Опівнічники. Бюро розслідувань

Вільям Форсайт

До М'ясника, якого насправді звали Ноель Арвід, вирушили ми з Уллою вдвох. Попри наближення півночі, я зберігав спокій та впевненість, що фортуна на нашому боці. Інакше бути не може. Коли за короткий проміжок часу трапляється багато нещасть, але раптом з'являється наснага і сили рухатися далі — чорна смуга зазвичай закінчується. Самонавіювання це чи негласні закони всесвіту — байдуже.

Нарешті звільнившись від почуття тривоги та очікування найгіршого розвитку подій, я рішуче натиснув на кнопку дверного дзвінка. У коридорі панувала непроглядна темрява. Проте завдяки опівнічності я легко орієнтувався навколо. Втім, ідеальним зором назвати це язик не повертався. Очі ніби застелила завіса червоного туману, яка, втім, нагадувала принцип дії приладу нічного бачення. Освітлювала тіні, і навіть найтемніший кут поставав у деталях: від іржавого сміттєпроводу, вибоїн у тинькуванні на стіні, плям плісняви, до мережива павутини.

Я знову втиснув кнопку дзвінка ліворуч від дверей, обтягнутих чорною шкірою. Відчиняти нам явно не поспішали.

Улла перетоптувалася на місці, нервово накручуючи пасмо волосся на палець. Вона не захотіла посвячувати мене у подробиці своїх стосунків з Ноелем, а я не наполягав, хоча з побоюванням чекав на зустріч.

Нарешті двері відчинилися. На порозі завмер двометровий здоровань з темно-шоколадною шкірою та яскраво-блакитними лінзами. Те, що це були саме лінзи — не виникало сумнівів. Штани та м'ята біла футболка натякали, що Ноель одягався поспіхом.

— Що вам? — спитав він низьким голосом, міряючи мене пронизливим поглядом.

— Привіт, Ноеле, не відмовиш у послузі? — приязно відповіла Улла.

Він перевів погляд на неї та скривив ніс.

— Відмовлю. — Смикнув двері, але я не дав їх зачинити, схопившись за край однією рукою.

— Ми хочемо подбати про долю всього Хельна. Поговорімо, — наполіг я.

— Ноеле, будь ласка! — благала Улла. — Усього одна послуга! Ми не заберемо багато часу.

— Ти вже забрала, — пробурчав він, здалося, якось ображено.

— Так, слухай, я не знаю, що там у вас із моєю сестрою трапилася за Санта-Барбара, але зараз не час. — Я потягнув двері на себе і легко відчинив їх повністю, всупереч тому, що Ноель тримався за ручку відразу двома долонями та мало не пихкав.

— Сестрою? Про брата ти теж брехала? — Він примружив очі. Кинувши марні спроби боротися зі мною, схрестив руки на грудях.

— Ні, не брехала. — Улла замотала головою, розтріпавши волосся. — Він перетворився цього ранку. То ти впустиш нас? Справа стосується Дракули.

— Дракули?.. То чому ви одразу не сказали? Я давно хочу прибити цього сучого сина. — Ноель знову обдарував мене уважним поглядом, і нарешті відступив убік.

Ми увійшли до квартири, де з усіх кімнат освітлювалася лише одна. Простора вітальня. Довелося підперти підборіддя рукою, щоб не крапати слиною. Що тут поробиш — вогнепальна зброя завжди мене захоплювала, а на стіні за диваном висіло видів з десять точно. Пістолети, дробовики, автомати, снайперські рушниці. Проте серед них у центрі всієї композиції знайшлося місце для арбалета.

Поки я обмацував поглядом це різноманіття, Улла ввела Ноеля в курс справи. Все виявилося набагато простіше, ніж я думав. Він входив до клану Дракули, випадково став свідком збирання «амброзії», спробував завадити й нарікав, що це негуманно, але. Звісно ж його ніхто не послухав, навіть спробували вбити, щоб не створював проблем.

Спроба не вдалася. Ноель втратив ногу, через що тепер змушений пересуватися за допомогою протеза. А нового замаху не сталося лише з однієї простої причини — у Хельн пробралося дівчисько, яке навело шуму і налякало Дракулу настільки, що він зник. І ось нещодавно знову виповз під світло місяця.

