіней
  • Розділ 4.1
  • Розділ 4.2
  • Розділ 5: Ельміна
  • Розділ 5.1
  • Розділ 6: Серійний вбивця
  • Розділ 6.1
  • Розділ 7: На пам’ять від М.
  • Розділ 8: Темрява у відображенні
  • Розділ 9: Поцілований смертю
  • Розділ 9.1
  • Розділ 10: Очі в темряві
  • Розділ 10.1
  • Розділ 10.2
  • Розділ 10.3
  • Розділ 10.4
  • Розділ 11: «Амброзія»
  • Розділ 11.1
  • Розділ 11.2
  • Розділ 11.3
  • Розділ 12: Час спливає
  • Розділ 12.1
  • Розділ 12.2
  • Розділ 13: Все буває вперше
  • Розділ 13.1
  • Розділ 13.2
  • Розділ 14: Світанок
  • Розділ 14.1
  • Розділ 15: Нахабна брехня чи гола правда
  • Розділ 15.1
  • Розділ 15.2
  • Розділ 16: Угода з демоном
  • Розділ 16.1
  • Розділ 16.2
  • Розділ 16.3
  • Розділ 17: Ліки проти «Морока»
  • Розділ 17.1
  • Розділ 17.2
  • Розділ 18: Сонце розвіє сутінки
  • Розділ 18.1
  • Розділ 18.2
  • Розділ 18.3
  • Розділ 19: Звір на фото
  • Розділ 19.1
  • Розділ 19.2
  • Розділ 20: Приємно познайомитися
  • Розділ 20.1
  • Розділ 21 : Підозра у вбивстві
  • Розділ 21.1
  • Розділ 21.2
  • Розділ 22 : Біжи, дівчисько
  • Розділ 22.1
  • Розділ 22.2
  • Розділ 22.3
  • Розділ 23 : Попіл за вітром
  • Розділ 23.1
  • Розділ 24 Від крові звіра
  • Розділ 24.1
  • Розділ 24.2
  • Розділ 25 : Віч-на-віч
  • Розділ 25.1
  • Розділ 25.2
  • Розділ 26 : Отрута
  • Розділ 26.1
  • Розділ 26.2
  • Розділ 3.1

    Двоповерховий будинок, перед яким я стояв наступного вечора, дуже відрізнявся від того, що застиг у моїй пам'яті похмурою картиною. Група робітничих попрацювала на славу. Усі скла замінили куленепробивними, встановили броньовані двері, автоматизовані жалюзі, ультрафіолетові лампи та сигналізацію.

    Як на мене, перебір, але сперечатися з капітаном я не став. Точніше, спробував, за що мене відчитали й мало не присоромили. Я розумію, він хвилюється за нас і на те є вагома причина.

    Одного разу у Хельні працювала поліційна дільниця, але опівнічники здійснили на неї наліт. Розгромили будівлю та покусали офіцерів. Двоє перетворилися, п'ятеро загинуло. Після цього випадку всі люди пішли з Хельна остаточно. Залишилися лише добові патрулі, озброєні до зубів, та змінні вартові на вежах. Ще жодному опівнічнику не вдавалося забратися на вежу вночі. Потужне ультрафіолетове свічення захищало їх, як і стіну. От і виходить: днем гарант безпеки — сонце, а вночі — ультрафіолетові лампи. Примітивно, але дієво.

    Згадувався скажений хлопець з підвалу… І я не розумів, чому опівнічники так себе поводять? Дуріють від голоду? Так кров їм поставляють регулярно. ЇЇ не вистачає? А може все простіше? Вони просто чудовиська, якими їх всі вважають?

    Ден поклав руку мені на плече, кивнув убік будинку:

    — Вважай, особиста фортеця, га?

    — Мені здається, це занадто.

    — Занадто? Ти не боїшся?

    — Я весь час думав, що небезпека, яку несуть опівнічники, перебільшена.

    Ден насупився та почухав підборіддя з легким нальотом щетини.

    — Попри всі докази зворотного?

    — Виходить, що так.

    Я обдивився будинок. Він стояв віддалік від інших, углиб просторого двору, зарослого газонною травою та дикою трояндою. Тепер же, коли крім зміцнення стін, заміни скел та встановлення сигналізації, робітники відшліфували дошки на веранді й прибрали павутину з-під навісу, будинок почав виділятися серед інших, як єдина квітка серед бур'янів.

