Годфрід

Двері намісницької зали на Скорпіонових Скелях не захищали від протягів. Гарячий вітер безкарно гуляв по кімнаті, ворушачи важкі краї столичних килимів.

Аврелій сидів у кріслі. Очікування, яке ще дві ночі тому здавалося солодким передчуттям тріумфу, випалило його зсередини. Хміль давно зійшов. Залишилися лише параноїдальний страх і біль у скронях.

На підлозі біля столу лежав той самий шкіряний мішок. Кинджал досі стирчав із нього, наче залізна мітка. Аврелій не дозволяв слугам винести його. Цей пробитий метал був живим доказом того, що палац Годфріда знає кожен його крок, навіть тут, на каторжній окраїні Ельґартії.

— Приведіть Кальва, — хрипко наказав Аврелій, не розплющуючи очей.

Особистий секретар увійшов до зали тихо, наче тінь. Він намагався не дивитися на закривавлений мармур — зранку тут катували чергову зміну вартових, намагаючись з'ясувати, як столичні «пси» пройшли повз пости. Трьох десятників уже спустили зі скель у море, але страх так і не зник. Він лише став густішим.

— Галери готові? — Аврелій різко підвів голову, і в його погляді блиснув нездоровий, гарячковий вогонь.

— Три найкращі кораблі, ваша високосте, — швидко заговорив секретар, опустивши очі. — Навігатори з південного флоту. Особисто віддані вам. Вони взяли потрійний запас води. Якщо ми вийдемо прямо зараз, жоден патрульний човен Неополіса навіть не встигне підняти вітрила. Листи для ваших союзників у Сенаті та на материку надійно запечатані в сувоях Канцелярії. Ми розкажемо Риму, що ваш молодший брат збожеволів і влаштовує репресії проти шляхетних родів. Рим обовʼязково допоможе нам. Вони пришлють свої легіони.

Аврелій важко підвівся, ледь не заплутавшись у полах плаща. Чекати поштового голуба чи випадкового човна більше не було сили. Якщо Годфрід вирішив грати жорстко — треба бити ва-банк.

— Я сам проведу їх, — процидів принц. — Якщо море чисте, ми будемо на материку за дві доби.

За чверть години Аврелій уже стояв на найвищій вежі каструму, що хижо нависала над береговою лінією. Сонце стояло високо. Море внизу виглядало дивно — воно було застиглим, важким, наче вилитим з олова. Жодної хвилі, жодного натяку на звичний прибій Ельґартії. Лише мертва, глянцева гладінь, що тягнулася до самого горизонту.

Три військові галери відійшли від причалу синхронно. Довгі дерев'яні весла вдаряли по важкій воді, залишаючи за собою короткі пінисті шрами. Кораблі тримали чіткий курс на північний захід — туди, де за всіма картами й законами навігації Егейського моря лежала свобода, легіони та його законне право на трон.

Принц стиснув пальцями кам'яний парапет вежі. Його очі жадібно проводжали три темні силуети, які швидко віддалялися від Скорпіонових Скель. Вони були його єдиним шансом повернутися до столиці в якості переможця.

Минула година. Галери вже майже перетворилися на крихітні цятки, готові повністю зникнути за лінією горизонту. Але Аврелій так і не спустився вниз. Вітер сушив його обличчя, проте він продовжував дивитися вперед, відчуваючи, як у грудях починає зароджуватися слабке, але переможне полегшення.

І саме в цей момент простір навколо кораблів ледь помітно здригнувся. Аврелій застиг. За мить протер очі, не вірячи власному зору. Три галери, які мали бути вже далеко у відкритому морі, почали повільно, плавно описувати гігантську, ідеальну дугу. Вони не розверталися. Капітани не міняли курсу. Але якась невидима Стіна викривлювала координати простору, випльовуючи кораблі назад.

Навігаційні інструменти на галерах у цей самий момент наче збожеволіли. Стрілки компасів почали шалено крутитися, втрачаючи полюси, а орієнтири, які капітани намагалися ловити на горизонті, почали розпливатися багряним маревом. При цьому веслярі продовжували гнути спини, б'ючи по воді в тому самому ритмі, впевнені, що йдуть прямо на Рим. Але кораблі, тримаючи той самий темп, на повній швидкості йшли... назад до Скорпіонових Скель. Вони, описали коло в тридцять миль, тепер просто поверталися прямо в гавань фортеці, з якої відпливли.

Аврелій закричав. Перша галера з глухим тріском врізалася в дерев'яний причал. Наляканий, смертельно блідий капітан, навіть не чекаючи, поки скинуть канат, вискочив на дошки і задихаючись побіг по крутих кам'яних сходах каструму вгору. Він упав на коліна прямо перед принцом, хапаючи ротом гаряче повітря:

— Ваша високосте!.. Клянуся своїм життям!.. Ми йшли прямо! Навігатори не міняли курсу ні на дюйм! Нас просто... повернуло назад! Море… прокляте! Там попереду немає материка, там нічого немає, крім нашого власного берега!

Аврелій повільно повернувся до нього з широко розкритими очима. В голові була лише одна думка: Годфрід не просто надіслав йому голову вбивці. Він якимось чином переписав закони світу. Море стало мертвим. Живим нікого зі Скорпіонових Скель не випустять.

