Годфрід

Звук бруска, що ковзав по лезах, затих. На зміну йому прийшла могильна тиша. Алораз підвівся, повільно вкладаючи зброю у піхви. Його обличчя здавалося висіченим із граніту — на ньому не залишилося ні сумнівів, ні жалю, лише залізна рішучість.

За його спиною стояли «пси», найвірніші гвардійці, які відмовилися скласти зброю, коли гвардія на чолі з Аврелієм увійшла до міста. Кожен із них за своє життя пізнав те саме фатальне почуття, яке пробуджувало в їхній крові давню силу. Хтось кохав служницю палацу, хтось — соратника, що зараз стояв плечем до плеча в цьому ж строю. Та у всіх них перед обличчям смерті магія потужно пульсувала під шкірою, готова вирватися назовні. Вони чекали цього бою.

— Браму, — коротко кинув Алораз.

Важкі залізні стулки палацових воріт розійшлися в боки. Алораз зробив крок уперед, виходячи на площу. За ним рівним строєм рушили його піддані. Попереду, всього за пів сотні кроків, застигла кіннота Аврелія. Загін принца виглядав загрозливо. Повітря між двома лініями воїнів буквально тріщало від напруги, викривлюючи простір.

— Складіть зброю і присягніть на вірність НОВОМУ КОРОЛЮ!

Алораз одразу знайшов очима того, хто це сказав. Принц сидів на коні з високо задраним підборіддям. А прямо за його спиною, ледь живий від страху, тримався за луку сідла секретар Кальв.

— Ні, наші серця належать лише його величності Ельріку Годфріду П'ятому!

У цей момент Алораз відчув, як простір навколо Аврелія почав змінюватися. Навколо пальців принца, що стискали повіддя, замиготіли ледь помітні, синюваті відблиски. Вони тяглися від нього до перших рядів його вершників, обплітаючи їхні зап'ястя та зброю. Аврелій збирався битися до кінця, повністю підкоривши собі волю своїх підданних. Лише до одного з них не йшла магічна нитка. Алораз з підозрою звузив очі. Кальв здавався лише блідим писарем, який ховався за плечем Аврелія, але саме він вочевидь був тим маленьким серцем, що живило силу принца.

— Ціль зрозуміла… — Алораз глибоко вдихнув повітря в груди і голосно проголосив:

— Король ще живий! І поки я стою тут, жоден з вас не зробить і кроку до його покоїв!

Аврелій лише тонко, хижо посміхнувся. Його пальці сіпнулися, натягуючи невидимі магічні нитки. Битва розпочалася. Пальці принца різко сіпнулися вперед, наче він скидав із долонь невидиму рибальську сіть. Від його рук у бік солдат Алораза метнулися десятки сріблястих ниток. Його магія Ляльковода вдарила прямолінійно й підступно, намагаючись обплести зап'ястя та шиї «псів» Алораза, щоб змусити їх повернути зброю один проти одного. Проте залізна воля Стратилата зреагувала миттєво. Навколо його загону з глухим, низьким гулом спалахнув магічний щит. Невидима стіна Алораза, викована з десятиліть абсолютної відданості Годфріду, зустріла атаку Аврелія своєю непорушністю. Сріблясті нитки Ляльковода врізалися в неї, безсило ковзаючи, але так і не змогли пробитися всередину.

— Тримати стрій! — прогримів Алораз, міцніше стискаючи руків'я меча. Його Щит тримався міцно, але тиск ниток Аврелія був настільки потужним, що простір навколо кокона почав помітно викривлятися.

Побачивши, що пряма атака принца загрузла в захисті Стратилата, «пси» Алораза перейшли в наступ, активуючи власні сили. Центуріон Валерій зробив крок уперед і різко опустив свій важкий щит на мармурові плити. Площею прокотилася магічна хвиля — бруківка під ногами коней Аврелія почала стрімко плавитися, перетворюючись на хитке, в'язке болото. Кілька коней у першому ряду принца здивовано заіржали, втрачаючи опору і провалюючись копитами в розм'якшений камінь.