У кого не спитай, кожен розповідає свою версію останніх подій.

Довелося повідомити Ноелю про плани Дракули й те, що ми чули через прослушку. Дочекавшись, коли Ноель закінчить обмовляти Анжеліку не зовсім культурними словами, я запитав:

— Ти знав Бальда?

— Так. — Ноель кивнув. — Йому теж не подобалися справи Дракули з «амброзією», але Бальд не міг нічого зробити. Дракула тримає в заручниках його брата. Хоча я не впевнений, що той досі живий.

— Що щодо «Мороку»? Дракула говорив про нього. Має сироватку?

— А ви думаєте, чому він такий красень? Бо сироваткою себе накачав. Уявіть, лише кілька крапель «Морока» колись заразили весь Хельн. Тепер уявіть, на що здатний цілий укол. У Дракулі сила десяти ведмедів. Регенерація скажена, але найважливіше — срібло йому до дупи. Ще він майстерний гіпнотизер. Але це так, його хобі, а не через сироватку.

Улла запустила руки у волосся, відвернулася:

— Кошмар якийсь. Що чи хто зможе його перемогти? Якщо ми не зупинимо Дракулу, він підкорить собі весь Хельн. А там і до Дромара недалеко з огляду на те, що розповідала Кіда.

— Дивно, що Дракула, такий невразливий, а ховався від дівчинки, — зауважив я. Шестерні в голові крутилися з божевільною швидкістю.

— Не знаю, чи правда, але ходили чутки, що єдина зброя проти нього — кров родича Мюррея Калахана. — Ноель знизав плечима й потягнувся до стіни, щоб зняти з неї дробовик.

Я хмикнув.

— На щастя, у нас їх два…

— Вілле, — Улла смикнула мене за лікоть, — адже ти перетворений від крові Дракули.

— Від крові Звіра? — Ноель скинув густі брови. — Тоді це пояснює твою силу.

Дзвінок у двері заполонив квартиру цвіріньканням. Улла здригнулася і збентежено подивилася на Ноеля:

— Ти на когось чекаєш?

— Ні. — Він хитнув головою.

— Це не добре, — прошепотів я. Глянувши у темряву передпокою, я спробував почути серцебиття гостя.

— Та гаразд, я й на вас не чекав. — Вже з коридору кинув Ноель. Він, не вагаючись, одразу відчинив двері. Тішило, що я чув лише три серцебиття поблизу, не враховуючи своє, звичайно. Улли, Ноеля та гостя. Усі повільні та гучні, опівнічні.

Переглянувся з сестрою і стиснув кулаки. Вже за звичкою чекав на гірше, але передчуття не виправдалося. Слідом за Ноелем у вітальню увійшов голова Стоун. Чорне пальто щільно застебнуте, чоботи по коліна наполіровано до блиску. Темне волосся завите й зачесане назад, очі підведені чорним олівцем. Сама витонченість. Класичний вампір. Йому б ще в дзеркалі не відбиватися та в труні спати.

— Добрий вечір. Давно не бачились, Улло. Детектив. — Стоун зміряв мене пильним поглядом. — Ви до нас назавжди? — Його губи розтягнулися в посмішці.

— Ні, — заперечив я.

Здивування спотворило обличчя Стоуна, але він швидко опанував себе.

— Радий, що вас тут застав. Зрештою, вам більше не було куди йти…

— В сенсі? Ви за нами стежили? — обурилася Улла.

— Я знаю все і про всіх. Мене особливо стурбувало те, що трапилося з вашим бюро, детективе. Дракула вийшов із-під контролю.

Я скептично підняв брови:

— Як можна контролювати дикого звіра?

— На кожного звіра знайдеться дресирувальник. Або мисливець.

— Можна ближче до суті, Рею? — Улла склала руки на грудях.

— Так, звичайно. Моя помічниця думає, що водить мене за носа, але вона помиляється. Тому, як я вже сказав, я в курсі всього, що відбувається. Я можу допомогти вам перемогти Дракулу і відновити справедливість.

— Вмієте говорити гарно, — зауважив я. — Але чого ми повинні вам довіритися?

