Годфрід

Ранок у Неополісі останні роки починався майже однаково. Севера сиділа перед великим бронзовим дзеркалом, дозволяючи служницям чаклувати над своїм волоссям. Після вчорашньої страти та ночі в павільйоні вона почувалася напрочуд спокійною — магія всередині неї була ситою, лінивою і теплою, як приручений звір.

Одна зі служниць обережно втирала в плечі королеви олію з ароматом гіркого мигдалю. Севера розглядала своє відображення: ідеальна лінія шиї, очі, в яких ще жевріли відблиски вчорашньої люті. Вона вже подумки складала план на день — Сенат мав затвердити нові мита, а це означало довгі й нудні дебати, які вона хотіла закінчити одним коротким і переконливим спалахом гніву. Нехай всі знають, хто тепер господар острова!

— Залиште мене, — кинула вона, не повертаючи голови. — Решту я зроблю сама.

Служниці звично схилилися і безшумно вислизнули з кімнати. Двері зачинилися. Севера взяла з мармурового столика важкий золотий гребінь і повільно провела ним по волоссю. Вона любила ці кілька хвилин повної тиші. Та раптом у кімнаті щось змінилося. Повітря, яке щойно було прогрітим і солодким, вмить стало колючим. Запах мигдалю зник, витіснений різким, крижаним ароматом морської солі та... старого заліза.

Севера завмерла. Вона побачила в дзеркалі тінь у кутку кімнати. Там, де зазвичай стояв декоративний обладунок, щось ворухнулось. Постать була високою, закованою в темну шкіру та метал, який не відбивав світла. А замість звичного обличчя була нерухома, холодна Маска з порожніми прорізями для очей.

Гребінь вислизнув із пальців Севери і з глухим дзвоном впав на підлогу. Королева повільно розвернулася, відчуваючи, як магія всередині неї миттєво здибилася, готуючись до удару.

— Охорона... — почала вона, але голос раптом зрадницьки здригнувся.

— Охорона тобі не допоможе, Северо. Це буде лише наш бій.

Постать зробила крок вперед. Світло ранішнього сонця впало на довге світле волосся, що вибивалося з-під шолома. Севера відчула, як її серце пропустило удар.

— Годфрід? Але як? Ти ж маєш бути мертвим…

— В певному сенсі, так і є… Всередині мене вже давно все померло!

Так ранок, який розпочався зі млосного тепла та запаху мигдалевої олії, миттєво розірвався на тисячу гострих уламків. Севера не потребувала часу на усвідомлення. Її магія, виплекана на заздрості та амбіціях, зреагувала швидше за розум. Чорне Полум’я вирвалося з її розставлених рук, миттєво поглинаючи витончені шовкові завіси. Вогонь не просто палав. Він наче ревів, висмоктуючи весь кисень із приміщення й перетворюючи розкішну опочивальню на розжарену камеру смерті.

Годфрід зробив перший крок. Навколо його постаті запульсувало темне марево. Коли язики чорного вогню Севери вдарялися об цю невидиму межу, вони розпадалися, втрачаючи саму здатність нести жар. Сила Годфріда буквально «з’їдала» структуру її заклять, залишаючи після себе лише мертву тишу та дрібний сірий пил, що осідав на підлозі.

Тяжіння гніву, яке приніс із собою вигнанець, подіяло на інтер’єр кімнати нищівно. Важкі кедрові шафи, інкрустовані слоновою кісткою, почали тріщати. Деревина вигиналася і лопалася.

Севера відчувала, як її власне дихання стає важким, наче замість повітря легені наповнювалися рідким свинцем, але це лише розпалило її лють. Вона була вдома, на піку своєї сили, і кожна секунда перебування брата в її покоях була для неї фізичною образою. Тому різко звела руки над головою, і кімнатою прокотилася нова хвиля ненависті. Її ударна сила була настільки потужною, що масивне ліжко з балдахіном розлетілося на друзки, а мармурові плитки підлоги здибилися, вилітаючи з гнізд. Проте Годфрід навіть не здригнувся. Він стояв, наче скеля, а його Маска Уран відбивала сполохи чорного полум’я, що тільки ще більше робило його схожим на статую. Та якоїсь миті принц все ж зосередив погляд на просторі між ними. Повітря тоді здригнулося від звуку, схожого на розривання грубого полотна.

Прямо перед ногами Севери в підлозі утворилася ідеально рівна, чорна як безодня тріщина, що почала стрімко розповзатися в обидва боки, ігноруючи міцність фундаменту. Стіни покоїв, розписані сценами величі ургулів, почали кришитися.

Севера, відчувши, що втрачає опору, злетіла над підлогою, підтримувана стовпами власного вогню. Її розпущене волосся перетворилося на ореол із іскристого попелу, а шкіра почала світитися зсередини, як розжарений метал. Масивні кам’яні склепіння миттєво почали втрачати щільність, перетворюючись на невагому сіру куряву, яка мала б поховати Годфріда під собою. Однак вигнанець вихопив із рук декоративного обладунку спис.

