Годфрід

Каструм на Скорпіонових Скелях затих. Аврелій сидів у намісницькій залі, де гарячий вітер ворушив краї килимів. Гарячкова паніка минулих днів нарешті поступилася місцем зловісному очікуванню. Він більше не дивився на море. Воно викликало лише лють.

Важкі двері зали гучно рипнули. Увійшов секретар Кальв. Його обличчя було блідим, а в руках він стискав свіжий сувій папірусу, щойно доставлений від ченців із південного святилища.

— Ваша високосте... — Кальв упав на одне коліно, переводячи подих. — Похоронна процесія виконала завдання. Сенатор Клавдій Юній прийняв ваш саван у храмі Меркурія. Шифр прочитано.

Принц повільно розплющив очі. Його пальці, що лежали на підлокітнику крісла, ледь помітно сіпнулися.

— Говори, — хрипко наказав він. — Місія розпочата?

— Так, ваша високосте. Клавдій діяв без зволікань. Отрута з південних островів була нанесена на речі в гаремі. І вчора вранці … Король Годфрід нарешті впав непритомним прямо на мармурові плити під час засідання Магістрату.

Аврелій глибоко втягнув носом гаряче повітря кімнати і його обличчя вкрила крива, хижа посмішка. Той самий брат, який вважав себе всесильним господарем острова, зараз лежить безпорадним шматком м'яса у власній спальні.

— Він ще живий?

— Поки що так, але лікар Корнелій каже, що Король не доживе до сьогоднішнього заходу сонця. Отрута випалює його зсередини. Проте в палаці панує кривавий хаос. Стратилат Алораз оскаженів від люті. Він повністю заблокував столицю, зачинив Сенат у Великій залі Магістрату і кинув до підземелля весь гарем. Він шукає назву речовини, але дівчата тримають оборону. Лівія Касція та Елара Валоріус також уражені цією смертю.

Аврелій знову посміхнувся і підвівся з крісла. Пастка, яку він розставив нишком прямо в серце ворога, закрилася ідеально.

— Чудово... — просичав Аврелій. — Нехай Алораз катує гарем. Нехай ламає кістки шляхетним дівам і тримає під замком старих дурнів із Сенату. Чим більше крові цей пес проллє в Неополісі, тим сильніше місто зненавидить і його, і мого помираючого брата. А ми увійдемо через браму і всіх врятуємо! Збирай коней!

Кальв на мить застиг, широко розплющивши очі від несподіванки. Усе, що вони робили останні дні — будували барикади й готувалися до смертельної облоги, — зараз перекреслювалося одним коротким наказом. Хижак таки вирішив розірвати собі лапу, щоб вирватися з пастки.

— Але... ваша високосте, — затинаючись, проковтнув клубок у горлі секретар. — Гвардія короля Годфріда озброєна до зубів, а наші сили...

— Наші сили вдарять у спину гвардії, яка зараз сама задихається від страху у заблокованому місті! — перервав його Аврелій. — Алораз перетворив Неополіс на суху солому, яка тільки і чекає першої іскри. Щойно шляхта побачить мої знамена, вони відкриють браму самі. Вони благатимуть мене захистити їх від божевільного стратилата! Збирай вершників, Кальве! Кожен, хто може тримати спис і сидіти в сідлі, виходить на тракт прямо зараз.

Через пів години двір каструму закипів, але цього разу замість важкого тесання каменю його заповнив іржавий брязкіт обладунків, тупіт кінських копит та різкі команди центуріонів.

Прапори з особистим гербом старшого принца розгорталися на гарячому вітрі Скорпіонових Скель.

Солдати, які ще нещодавно готувалися помирати за грубими оборонними валами фортеці, здивовано, але з шаленим полегшенням хапалися за повіддя. Надія на швидку розв'язку та повернення до столиці випалила залишки страху. Вони йшли брати владу, яка сама падала їм до рук.

Важка дубова брама цитаделі розчинилася. Перша сотня вершників Аврелія вилетіла на крутий гірський тракт, піднімаючи хмари сірого, солоного пилу. Сам принц ішов попереду кавалькади. Його темно-пурпуровий плащ летів за спиною, наче крила хижого птаха. А його погляд був прикутий до сходу — туди, де за долинами ховався Неополіс, і де сонце вже повільно відраховувало останні години життя його молодшого брата.

Кінний загін рухався на межі можливостей. Коні хрипіли, збиваючи копита об гостре каміння гірської дороги, але Аврелій безжально гнав їх уперед. Час був його головним ворогом. Якщо Годфрід помре до того, як легіонери Скель з'являться під стінами, Алораз встигне втопити столицю в крові і закрити місто наглухо. Тому на першому великому роздоріжжі принц навіть не наказав збавити темп.