— Бо більше нема кому? — Стоун розвів руками. — А ще тому, що я витягнув вас із в'язниці. Анжеліка спритно фальсифікувала документи. Якби не я, ви б потрапили за ґрати.

Ноель хмикнув, але промовчав. З Уллою вони пильно дивилися одне на одного. Погляди, наче схрещені мечі, мало не висікали в повітрі іскри.

— Дякую вам, — кивнув я. У будь-якому разі відмовлятися зараз від допомоги самого голови — це підписати собі смертний вирок. Проти спільного ворога можна вижити, лише якщо діяти згуртовано. У нашій ситуації йшлося саме про виживання. Норма і Монро мертві, Тельма в полоні, а в нас нічого немає, крім знань, а знання без матеріального втілення — немає жодної цінності.

— Ви знаєте, що планує Дракула? У нього залишився «Морок»? Скільки людей у клані Д.?

Реймонд підняв руку, давши зрозуміти, щоб я не поспішав. Довелося зменшити натиск.

— Я знаю достатньо, щоб повернути Хельн проти Дракули, — сказав голова. — У нього свій клан, у мене свій. Поширюючи «амброзію» Дракула позбавляє опівнічників шансу на нормальне життя. Він знає про ліки, і знає, що вони в крові Кіди Джин, онуки Мюррея Калахана. А також те, що…

— Тільки ліки можуть його вбити? — запитала Улла.

— Правильно. Лише вони.

— Але ж ніхто з його клану не знає про ліки, так? — Я посміхнувся, здогадуючись, за якою схемою діяти й разом з тим усвідомлюючи, що, скоріше за все, Баль таки брехав, коли обіцяв вилікувати Норму від опівніччя.

Стоун оббіг поглядом присутніх і розстебнув пальто:

— Ніхто.

— У клані багато таких, як я, — мовив Ноель. — Тих, хто проти «амброзії», але бояться бути проти Дракули. Якщо «амброзія» захопить світ, попит на неї зростатиме, отже, опівнічники завжди будуть потрібні. Навіть якщо ліки знайдуться, а вони вже знайшлися, Дракула заборонятиме приймати їх. Заради науки він може вбивати всіх, хто наважиться піти проти його слова. А якщо ж галас з ліками розлетиться і серед людей, то влада почне змушувати опівнічників їх приймати.

— Це викличе конфлікт між Дракулою та владою, а знаючи, на що здатний перший… — Улла зіщулилась і обхопила себе за плечі. — Хіба може одна людина нести небезпеку світових масштабів?

— Дракула не людина. Він Звір. І живе за принципом, хто сильніший, той і головний. Він годує обіцянками про вільне життя поза Хельном Анжеліку та Пейдж. Наступної ночі має відбутися угода щодо передачі партії «Морока» до третіх рук. З них сироватка вирушить до Європи. Це я до чого, утопічного майбутнього між опівнічниками та людьми не буде ніколи. Але за цю угоду Дракула отримає три квитки собі та дамам геть із Хельна. Проте угоду може здійснити не лише Дракула. Пейдж чи Анжеліка впораються з цим без проблем. Мало перемогти звіра, треба розібратися з його зграєю.

— Так, все цілком логічно. Але ж Хельн запечатали. Ніхто не зможе увійти та вийти. — Я переступив з ноги на ногу. Закрутило в животі. Дихання раптом зробилося частим. Улла подивилася на мене з занепокоєнням:

— Що з тобою?

— Дико голодний, — відповів.

Ноель мовчки пішов у іншу кімнату й за мить повернувся з пакетом крові.

— Пригощайся. Новоперетворені спочатку багато їдять.

Поки я вгамовував напад голоду, Стоун розповів, що мер Дженкінс, хоча йому більше б личило прізвище Ах-ти-ж-сучий-син, пов'язаний зобов'язаннями перед Дракулою. І мер випустить його з Анжелікою та Пейдж із Хельна.

Тоді ж в Улли виникло логічне припущення:

— Тож мер і може бути покупцем «Морока»!

— Не забігаймо наперед. Ми просто не дозволимо угоді відбутися. — Ноель, блиснувши блакитними лінзами, зняв зі стіни дробовик і пересмикнув затвор. — Вб'ємо Дракулу.