Годфрід

Підземелля Неополіса зустріли Годфріда вогкістю та запахом застояної води. Кроки відбивалися від низького склепіння, а факели в руках варти кидали на стіни потворні, танцюючі тіні. Тут час ніби зупинився.

Валерій чекав біля важких залізних дверей останньої камери. Він мовчки відімкнув замок, іржавий скрегіт якого змусив принца здригнутися.

— У вас десять хвилин, Ваша високосте, — прошепотів допитувач. — Король уже віддав наказ готувати залу Сенату.

Годфрід увійшов. Камера була маленькою, освітленою лише вузькою щілиною під стелею. Алораз стояв посередині, випрямивши спину і склавши руки назад — так само бездоганно, як і на варті біля трону. Навіть будучи у брудному одязі, він здавався ідеальним воїном. Почувши кроки, повільно повернувся. Потім встав на одне коліно, схиливши голову.

— Вам не варто було сюди приходити, Ваша високосте. Це може зашкодити вашій репутації перед вечірнім засіданням.

— Моя репутація вже зіпсована, Алоразе.

— Пробачте, за це. Та я невинний. Принц Аврелій сам все зробив.

— Я знаю. Я бачив його обличчя після інциденту. Там не було болю, лише жага перемоги. До того ж, — Годфрід ненадовго завагався, відчуваючи, як у горлі зʼявився клубок. — Я знайшов ніж Марція. Впевнений, Севера вкрала його, щоб зв’язати тебе із замахом на плацу. Але в неї нічого не вийде. Я вже розповів все батькові. Він наказав підготувати тебе. Тож можеш встати.

Алораз підвівся і на мить заплющив очі. Здавалося, він нарешті відчув полегшення. А коли подивився на принца, його очі на мить спалахнули золотом.

Король неодмінно знайде вихід. Він не визнає брехню Аврелія відкрито і спробує врятувати вірного слугу. Треба лише витримати цей суд.

— Я витримаю все, що забажаєте, ваша високосте, — Алораз накрив долоню принца своєю. — Якщо моя присутність у цій камері дасть хоча б шанс на перемогу в Сенаті — я залишуся тут стільки, скільки буде потрібно. Моя честь належить вам, а не цьому підземеллю. Щойно я вийду звідси, обовʼязково знайду спосіб очистити ваше імʼя, ваша високосте.

У його словах було все — і відданість слуги, і таємне кохання, яке він ніколи не наважувався назвати вголос.

Коли двері камери зачинилися, Годфрід ще мить стояв у коридорі перед вартою. Він подумав, чи не свідомо Алораз прийняв цей удар, щоб навчити його бути королем. Потім завагався. Згадав важкий погляд Ельріка і ніж, встромлений у стіл. Він знав: батько не скаже правду прямо. Він викрутить її так, щоб Аврелій виглядав «негідним сили», а Алораз — «невинно залученим у провокацію». Політика була куди бруднішою за магію, але Годфрід щойно зробив свій перший крок у цій грі.

Вечір у залі засідань Сенату був задушливим. Сотні факелів палахкотіли вздовж стін, відкидаючи довгі тіні на обличчя сенаторів у білих тогах. Усі чекали на розв’язку.

Марцій був простим солдатом. Тож для нього діяв військовий трибунал. Командир (або сам Імператор) мав право vitae necisque — право життя і смерті. І щойно його спіймали на гарячому під час замаху, довгих розглядів не було. Його допитали, щоб дізнатися імена спільників, і просто стратили.

Але Аврелій та Алораз вважалися аристократами. Тому тут все було складніше. Справа потребувала розгляду Сенату, який згідно того ж Королівського Кодексу виступав як вищий судовий орган. Звісно, король Ельрік міг судити сам у своїх покоях. Але Алораз проявив силу публічно на плацу. Чутки про "напад" на Аврелія теж стали публічними. Ельрік не міг просто тишком-нишком зам’яти все. Йому потрібно було показати Сенату, що закон діє, а його вибір спадкоємця правильний.

