Годфрід

— Наступна! Лівія з роду Касція!

Дівчина вже зробила крок уперед, нервово розправляючи поділ, але Елара так і продовжувала стояти прямо перед столом, заблокувавши собою прохід. Те, що її, доньку першого сенатора, просто відправили геть за лічені секунди, наче бракований товар на базарі, розірвало її терпіння. Вона прийшла сюди, щоб подивитися в очі тирану, а не бути викинутою за двері!

— Я не закінчила, — кинула Елара, повернувши голову в бік інших дівчат.

Маг Канцелярії знову підняв на неї очі. Його пальці потягнулися до сувою, щоб зробити помітку про непокору.

— Ваша перевірка завершена, Валоріус. Звільніть місце.

Тоді Елара вперше дозволила своїй люті вийти назовні. Її голос завібрував з такою силою, що наступна претендентка миттєво відсахнулася назад:

— Ні! Мій батько будував цю державу, поки ваш Король гнив у вигнанні. І якщо він хоче привласнити собі мою кров чи тіло — нехай має сміливість подивитися мені в обличчя!

З цими словами вона накрила долонею розгорнутий реєстр. Її дар вирвався вперед невидимою хвилею. В одну мить чорнило на кінчику гусячого пера писаря раптово застигло, перетворившись на чорний кристалик, а сам клерк заціпенів, не в силах навіть моргнути чи опустити підняту руку.

Головний маг Канцелярії спробував вивільнити свій внутрішній вогонь, але його магія швидко згасла, наткнувшись на той штиль, який встановила Елара. Робота Канцелярії зупинилася. Механізм заклинило…

Через якийсь час галереєю прокотився важкий брязкіт обладунків. Гвардійці синхронно вихопили мечі, оточуючи зухвалу аристократку.

Елара продовжувала стояти, тримаючи весь стіл у магічному заціпенінні, і в упор дивилася на двері попереду. В цей момент вони і почали повільно відчинятися самі. Шум сталі вщух. «Пси» завмерли, опустивши зброю. На поріг вийшов сам Годфрід.

Він з'явився раніше, порушивши власний розклад. Його білий шовковий каптан був розстебнутий у комірі, а на обличчі двадцятитрирічного короля читалася глибока цікавість. Він повільно перевів погляд з писарів на Елару, яка все ще тримала руку на реєстрі, і зробив крок вперед.

— Що тут відбувається?

Командир витягнувся по струнці:

— Ваша Величносте… Претендентка Елара з роду Валоріус відмовилася звільнити місце після перевірки. Вона застосувала силу проти чиновників Канцелярії та заблокувала державний реєстр. Ми чекаємо вашого наказу щодо покарання за непокору.

Брови Годфріда ледь помітно піднялися від здивування. Він провів поглядом по всіх присутніх і побачив повністю застиглого писаря та кристалик чорнила на пері. Це явно була не просто істерика скривдженої аристократки. Тоді що? Продуманий удар? Хотіла зупинити відбір, не зашкодивши всім фізично? Нащо? Який їй від того зиск?

Мармурова підлога галереї відповіла луною від його кроків. Він повільно підійшов ближче, зупинившись всього за два кроки від Елари. Дівчина не опустила руки з реєстру і не схилила голови. Вона відчувала, як від його присутності її власна магія починає тріщати по швах, але все одно продовжувала стояти. Відчувала, що мусила витримати цей погляд.

Годфрід тим часом опустив очі на її тонку долоню, яка все ще притискала пергамент до мармуру:

— Схоже, я знайшов ту, хто має народити мені дитину.

— Ваша величносте…

— Після народження спадкоємця можеш йти, куди забажаєш. В полоні тримати я тебе не збираюсь. Хоча я міг би, якби забажав…

Він протягнув руку і легким дотиком торкнувся її зап'ястя. У той же момент Елара відчула, як до її пальців прокотилася хвиля холоду. Її магія розлетілася вщент: чорнило на пері писаря миттєво відтануло, капнувши на папір, а сам чиновник судорожно вдихнув повітря, нарешті отримавши змогу рухатися.

— Всі інші можуть бути вільними, — сказав Годфрід, провівши поглядом по обличчю Елари.

Його слова прозвучали, як удар грому серед ясного неба. Вони миттєво зруйнували всі ілюзії та надії, які плекалися в усіх маєтках останні дні.

У галереї Канцелярії на секунду зависла мертва тиша, яка швидко перетворилася на хвилю обурення та розпачу. Дівчата, що годинами стояли в черзі, виснажені очікуванням та приниженням реєстрації, не могли повірити, що все закінчилося ось так через одну єдину вискочку з роду Валоріус. Їхній хижацький апетит і жадоба влади вимагали реваншу.

— Ваша Величносте! Благаю, вислухайте! — першою вперед виступила та сама Лівія з роду Касція, чию реєстрацію так безцеремонно перервала Елара. — Це несправедливо! Валоріуси завжди були зрадниками, вони дивляться на вас із презирством! Подивіться краще на мою магію, моя кров готова служити вашому престолу! Я народжуватиму вам спадкоємців хоч кожного року! Тільки не позбавляйте нас шансу хоча б постати перед вашим поглядом!

Її крик підхопили інші. Галерея миттєво перетворилася на галасливий ринок, де аристократки, забувши про шляхетні манери, почали проштовхуватися вперед, крізь стіну гвардійців.