    До настання сутінків усі робітники поспішно зібрали речі й розпрощалися, а ми з Деном увійшли до будинку. Коли я зачиняв двері на замок, не міг відмахнутися від спогадів. Взагалі складно вірилося, що я знову в Хельні. Знову в цьому будинку. Наче марення якесь. Ось я зовсім малий. Біжу по коридору, перечіпляюся через свою ногу, майже падаю сходами вниз, але тато ловить мене за руку в останній момент. Ось мені вісімнадцять. Ми з сестрою хочемо дістати альбом з підвалу, а натомість потрапляємо в халепу, яка змінює наше життя. Й нарешті мені двадцять чотири. Я вже рік працюю детективом, а сестра в лікарні з отруєнням сріблом…

    Товстий шар пилу на всіх поверхнях та гірлянди павутиння справляли похмуре враження, тому озброївшись швабрами та ганчірками ми влаштували генеральне прибирання.

    Ближче до півночі вдалося розгребти бардак на другому поверсі. Облаштувати три спальні, переставити меблі, віддраїти від крові спільну ванну кімнату, а маленьку бібліотеку переробили під лабораторію.

    Ден знався на криміналістиці, хімії, біохімії, фізиці та багато чому іншому. У відділенні часто допомагав судмедекспертам й коронерам, тому і на спецзавдання у справі Ділкерса капітан «виписав» йому «мінімальний набір» обладнання, за допомогою якого можна робити аналізи, що не терплять зволікань. На кшталт аналізу крові, ДНК-тесту тощо.

    Якщо говорити по секрету, я маю до капітана Тодда важливу розмову, але вона зачекає до ранку, як і прибирання першого поверху. Насичений видався день. Під кінець руки тремтіли від втоми. Я б і радий лягти спати, благо вже було де, порядок у спальнях навели. Ось тільки не міг заплющити очей. Хвилювався за Уллу.

    Увесь день мені було не до думок про сестру, а тепер, коли Ден ліг відпочивати у сусідній кімнати, я сів на пухке ліжко з телефоном у руках.

    У Хельні є лікарня. Невелика, вважай занедбана, адже опівнічники не страждають на застуди чи інші захворювання, переломи зростаються у них за пару днів, а смертельні хвороби, на зразок ракових пухлин, взагалі не загрожують їм. Але в ніч перестрілки лікарню відкрили. Троє постраждалих, один убитий. Їх треба було десь розмістити, прооперувати, зробити все, щоб урятувати життя. Це по-людськи, чи не так?

    Я рішуче підвівся з ліжка, переодягнувся в джинси, чорну футболку, накинув поверх шкіряну куртку, зачесав волосся назад, взув черевики й на секунду застиг у коридорі. З кімнати Дена чулося тихе хропіння. Ні, нехай спить. Я впораюся сам.

    Двері будинку зачинилися за моєю спиною. Я обійшов його зі сторони кухні. Під ногами тріщали сухі гілки чагарників. Опинився на дорозі. Оглядівся. З лівого боку пустельну вулицю висвітлювали ультрафіолетові лампи стіни. З правого боку…

    У мене сперло подих. Улла мала рацію. Тут є на що подивитися.

    Хельн переливався тисячею барв. Навіть місяць у небі на їхньому тлі здавався тьмяним та нецікавим. Долинав відголос музики. Пахло мокрим асфальтом та землею. Десь далеко на горизонті бурчав грім.

    Прекрасна вереснева ніч. Я озирнувся й раптом зрозумів, як багато не знаю про опівнічників. І як багато про них не знають люди з решти Дромара. Хельн належить місту, так, але воно ніби перебуває в іншому світі. Власному містичному світі. Але і його мешканцям теж потрібний захист. Так?

    Еге ж бо, іноді я думаю як супергерой-початківець. Нічого не поробиш. Можливо — наївно, але й того краще, чим покинути все напризволяще.

    Розправив плечі, вдихнув на повні груди та пішов уперед. Туди, де закінчувався квартал з приватними будинками, де чорнильне небо підпирали багатоповерхівки, а червоний місяць завис між ними плоским блюдцем.