Простір заполонив істеричний сміх… Годфрід, цей «порожній» і нікчемний брат, знову переграв його. І тепер він закінчить своє життя так само, як Севера.

Аврелій реготав, закинувши голову до неба, поки в горлі не запершило від солоного пилу, а на губах не виступила гірка слина. Усвідомлення власної долі вдарило в груди з такою силою, що перед очима попливли криваві плями.

Кожен день віднині перетвориться на тортури очікуванням катівського зашморгу або отрути в кубку, і жоден легіон з материка, жоден союзний сенатор у Римі навіть не дізнається, де й коли обірветься кривава лінія його життя. Годфрід залишив йому лише ілюзію свободи — право ходити по колу всередині банки, допоки стіни цієї в'язниці остаточно не стиснуться на його горлі.

Та раптом сміх обірвався, захлинувшись спалахом люті, яка була гострішою за будь-який кинджал у закривавленому мішку.

— Якщо море закрите, то суша все ще залишається під ногами, а на суші діють звичні закони.

Аврелій подивився на блідого, тремтячого капітана і в його розширених зіницях замість божевілля проступив тверезий розрахунок. Годфрід думає, що закрив свого брата у фортеці, але він лише закрив у ній хижака, готового розірвати власну лапу, аби дістатися до горлянки мисливця.

Він більше не витратить жодної краплі крові своїх солдатів на безглузді катування й пошуки привидів у гарнізоні — віднині кожен чоловік у каструмі стане цеглиною в стіні його цитаделі. Треба припинити страти, забарикадувати підступи до Скорпіонових Скель, перетворити кожну ущелину на смертельну пастку і готувати фортецю до такої облоги, про яку Ельґартія пам'ятатиме віками. Нехай тільки молодший брат спробує прислати сюди свої залізні когорти — вони вмиються власною юшкою на цих кручах ще до того, як зможуть підійти до брами. Війна не закінчилася, вона просто змінила правила. Знову.

Погляд принца повільно перевівся на схід, туди, де за пагорбами й долинами ховався Неополіс із його мармуровими палацами та уразливим, пишним Сенатом. Відкритий напад на Короля зараз перетвориться на самогубство, але все ще можна зробити удар нишком у серце ворога. По самому палацу. Туди, де за тонкими завісами ховалася святая святих — королівський гарем, ключ до майбутнього династії.

Аврелій криво посміхнувся, відчуваючи, як план починає обростати м'ясом. Він все ще може знищити свого брата, і для цього йому знадобляться останні таємні сухопутні канали та опозиційні сенатори, що прагнуть крові не менше за нього. Тільки як передати їм послання? Офіційними дорогами відправляти листа — точно не найкраще рішення. Його слуги — це мічені карти, яких схоплять на першому ж перехресті. Спроба відправити гінця суходолом зараз була б такою ж безглуздою, як і сьогоднішній кидок галер у мертве олово моря.

Принц опустив погляд до підніжжя вежі, де на внутрішньому дворі каструму панувала гнітюча тиша. Там, прикриті шматками старої парусини, лежали тіла десятників, яких він сьогодні власноруч прирік на смерть у нападі істерики. Над ними вже починали кружляти перші мухи.

— З цим брудом треба щось робити, — і тут Аврелія ніби ударило щось по голові. Його погляд застиг на мерцях.

Поховання. Тіла шляхетних офіцерів та очищення фортеці після кривавої різні — ось легальний, бездоганний маскувальний халат. Жоден солдат Алораза, жоден найзапекліший гвардієць Годфріда не наважиться осквернити списами ритуальні ноші чи перевертати попіл жертовників. Страх перед божественним гнівом і оскверненням релігійного таїнства був сильнішим за будь-який військовий наказ.

Для столиці зведення нових барикад навколо Скорпіонових Скель виглядатиме як очікувана агонія загнаного щура, а виклик похоронного культу — як спроба очистити каструм від гною, щоб той не заважав обороні. Алоразу точно не буде діла до того, чим займаються ченці, поки сам Аврелій сидить запертий усередині і не випускає за межі фортеці своїх вірних слуг.

Аврелій повільно повернувся до секретаря Кальва, який усе ще заклякло стояв біля парапету, боячись навіть дихати.

— Негайно відправте клич до найближчого святилища Меркурія. Нехай пришлють сюди своїх служителів. Нам потрібно вивезти цей кривавий непотріб із каструму і змити гріх із мармуру, перш ніж ми закриємо надбрамні вежі на засуви.

— Так, ваша високосте, — заметушився капітан. — Я негайно ж знайду того, хто займеться цим питанням.

Послання до опозиційних сенаторів не буде написане на шляхетному пергаменті з гербами — воно ляже темним шифром на внутрішню сторону поховального савана або сховається в запечатаній урні для ритуального попелу, яку ченці повезуть назад до своїх храмів на околицях Неополіса.

План, який хвилину тому здавався неможливим, тепер набував ідеальних, смертоносних обрисів… Вже досить близько той час, коли сам Годфрід так само кричатиме в істериці.

— Сподіваюсь, ти встиг зробити так, аби хоч хтось завагітнів, брате.