Потім навколо Годфріда спалахнули розряди. Вони народжувалися прямо в повітрі і мали синювато-чорний колір. Бо несли в собі енергію первісного хаосу, яка з легкістю розривала магію Севери і змушувала її здригатися від кожного удару.

Королева намагалася застосувати свою «Магічну Жадібність», простягаючи свої ефемерні пазурі до аури брата. Але несподіван наштовхнулася на абсолютну пустку. Годфрід був для неї порожнім. Жодних емоцій. Це здавалося неможливим. Це суперечило законам її сили. Та він не боявся, не гнівався і не прагнув перемоги. Він просто прийшов за тим, що вважав своїм.

Дорогі вази розсипалися піском, фрески обсипалися зі стін, а повітря стало настільки густим від магічного протистояння, що звуки почали доноситися спотворено. Севера бачила, як іній, що народжувався під стопами Годфріда, почав повзти вгору по стінах, борючись із її вогнем. Це було зіткнення двох правд: її права на панування і його права на руйнацію всього, що для неї було важливим.

В останній відчайдушній спробі втримати перевагу, Севера зібрала весь вогонь у єдину кулю і випустила її в центр приміщення. Вибух мав би стерти цю частину палацу з лиця землі, але Годфрід просто підняв руку. Темне марево навколо нього згустилося. Уся накопичена лють Севери була перетравлена і викинута назад у вигляді хвилі холоду, яка вибила залишки віконних рам.

Тоді королева зрозуміла, що стіни цієї кімнати стали для неї затісними — тут вона була загнана в кут. І пробивши стіну, що виходила до садів, швидко вилетіла назовні. Їй потрібно було більше простору, більше енергії та більше підданих, щоб протистояти цьому примарі в Масці.

Королівський сад миттєво перетворився на їхню арену. Лють Севери отримала необхідний простір. Вона приземлилася в самому центрі кипарисової алеї, і під її босими ногами трава перетворилася на чорний попіл. Королева відчула, як її сила зростає: навколо бігали перелякані служниці, з казарм уже вибігала особиста гвардія. Їхня паніка стала для неї ідеальним паливом. Вона розкинула руки в різні боки, намагаючись активувати свій «Емоційний Резонанс». Хотіла висмоктати страх з кожного солдата, що наближався. Бо чим сильніше тремтіли їхні списи, тим яскравішим ставало її полум’я. Воно злітало прямо вгору, обплітаючи столітні кипариси й перетворюючи їх на гігантські живі смолоскипи.

Сад наповнився нестерпним жаром та тріском деревини, а небо над палацом затягнуло густим, масним димом. Севера рухалася, наче вогняний вихор, і кожен її жест породжував нову хвилю руйнації.

Коли Годфрід вийшов із руїн її покоїв у сад, вона зустріла його каскадом вогняних куль. Вибухи слідували один за одним, вириваючи із землі статуї та засипаючи Годфріда градом розпеченого каміння й уламків.

Севера відчувала справжній тріумф. Вона бачила, як її вогонь живиться жахом прислуги, що забилася в кутки саду. Вона була в центрі власного творіння. Її магія працювала бездоганно: одним помахом руки вона перетворила декоративну альтанку, де Годфрід намагався знайти укриття, на хмару невагомого сірого праху.

Проте саме в цей момент стався перелом. Годфрід раптом перестав відступати. Він зупинився біля старого фонтану, прикрашеного фігурами консулів, і встромив свій спис глибоко в землю. Навколо нього миттєво розійшлася хвиля темного марева. Вібрація його люті стала настільки частою, що звук води у фонтані змінився на низьке, загрозливе гарчання. Навіть Севера відчула, як земля під її ногами почала вібрувати.

Фундамент палацу, зведений на крові та жертвах перших ургулів, озвався на заклик Маски Уран. З-під ідеально підстрижених газонів почали прориватися примарні руки та уривки напівпрозорих тіл. Вони створювали щит, який поглинав увесь жар Севери, не залишаючи від нього навіть диму.

Тоді Севера вдарила знову, намагаючись пробити цей примарний бар’єр. Але вона з жахом усвідомила, що її вогонь більше не знаходить палива. Страх служниць та гвардійців раптом зник, змінившись крижаним, паралізуючим заціпенінням. Присутність Годфріда спустошила їхні емоції, залишаючи лише порожнечу. Полум’я Севери почало бліднути, стискатися, стаючи звичайним багаттям.

Годфрід же підняв голову, і холодний блиск його очей крізь прорізи Маски на мить паралізував волю королеви. Він зробив один крок вперед. Підняв спис — і з нього зірвалася блискавка. Вона була настільки швидкою, що Севера ледь встигла відскочити. Розряд поцілив у фонтан, і масивна мармурова споруда розпалася, не залишивши жодного великого уламка. Це була чиста деструкція, проти якої не існувало захисту. Уран зробила його непереможним…