Зала Сенату була спроєктована так, щоб кожне слово, сказане в центрі, посилювалося луною до громоподібного гуркоту.

Аврелій сидів на підвищенні. Його ліва рука була демонстративно перев’язана білим льоном, крізь який проступала червона пляма. Поруч стояла Севера. Вона виглядала спокійною, навіть переможною.

Коли зʼявився король Ельрік, шум миттєво вщух. Пізніше привели і Алораза — без кайданів, але під посиленою вартою.

Ельрік до того часу вже сів на трон і обвів залу поглядом. Його очі затрималися на пораненому Аврелії, а потім перейшли на Годфріда, який стояв осторонь.

— Сьогодні ми зібралися тут через кров, — почав король. — Мій первісток поранений. Мій обраний воїн звинувачений у замаху. Порядок у моєму домі порушено.

Аврелій спробував підвестися, зобразивши біль:

— Батьку, закон каже…

— Закон каже те, що кажу Я! Я є ваш закон, — різко перервав його Ельрік. — І я особисто переглянув докази, щоб бути обʼєктивним і неупередженим. Родинні звʼязки не мають заважати правосуддю.

Після цього він подав знак Годфріду. Принц виступив уперед і поклав на стіл перед Сенатом той самий ніж. У залі пролунав приглушений видих. Севера зблідла так, що здавалося, вона зараз знепритомніє.

— Це ніж Марція, — продовжував Ельрік. — Зброя, яка мала бути запечатана. Виявити її в руках мого воїна — дивно. Але знайти її в грудях мого сина — це не просто злочин. Це ознака того, що мій дім переповнений привидами минулого, з якими Аврелій не в силах впоратися.

Сенатори почали шепотітися. Ельрік не сказав, що Аврелій сам себе поранив. Він сказав це інакше:

— Аврелій проявив слабкість. Він дозволив тіні зрадника Марція повернутися і поранити його. Ургул, який не може захистити себе від зброї вже мертвого ворога, не може вести за собою підданих. Аврелій, твій дух надто вразливий для Неополіса. Твої страхи стали твоїми ранами. Тому ти вирушиш туди, де немає місця для ілюзій, — виніс вирок король. — Південні землі якраз чекають на намісника. Твоїми новими володіннями стануть Скорпіонові Скелі.

— Як же так, батьку? — спробував встати на ноги Аврелій. — Я ж тут жертва! Я — постраждалий!

— А чи дійсно «постраждалий»? — суворо глянув на нього Ельрік.

Аврелій хотів заперечити, але зустрів холодний погляд Севери. Вона вже зрозуміла: Ельрік знає правду, але вирішив «поховати» Аврелія на півдні, щоб не ганьбити корону судом за наклеп. Будь-яке слово Аврелія зараз лише погіршить ситуацію.

— Що буде з Алоразом? — подав голос старий сенатор.

— Алораз гідно вистояв проти мого меча і витримав наклепи. Тож він і надалі залишається при принці Годфріді. Але від сьогодні він підпорядковується особисто мені.

Аврелій смикнувся. Він знову відкрив рота, щоб закричати про несправедливість і звинуватити Годфріда у підробці, але не зміг. Погляд Севери став ще жахливішим. Вона дивилася на нього так, ніби він був не братом, а шматком гнилого м’яса, який треба негайно викинути. Її очі чітко промовляли: «Замовкни, якщо не хочеш на плаху».

Йому довелося прийняти нову долю. Як і всі, він схилив голову. Справу було закрито. Гвардійці, які ще вчора присягали Аврелію, тепер грубо взяли його під лікті, виводячи із зали.

Севера підвелася останньою. Її погляд був повністю зосереджений на Годфріді. Але в ньому не було ненависті — лише новий, холодний інтерес.