    Я не знав, чи є в Хельні таксі або автобуси. Чи опівнічники воліють пересуватися пішки? З їхньою силою та витривалістю це б мене не здивувало.

    Чим глибше в Хельн я заходив, тим жвавіше ставало довкола. Наростав гуркіт голосів упереміж з музикою, дзвонами сигналів велосипеда, гарчанням газонокосарки. У центрі від апокаліптичної атмосфери не залишилося й сліду. Звичайне місто. Тільки що живе під покровом ночі. Виблискували вивіски магазинів та барів, стрілками вказуючи на вхід, співали біля замурованих входів у метро вуличні музиканти.

    На мене уваги звертали мало, зрідка поглядали, але не накидалися, прагнучи випатрати. І тут я знову замислився. Чому тоді опівнічник напав на нас з Уллою? Чому вони здійснили наліт на поліційну дільницю? Може проблема не в них, а в нас?..

    Я зупинився біля вітрини антикварної крамниці. На оксамитових подушках лежали старовинні прикраси. Коштували вони стільки, що моя нирка дешевше обійшлася б. Що ж… Звідки тільки у опівнічників стільки грошей?

    — Щось сподобалося?

    До мене непомітно наблизилася дівчина в короткій смарагдовій сукні, вкритій чорним мереживом. Корсет підкреслював тонку талію та пишні груди. Обрамляючи худе обличчя, на плечі спадали кучері вугільного кольору.

    Намагаючись виглядати невимушено, я хитнув головою.

    — Ціни кусаються.

    — Тут не лише ціни кусаються. — Дівчина посміхнулася. З-під верхньої губи показалися два вампірських ікла.

    — Сподіваюся, що це не загроза? — наполовину жартома, наполовину серйозно спитав я.

    — Ні що ви. Мене звуть Тельма, до речі. Тельма Ревар. А вас?

    — Вільям Форсайт. Можна на «ти». — Я кивнув. — Приємно познайомитися.

    Тельма знову усміхнулася. Схоже, я задивився на її ікла, чим викликав у дівчини подив:

    — Зазвичай хлопці дивляться на мої груди, а не на рота. Розумію твоє збентеження. Не звертай уваги. Я їх у стоматолога зробила, вони не справжні. У сенсі справжні, але не ікла... Напевно, я тебе зовсім заплутала.

    — Нічого страшного, — відмахнувся я. — У вас стоматологи заробляють гроші тим, що роблять вам ікла?

    Тельма насупила тонкі брови.

    — Вибач, якщо чимось образив, — поспішив промовити я, але дівчина зупинила мене жестом руки.

    — Ось уже майже двадцять два роки, як Хельн став північним, а люди з-за стіни гадають, що ми тут звірі у зоопарку. — Тельма підібгала губи та хитнула головою. Вона обернулася й вдивилася мені в очі своїми винно-червоними, підведеними чорним олівцем. На повіках переливались червоні блискітки.

    — Я так не думаю. Попри нав'язану думку, я вважаю неправильним ув’язнювати опівнічників у Хельні, — впевнено сказав я.

    — До перетворення всі опівнічники вели звичайне життя. Працювали. Після перетворення наші професії набули специфічного характеру, так. Однак ми продовжуємо жити далі. А я ще й вірю, що доживу до моменту, коли стіну знесуть до біса собачого. Хочу побачити Париж та Лондон.

    Я не одразу знайшовся, що відповісти. Тельма хмикнула.

    — Хельн гуде про те, що розслідуватимуть перестрілку в барі люди з-за стіни. Дай, вгадаю, ти детектив? — Вона перевела погляд на прикраси за вітриною.

    — Детектив Форсайт до ваших послуг. — Я посміхнувся, щоб розрядити напруження, що повисло між мною та дівчиною.

    — Чому поліція цікавиться лише такими злочинами? — Всупереч очікуванням, Тельма не усміхнулася у відповідь. Вона заправила локон за вухо, в мочці якого блищав червоний рубін, та подивилася таким поглядом, що в мене мимоволі холодок поповз спиною.

    Я схрестив руки на грудях:

    — Що ти маєш на увазі?

    — Те, що у «Лігві Дракули» відбуваються дивні речі. А ще пропало двоє моїх знайомих.

    — «Лігві Дракули»?