У той самий момент інший гвардієць, загартований у боях ветеран, виставив уперед ліву руку. Повітря навколо кінноти Аврелія раптово втратило весь кисень. Смертельний зашморг почав стискатися навколо передових вершників Скорпіонових Скель — солдати гарячково хапали ротами повітря, їхні обличчя синіли, а списи випадали з ослаблих рук.

Аврелій, зрозумівши, що його авангард починає сипатися під комбінованими ударами гвардії, розлючено вигукнув і знову сіпнув руками, закручуючи свої нитки у складніші вузли. Він не дивився на своїх задихаючих воїнів. Його розум прораховував лише один головний хід. Нитки Ляльковода, замість того щоб пробивати Щит Алораза в лоб, почали стрімко обплітати розплавлену бруківку та уламки мармуру на площі, піднімаючи важкі каміння у повітря, наче гігантські снаряди для метальників.

— Подивимося, скільки твій кокон протримається проти ваги самої столиці, Алоразе! — просичав Аврелій.

Десятки піднятих у повітря мармурових брил та шматків застиглої бруківки з оглушливим свистом полетіли в бік захисників палацу. Кам'яний град із жахливою силою обрушився на магічний щит Алораза. Простір вибухнув гуркотом: каміння розліталося на дрібні уламки при зіткненні з прозорою стіною, але кожен такий удар віддавався глухим ударом у грудях Стратилата. На його лобі виступили важкі краплі поту, проте погляд залишався непорушним — він тримав захист, не зводячи очей із Кальва.

— Гаю! Зараз! — крізь зуби прохрипів Алораз.

Молодий гвардієць Гай, чия магія народилася з палко відданості своєму командиру, підняв свій лук вгору. Його пальці засвітилися блідим вогнем, передаючи цю силу наконечнику стріли.

Стріла злетіла високою, ідеально прорахованою дугою, оминаючи завісу з каміння, і полетіла прямо в тонке, незахищене горло Кальва. Але Аврелій помітив це. Обличчя принца спотворив дикий, тваринний страх. Навіть не замислюючись про наслідки, він смикнув лівою рукою назад. Тієї ж миті дві сріблясті нитки, що тяглися до передових легіонерів, різко натягнулися, висмикуючи одного з коней разом із вершником прямо під траєкторію польоту стріли.

Смертоносне залізо з хрускотом увійшло в шию бойового коня, і той замертво завалився на бік, закривши собою переляканого писаря.

Цей короткий момент паніки Аврелія дорого йому коштував: контроль над частиною ниток ненадовго послабшав. Підняте в повітря каміння безсило посипалося на землю. А Алораз відчув це полегшення. Попри втому та задишку, Стратилат зробив упевнений крок уперед, ведучи за собою своїх гвардійців. Щит рухався разом із ними, не залишаючи ворогам жодного шансу на пробиття, а відстань між супротивниками скоротилася до критичних тридцяти кроків.

— Центуріоне Марк! Рубай їх, рубай саморуч! Вони затискають нас! — істерично закричав Кальв. Його голос зривався на вереск, а бліде обличчя було вимазане в пилюці та чужій крові.

Почувши крик об'єкта свого обожнювання, Аврелій знову відчув, як магічні нитки налилися магічною силою. Ті його солдати, які ще могли дихати в розрідженому повітрі, під дією Ляльковода вихопили свої гладіуси й кинулися назустріч гвардії Алораза.

Почалася жорстока, кривава січа: засліплені магією Аврелія ургули Скорпіонових Скель билися без страху та болю, навалюючись на невидиму стіну Алораза всією вагою своїх тіл і намагаючись розірвати оборону захисників Короля. Їхня маса тиснула на Щит із такою силою, що прозора стіна почала покриватися дрібними, як павутина, тріщинами.

