Годфрід

Годфрід відчував, як під важким поглядом батька його почав поглинати липкий страх. Кожен слово відгукувалося в його скронях глухим ударом, а повітря в залі раптом стало таким густим, що вдихнути його здавалося надлюдським зусиллям.

Він мимоволі стиснув кулаки, намагаючись приховати тремтіння пальців, але зрадливий холодок усе одно пробігав спиною. Серце шалено калатало в грудях. Здавалося, Ельрік міг почути цей ритм. Годфрід боявся підняти на нього очі. Він гадав, що у зіницях короля побачить лише холодний розрахунок і розчарування тим, що його спадкоємець так і не пробудив у собі магію.

Принц відчував, як піт проступає на лобі, хоча осінній ранок був доволі прохолодним. Він намагався згадати всі прочитані трактати про витримку та гідність, але в присутності Ельріка вся його освіченість здавалася лише дитячою забавкою. Його коліна ледь помітно здригалися, і він з останніх сил впирався стопами в підлогу, аби не похитнутись і не видати своєї слабкості перед усім двором.

Найбільше його мучила присутність нерухомої постаті за спиною короля. Годфрід відчував на собі погляд Алораза. Усвідомлення того, що його єдиний друг став свідком цього приниження, отруювало Годфріда зсередини, змушуючи його горло стиснутися в болісному спазмі.

Коли король знову заговорив, Годфрід здригнувся, наче від удару хлистом.

— Так склалося, що наша сила залежить від нашого оточення. Але ти досі порожній, Годфріде. В тобі так і не пробудилася магія. Хоча у твоєму віці я вже випалював ворогів. А ти... ти досі лише читаєш сувої про справедливість.

Король повільно підвівся з крісла. Його масивна фігура кинула на сина довгу, похмуру тінь. Він не дивився на Годфріда. Навпаки, провів рукою по повітрю, вказуючи на ряди присутніх: молодших жерців у білих хітонах, писарів, що застигли зі стилосами в руках, мовчазних охоронців біля стін, служниць.

— Наша кров потребує іскри. Іскра породжує магію, а магія народжується в пристрастному пориві, — Ельрік зробив крок до сина, зупинившись лише за долоню від нього. — Можливо, ти занадто перебірливий? Можливо, твій розум заважає твоєму тілу обрати об’єкт для магії? Але я знаю, що рано чи пізно ти все одно притиснеш когось зі слуг до стіни, зриваючи одяг. Така вже наша природа.

В цю мить у залі запала мертва тиша. Тільки Годфрід відчув, як до його обличчя приливає гаряча кров, а горло здавлює невидима петля сорому. Його розум гарячково шукав виправдань, але в голові панував хаос із уривків думок та передчуття неминучої біди.

Він стояв перед батьком, відчуваючи себе маленьким і беззахисним на тлі королівськоі величі, і кожна секунда цієї аудієнції залишала по собі гостре, болюче відчуття власної невідповідності титулу принца.

— Подивись на них, Годфріде! — Ельрік схопив сина за підборіддя, змушуючи його підняти голову. — І просто зараз обери когось. Одного, двох, десятьох — мені байдуже. Якщо буде потрібно, ти оволодієш ними всіма прямо тут, на цих плитах, на моїх очах. Я не випущу тебе з цієї зали, доки твоє тіло не прошиє перша магічна судома. Якщо твоє серце таке тупе, що не може обрати для себе ціль, тоді нехай твій інстинкт зґвалтує твою магію і витягне її назовні!

— Будь ласка, батьку, не треба…

Але король все ж таки обернувся до жерців, що стояли праворуч. Його очі блиснули недобрим вогнем.

— Роздягнутися! Всім! — скомандував він. — Від першого писаря до останнього прислужника. Геть одяг. Нехай мій спадкоємець роздивиться кожного.

Одяг покірно полетів на підлогу. Годфрід затремтів. Він відчував на собі погляд Алораза, що стояв біля стіни, як скеля.

Алораз бачив усе: роздягнених жерців, божевілля в очах Ельріка та повний відчаю погляд свого принца. Магія всередині нього завібрувала від такої напруги. Повітря навколо нього почало викривлятися. Він щосили стиснув зуби і перевів погляд на короля.

— Ну ж бо, сину, — прошепотів Ельрік майже лагідно, що було в стократ страшніше за попередню промову. — Стань вже нарешті повноцінним ургулом. Візьми те, що належить тобі за правом твого народження.

— Я не можу так… Будь ласка, батьку… Ваша величносте, дайте інший наказ. Я зроблю будь-що інше, крім цього.

— Роздягайся! — продовжував наполягати Ельрік.

Алораз в цей час мовчав. Проте його пальці, сховані за спиною, впилися в долоні до крові. Він дивився на потилицю короля і розумів, що був набагато ближче до того, щоб стати вбивцею власного монарха, ніж будь-коли раніше. А Годфрід, стоячи серед оголеного натовпу, відчував, як його світ остаточно руйнується. Жоден закон у світі не міг його захистити від волі власного батька.

Не пам’ятаючи себе, він важко впав на коліна прямо посеред холодних мармурових плит. Його голова схилилася так низько, що він бачив лише власні руки, які розпачливо вчепилися в поділ туніки, намагаючись знайти хоч якусь опору.

— Ваша величносте, благаю, змилуйтеся! — голос принца зірвався на шепіт. — Не примушуйте мене до цього блюзнірства. Моя магія все одно не прокинеться від цього.

— В такому разі, на трон посяде Севера. Вона розумніша за Аврелія і володіє магією набагато краще за тебе. Ти ж відправишся на захист нашого головного військового порту Маріус-Ургулу. Не так давно вандали пограбували Рим. Будь-якої миті вони можуть напасти і на наші порти. Додатковий захист нашим суднам не завадить.

Годфрід підняв очі на Ельріка. В них почали блищати сльози, які він уже не міг стримувати:

— Дякую, ваша величносте, за таку милість. Я вирушу на захист ваших кораблів вже сьогодні. Для мене це велика честь.

— Просто зникни вже з моїх очей…

Коли один із жреців, заїкаючись від гніву та сорому, переказав Севері події в залі — наказ короля роздягнутися, приниження Годфріда та його фактичне зречення від престолу — принцеса не здригнулася. Навпаки, її очі спалахнули холодним, тріумфальним вогнем. Вона підвелася, підійшла до вікна, з якого було видно море, і дзвінко розсміялася.

— Який дивовижний старий дурень! — вигукнула вона, не обертаючись. — Мій батько думає, що виховує воїна, а насправді він просто виставив нашого «праведного» брата посміховиськом. Годфрід обрав порт замість трону, бо злякався кількох голих тіл? Яка слабкість! Яка чудова слабкість! На цей раз мені навіть робити нічого не довелося!

Вона різко обернулася до Кассіана. Її магія, вже давно пробуджена і гостра, як бритва, змусила повітря навколо неї завібрувати. На відміну від Годфріда, Севера знала, як живити свою силу амбіціями та холодною люттю:

— Нам треба подбати про те, щоб Годфрід не просто «захищав судна», а зник там назавжди. Алораз поїде з ним? Добре. Меч і Щит разом у вигнанні — це занадто зручно, щоб не скористатися цим. Ніхто нічого не запідозрить, якщо вони раптом втопляться вдвох під час шторму!

Севера знову подивилася на море. Її погляд був спрямований на південь, туди, де Маріус-Ургул готувався прийняти вигнанців. Вона вже починала подумки складати листа до своїх людей у порту.

Годфрід ніколи не повернеться до Неополіса...