    — В ньому. Це той бар, де сталася стрілянина. Найбільший заклад у всьому Хельні. Його серце. Сам подивись. — Тельма вказала на площу, де в самому центрі, виділяючись серед інших червоним кольором блискучих вогнів, стояла одноповерхова будівля з тонованими вікнами та паркуванням для мотоциклів перед головним входом. Вивіска на даху мерехтіла неоновими краплями крові, що ніби стікали по незграбних буквах назви.

    — Має… переконливий вигляд... — Насправді я хотів сказати «жахливий».

    Тельма зітхнула, крутнулась на підборах туфель, збираючись залишити мене самого.

    — Ти просто підеш? — спитав навздогін я.

    — А що? Ти ж просто перехожий. Випадковий зустрічний.

    — Ти з усіма зустрічними знайомишся?

    — Хельн, навіть якщо здається зворотне, район маленький. Усі опівнічники знають одне одного. Нехай не в обличчя, але на ім'я. Чи навпаки. — Тельма знизала плечима. Її груди привабливо колихнулися. — Я вважаю за корисне знайомитися з новими людьми, адже хто знає, раптом завтра вночі відбудеться нове викрадення чи вбивство, а ти опинишся вовком в овечій шкурі?

    — Не зовсім зрозумів, що ти маєш на увазі, — щиро зізнався я.

    Дівчина посміхнулася й кивнула, наче чекала саме такої відповіді.

    — Просто, навіщо б ти не прийшов…

    — Я прийшов розібратися у всьому та знайти стрільця.

    — Ну ось. Удачі, детектив. І будь обережним. Не всі опівнічники так доброзичливі, як я.

    — Грізно звучить.

    Тельма востаннє окинула мене поглядом. Я вже не сподівався, що вона щось скаже, але сказала:

    — У твоїх венах тече те, що в нас беруть за основну валюту. Якщо ти зіткнешся не з тими опівнічниками або вплутаєшся в небезпечну пригоду, можеш стати розмінною монетою.

    І вона пішла, залишивши мене на жвавій вулиці в повному здивуванні. Валютою? Ще б пак. Гроші для опівнічників не мають жодної цінності, хіба для оплати дрібних покупок чи податків, коли ж будь-яка крапля людської крові на рахунку.

    А я її ходячий генератор.

    Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.

    Вподобати!
    Щоб залишити коментар, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
    Leila Holden
    23.03.2023 22:30
    До частини "Розділ 3.1"
    Угу, ходячий генератор...дарма Вілл пішов без напарника. Якось безросудно. P S. Опінічнники така чудова назва. Нестандартна, бо ніколи ще не чула, щоб так називали вампірів. І це круто)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Злата Соловей
    03.01.2023 19:17
    До частини "Розділ 3.1"
    Спойлер!
    Я отут подумала, що дуже сильно схожі на провокацію і напад на поліцейську дільницю, і стрілянина в барі. Особливо перше - бо після цього опівнічників могли визнати не-людьми і перестати постачати кров. Вибратися за стіну вони не можуть, так що так і померли би в своїй резервації. Виходить, всі розрахунки у Хельні здійснюються за кров? Що ж, логічно, гроші їм все одно ні до чого - куди їх витрачати. Тому дуже небезпечно, на мій погляд, вештатися містом, як Вілл…
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Діана Вінтер
    03.01.2023 19:26
    До частини "Розділ 3.1"
    Так, цілком небезпечно, але Вілл так не вважає, а може він трохи безстрашний, утім, він не вірить, що усі опівнічники такі небезпечні, як про них кажуть.
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Злата Соловей
    03.01.2023 19:50
    Та одного небезпечного вистачить, нажаль... Але, сподіваюсь, у Вілла як у полісмена є хоча б зброя)
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше
  • Мавка (Ганна Заворотна)
    26.07.2023 12:40
    До частини "Розділ 3.1"
    Спойлер!
    Гроші можна витрачати туди ж, куди витрачають кров, яку не п'ють самостійно, адже гроші - це домовлена загальноприйнята одиниця розрахунку Просто вони вирішили, що кров їм більш потрібна
  • Поскаржитися
  • Антинаціональний контент
  • Диверсійна діяльність
  • Спам
  • Іншомовний контент
  • Порнографія
  • Порушення авторського права
  • Інше