Вони демонстрували свої амулети, випускали іскри магії, намагаючись привернути увагу Годфріда, і навперебій благали про справедливість. Кожна з них розуміла: якщо Огляд завершиться зараз, їхні роди опиняться під загрозою політичної смерті, а самі вони стануть посміховиськом для всього Неополіса.

Та Годфрід тільки повільно повернув голову в бік розлюченого, благаючого натовпу. Його обличчя залишалося абсолютно спокійним. Він оцінював ситуацію. Для повного контролю над опозицією було б нерозумно обривати всі ниточки одразу. Йому потрібні були заручники з інших ключових сімей, щоб тримати Сенат у постійній напрузі й змушувати їх гризтися між собою за місце біля трону.

Щойно він підняв руку, і гвардійці синхронно рушили вперед, виставивши щити і змусивши дівчат замовкнути. Погляд короля швидко пройшовся по сукнях претенденток, безпомилково вираховуючи герби і згадуючи політичну вагу їхніх батьків.

— Лівія Касція, — холодно промовив Годфрід, вказавши пальцем на дівчину, що все ще стояла на колінах. Потім його погляд перемістився далі. — Ти, ти, ти і ти. Ви пʼятеро залишаєтеся при дворі. Решта — вільні. Огляд закінчено.

Потім, повернувшись до всіх спиною, Годфрід попрямував назад. А тільки-но обрані дівчата з полегшенням і торжеством дивилися на своїх невдачливих подруг.

Ніч того дня обіцяла бути тихою, але для чотирьох обраних претенденток вона перетворилася на смугу суцільних перешкод. Лівія Касція, яка першою вислизнула зі своїх покоїв у напівпрозорій нічній туніці, розрахувала все, окрім гранітної дисципліни королівської варти. Вона сподівалася заворожити гвардійців магією, але натрапила на зміну патруля «Псів», які саме розносили важкі термоси з гарячим хвойним зваром для нічної зміни.

Лівія так граціозно випливала з-за повороту з напівзаплющеними очима, що наосліп врізалася в залізні груди правофлангового. У результаті три літри гарячого чаю пролилися на її коштовне вбрання, гвардійці з переляку загриміли мечами, піднявши на ноги весь коридор, а обпечена й розлючена Лівія з виском полетіла назад у свою кімнату відмивати шовк від плям.

Юнія з роду Фабіїв вирішила діяти обхідним шляхом через внутрішній сад, сподіваючись пробратися до нижніх терас королівського кабінету. Вона так захопилася своєю таємничою місією, що не помітила старої, розлогої оливи, де вже кілька років гніздилася величезна, напівсліпа ворона. Коли дівчина випадково зачепила головою гілку, птах, злякавшись, закричав на весь сад і почав запекло лупити крилами прямо Юнії в обличчя. Дівчина від несподіванки втратила рівновагу, злетіла в кущі шипшини і зчинила такий лемент, що варта прибігла на крики.

Третю претендентку, войовничу Валерію, підвела власна самовпевненість. Вона точно знала, де розташовані двері спальні, і навіть примудрилася обійти центральні пости. Проте не врахувала, що Алораз нещодавно наказав змастити всі дверні петлі палацу густим армійським салом, а підлоги натерти воском для дзеркального блиску. Валерія так стрімко кинулася до заповітних дверей, що її підбори поїхали по слизькому мармуру. Вона буквально протаранила плечем важку дубову стулку, яка з гучним тріском зачинилася перед її носом через протяг, а сама дівчина так невдало підвернула кісточку, що змушена була повзти назад до своїх покоїв, тихо проклинаючи весь королівський рід.

Остання дівчина, Клавдія, майже досягла своєї мети. Вона прикинулась служницею, що несе чисту білизну. Спокійно пройшла всі пости і вже трималася за клямку кабінету, коли зсередини раптом вийшов особистий секретар Годфріда з величезною стопкою фінансових звітів. Він так поспішав, що буквально завалив Клавдію сувоями про податки на виноградники. Замість романтичної зустрічі дівчина опинилася на підлозі, похована під завалами державної бюрократії, а секретар, навіть не впізнавши в ній аристократку, суворо нагримав на неї за незграбність, змусив зібрати всі папери і наказав негайно йти геть, щоб не заважати Королю працювати.

Годфрід увесь цей час сидів за своїм столом, заваленим картами та кресленнями майбутніх укріплень. Іноді він чув якісь дивні звуки в коридорах: то далекий брязкіт чашок, то крики птахів у саду, то тупіт нічних патрулів. Проте він лише міцніше зачинив вікно, списавши все на неспокійну осінню погоду та неуважність новобранців у гвардії.

Коли о третій годині ночі він нарешті загасив останню свічку і ліг у ліжко, в палаці панувала абсолютна тиша. Король заснув у повній самоті, навіть не підозрюючи, які баталії розгорталися за кілька стін від його подушки. Лише вранці йому про все розповів Алораз, який дізнався про все з ранкових звітів.

— Схоже, мій батько був правий, — зітхнув Годфрід. — І ліжко дійсно найкращий спосіб контролювати знать.

— Ваша величносте, чи бажаєте ви…

— Ні, не бажаю. Навіть якщо старий і був правий, мене це все одно мало цікавить. Не думаю, що я ліг би поруч з кимось добровільно, якби не був королем.