Алораз чув, як залізо ворожих гладіусів скрегоче по магічній поверхні. Кожен крок уперед давався йому ціною неймовірних зусиль, але його воля не ламалася.

Принц, бачачи, що його маріонетки нарешті змогли загнути кокон Алораза, заходився у шаленому, тріумфуючому сміху. Його пальці рухалися так швидко, що сріблясті нитки навколо них злилися в суцільне сяйво. Позаду, міцно притискаючись до землі біля вбитого коня, Кальв не зводив із нього очей — і цей погляд продовжував накачувати магію Ляльковода чистим, концентрованим безумством.

— Твоя стіна тріщить, Алоразе! — закричав Аврелій, вишарпуючи свій власний меч. — Ти помреш тут, під стінами, а твій Король навіть не почує твого передсмертного хрипу! Бо він сам вже давно мертвий! Годфрід сдох ще на заході сонця, чи не так?

Стратилат не відповів. Він раптово зупинився, змусивши своїх гвардійців завмерти. Замість того, щоб утримувати загальний захист, він прийняв самовбивче, але єдино правильне рішення.

— Тримайте фланги! — рявкнув він і різко розімкнув загальний кокон Щита.

Стіна, яка хоча б якось захищала «псів», зникла. Солдати Аврелія миттєво хлинули вперед. Проте Алораз не збирався битися з ними. Усю вивільнену енергію своєї відданості Годфріду він стиснув навколо власного тіла, перетворивши магічний Щит на вузьку, непробивну броню, що міцно облягла його обладунки. Після чого він кинувся вперед сам, як залізний таран. Його намагалися зупинити, але списи та мечі тільки безсило відскакували від магічного обладунку.

Побачивши, що гігант у чорному плащі летить прямо на нього, Аврелій уперше за весь бій злякався по-справжньому. Принц різко сіпнув руками, перенаправляючи нитки. Тоді ж двоє важкоозброєних легіонерів Скель, наче підкинуті пружинами, заступили Алоразу дорогу, замахнувшись сокирами. Але Алораз одним могутнім ударом меча зніс голову першому, а другого просто протаранив своїм магічним плечем, змусивши того відлетіти на мармурові плити.

Шлях був чистий. Вони нарешті зійшлися віч-на-віч. Аврелій, розуміючи, що часу на маніпуляції з піхотою більше немає, обірвав дальні нитки. Усі сріблясті пута, які він мав, стрімко повернулися до його долонь, обплітаючи його власні руки та клинок залізними, сяючими провідниками. Тепер кожне його лиховісне зусилля було спрямоване суто на рухи його власного меча.

— Ельґартія ніколи не належатиме тобі, — відказав Алораз, піднімаючи свій закривавлений меч. Магічний кокон навколо його тіла запульсував тьмяним світлом. Біля них не було більше нікого.

Іскра, що висіклася від удару їхніх клинків, на мить осяяла хижий оскал Аврелія та кам'яне, непорушне обличчя Алораза. Сила ниток тиснула з неймовірною міцністю, намагаючись вивернути зброю з рук Стратилата. Проте тьмяне світло щита продовжувало тримати цей тиск, заземлюючи кожен удар прямо у мармурові плити площі.

Навколо вирував хаос: «пси» Алораза безжально стримували натиск легіонерів на флангах, а десь у кривавій суміші пилу захлинався кашлем і відповзав назад Кальв. Але тут, у самому центрі, простір навколо двох лідерів немов замкнувся. Клинок Аврелія свистів у повітрі, залишав за собою тонкі сріблясті сліди. Він бив, цілячись у зчленування долі обладунків, ведений витонченою наукою своєї покійної сестри Севери. Кожен випад Аврелія супроводжувався важким диханням і божевільним блиском в очах. Алораз же відповідав економно, важко, закриваючись магією і крок за кроком витісняючи принца назад, до повалених кінських туш.