Блокпост зустрів їх панікою. Королівські солдати, відрізані від новин зі столиці й налякані чутками про отруєння монарха, не очікували появи Аврелія тут.

— В ім'я Короля! Стійте!.. — крикнув гвардієць зі шрамом на щоці, але договорити речення він не встиг.

Авангард зніс заслін за лічені хвилини. Вершники Аврелія пройшли крізь них, як гарячий ніж крізь масло, навіть не розгортаючи бойового порядку. Кілька тіл у блідих кірасах залишилися лежати в придорожній пилюці, а решта застави, кинувши щити, просто розбіглася по найближчих оливкових гаях.

Шлях на Неополіс був повністю відкритий. Сонце вже помітно схилялося до горизонту, фарбуючи небо над Ельґартією у тривожні, криваво-червоні відтінки. На горизонті нарешті з'явилися білі мармурові вежі та масивні оборонні стіни столиці. Місто виглядало вимерлим. За брамою не було видно звичного руху караванів, а на стінах хижо блищали чорні плащі патрулів Алораза.

Загін зупинився на пагорбі, за дві сотні кроків від Північної брами Неополіса. Коні важко хрипіли, з ротів пашила піна, а копита були забиті дорожнім пилом. Часу вже майже не залишалося — Король Годфрід помирав у своїх покоях разом із цим днем.

Аврелій підняв руку. На стінах міста миттєво знялася метушня: гвардійці в чорних плащах із вовчими головами гарячково розгортали важкі метальники. Залізний стукіт їхніх обладунків залунав над надбрамними вежами.

Алораз залишив на стінах надійних слуг, готових стріляти в кожного, хто наблизиться без наказу. Відкритий штурм без облогових машин перетворив би вершників Аврелія на мішені ще до того, як вони досягли б рову. Але старший принц не збирався віддавати наказ про атаку. Він лише криво посміхнувся, дивлячись на зачинені стулки.

— Ваша високосте, вони готують лучників! — тривожно вигукнув Кальв, прикриваючи голову рукою. — Нас розстріляють на цьому схилі!

— Спокійно, Кальве. Навіщо ламати замок, якщо ключ уже повернули у свердловині? — тихо відказав Аврелій. — Клавдій Юній сидить під замком у Магістраті, але його золото місяцями годувало міську варту. Вартові на брамі — це звичайні ургули, які хочуть жити й отримати свої привілеї назад. Вони знають, що Король помирає, а Стратилат завтра почне різати їхні родини.

Принц виїхав наперед, підставивши груди під вечірній вітер, і підняв угору свій оголений меч, на вістрі якого заграло багряне сонце. Це був умовний знак, прописаний у тому самому таємному шифрі на поховальному савані. Але минуло кілька секунд гніючої тиші перш, ніж на стінах Неополіса раптово спалахнула бійка. Почулися крики, брязкіт коротких гладіусів та глухі удари тіл об каміння. Частина міської варти вдарила в спину особистим гвардійцям Алораза прямо на надбрамному помості.

Двоє чорних плащів полетіли вниз, у глибокий рів, важко гупнувши обладунками об землю. Важкий залізний засув брами злетів із пазів із жахливим, іржавим скреготом. Масивні дубові стулки повільно почали розходитися в боки, відкриваючи прохід углиб заціпенілої столиці.

На порозі міста стояв один із міських сотників, тримаючи в руках закривавлений меч. Його обличчя було мокрим від поту, а очі блукали від страху перед тим, що він щойно скоїв.

— Ваша високосте... — хрипко крикнув він, падаючи на коліна прямо перед копитами коня Аврелія. — Наш командир збожеволів... він заблокував Сенат, місто задихається! Врятуйте нас від цього чудовиська!

Аврелій подивився на нього з висоти свого сідла. В його очах не було й краплі жалю, лише холодний, тріумфуючий вогонь переможця. Весь цей кривавий театр, написаний його рукою від початку й до кінця, працював бездоганно.

— Ельґартія почула ваші благання, — гучно, щоб чули солдати на стінах, проголосив Аврелій, пускаючи коня кроком крізь браму. — Я прийшов зупинити тиранію і повернути закон на ці вулиці. Всі за мною! До королівського палацу!

Кінний загін Скорпіонових Скель залізничним клином влетів на мармурові вулиці Неополіса. Жителі ховалися за віконницями, але прапори старшого принца, що розгорталися в сутінках, несли місту чітку звістку: влада знову змінилася.