Годфрід наздогнав її пізніше, у довгій галереї, що вела до садів. На той час сонце вже майже потонуло в морі, фарбуючи білі колони в колір запеченої крові. Севера стояла біля самого вікна.

— Ти переміг у цій битві, брате, — почала вона, не повертаючи голови. — Але ти зробив велику помилку. Ти навчив мене, що ти більше не "порожній". Отже, відтепер небезпечний.

— Я просто захистив правду, Северо. Я знаю, що ніж Аврелію дала ти. Батько теж це знає.

Севера посміхнулась і повільно повернулася. Її очі зблиснули в сутінках.

— Знати і довести — це різні речі. Аврелій був лише щитом, який я тримала перед собою. Тепер, коли його немає, я буду діяти сама.

Вона підійшла ближче, і Годфрід відчув запах її парфумів — солодкий, із гірчинкою отруйних квітів.

— Ти врятував свого Алораза сьогодні. Але ти прив'язав себе до нього зашморгом. Кожного разу, коли він дихатиме, Сенат згадуватиме цей скандал. Ти зробив його символом розколу в нашій династії. Як ти гадаєш, як довго король терпітиме символ своєї ганьби поруч із собою?

— Доки цей символ сильніший за твої інтриги.

— Сила — це не лише магія, любий брате. Це здатність пожертвувати кимось заради корони. Сьогодні ти не зміг цього зробити. Ти обрав друга замість спокою в родині. Подивимося, чи зробиш ти такий самий вибір, коли на кону стоятиме твоє життя.

— Ти погрожуєш мені?

— Поки що лише попереджаю. Але про всяк випадок, будь завжди напоготові.

Ці слова надовго засіли в голові Годфріда. Ніч після настільки важкого дня була тихою, але неймовірно важкою.

Аврелія вивезли з палацу під конвоєм ще до того, як зійшов місяць. Севера замкнулася у своїх покоях, і навіть світло свічок не пробивалося крізь щілини її дверей.

Годфрід же стояв на балконі, дивлячись на далеку смугу моря. Його руки все ще злегка тремтіли. У шістнадцять років важко бути катом власного брата.

Коли двері тихо прочинилися, Годфрід навіть не обернувся. Він і так впізнав кроки. Це був Алораз. На ньому вже був чистий одяг, але обличчя так і залишилося блідим. Під очима міцно залягли глибокі тіні від втоми та пережитого стресу.

— Ти вільний, Алоразе. Батько офіційно зняв усі звинувачення. Але він забрав тебе під свій особистий контроль. Ти розумієш, що це означає? Ти більше не мій друг чи слуга. Ти тепер його інструмент, яким він буде перевіряти мене на міцність. Ще й Севера оголосила війну. Я вже не певен, чи справді мені потрібно все це.

Алораз мовчки підійшов ближче, сховавши руки за плечима.

— Хоча, можливо, я просто боюся залишатися один у гадючнику, — спробував усміхнутися Годфрід.

— Ви не один, Ваше високосте.

— Поки що. Але час безупинно йде вперед. Наступного року Севера вже готуватиметься до власної коронації. Якщо до того часу в мене не зʼявиться хоча б щось, що нагадує магію, тоді я покину палац так само ганебно, як це зробив сьогодні Аврелій. І тоді я вже не зможу нічого змінити у нашому королівстві. Все залишиться так само, як і було завжди. Неополіс і далі буде тонути в лицемірстві, жерці будуть робити вигляд, що вони святі. А звичайні ургулі так і будуть ходити перелякані, боячись підняти навіть очі. Єдине, що зміниться, — я буду серед них.

— При всій повазі, але його величність цього не допустить. Він покладає на вас великі надії, ваша високосте.

— Так було, поки в нього була можливість порівнювати мене з Аврелієм. Але зараз я залишився сам на сам із Северою. І я не впевнений, що вистою проти неї. Без магії — точно ні.