До заходу сонця залишалися лічені хвилини, і залізні підкови коней Аврелія вже вибивали іскри на підйомі до головної резиденції Годфріда, де на них чекав оскаженілий Алораз. Мармуровий брук під копитами коней відгукувався тривожним відлунням. Столиця здавалася велетенським склепом...

Сам принц Аврелій ішов у голові колони, міцно тримаючи повіддя і не зводячи очей із пагорба, де на тлі багряного неба височіли шпилі королівського палацу. У його грудях страх перед владою брата остаточно переплавився на тверезу, майже садистську втіху. Годфрід, який змусив якимось чином моря викривлювати простір навколо Скорпіонових Скель, тепер сам лежав безпорадним бранцем у власному ложі. Ця думка повертала Аврелію відчуття повної всесильності.

Секретар Кальв, що тримався трохи позаду ліворуч від принца, навпаки, ледь стримував тремтіння у руках. Попри успішний вхід через Північну браму, його не залишало відчуття, що вони добровільно лізуть у пащу звіра. Кожна темна арка чи глухий провулок здавалися секретареві ідеальною засідкою. Передчуття кривавої м'ясорубки, в якій першими зазвичай гинуть саме паперові писарі, змушувало його судорожно перевіряти, чи надійно схований короткий кинджал під його плащем.

По ліву руку від них легіонери проходили повз Велику залу Магістрату. Через високі заґратовані вікна першого поверху пробивалося слабке, тремтливе світло факелів. Зсередини доносився приглушений гомін сотень наляканих голосів. Там, під замком і наглядом закованих у залізо «псів» Алораза, сиділи найкращі роди столиці та опозиційні сенатори, включно з Клавдієм Юнієм.

Аврелій кинув швидкий погляд на темні залізні двері Магістрату; він знав, що ці старі дурні зараз моляться Меркурію про порятунок, навіть не підозрюючи, що їхній «визволитель» сам зрежисував кожну краплю цього кошмару.

Колона порівнялася з центральним ринком, який зазвичай пахнув спеціями, рибою та дорогими винами. Проте тепер тут панував розгром: перекинуті ятки, розсипане під ногами зерно та уламки дорогого глиняного посуду свідчили про паніку, яка охопила місто після звістки про падіння Короля.

Центуріон Марк, який очолював авангард вершників, пильно вдивлявся в сутінки, стискаючи руків'я важкого списа. Його, як старого рубаку, не хвилювали політичні інтриги принців, але професійне чуття військового волало про небезпеку. Вони йшли занадто легко, без жодного серйозного опору на вулицях, і це виглядало як пастка.

Загін почав підйом по Палацовій алеї, де вздовж дороги стояли мармурові статуї засновників династії. Багряні промені сонця, що майже потонуло в олов’яному морі, фарбували обличчя кам'яних правителів у колір свіжої крові, наче сама Ельґартія виносила вирок братам.

Коні ковзали на гладких плитах підйому, хрипіли й важко дихали від скаженого темпу. Їхній тупіт тепер лунав над усім урядовим кварталом, попереджаючи про наближення загарбників.

У вікнах верхніх поверхів палацу почали спалахувати вогні. Аврелій бачив, як на палацових балконах мигтять чорні силуети в обладунках; Алораз не збирався тікати, він барикадував кожен коридор і кожну залу, перетворюючи золоту клітку свого помираючого Короля на фортецю. Палацова варта навіть не намагалася вийти назустріч. Стратилат вирішив прийняти бій на своїх умовах.

Слуги та молодші офіцери в кінному строю Аврелія, дивлячись на грізні стіни резиденції, відчували, як холоне кров. Багато хто з них пам'ятав чутки про те, що Алораз володіє магічною силою, здатною ламати залізо і підкорювати волю, і йти проти такого супротивника в тісних палацових залах здавалося чистим самогубством. Вони переглядалися між собою в напівтемряві, шукаючи підтримки, але бачили лише бліді обличчя товаришів.

За п'ятдесят кроків від головної палацової брами Аврелій нарешті натягнув повіддя, змусивши свого жеребця стати на диби. Сонце остаточно сховалося за обрій. Перші нічні сутінки вкрили Неополіс, а попереду, за зачиненими залізними стулками королівських воріт, панувала зловісна тиша, крізь яку з глибини палацового двору долинав виразний звук гостріння металу. Хижак зі Скорпіонових Скель підійшов до лігва іншого хижака.