Годфрід

Клавдій Юній роками підтримував Аврелія золотом і зв'язками, сподіваючись повернути старі шляхетні привілеї після зміни влади. Його обличчя було блідим від напруги, а пальці злегка тремтіли. Він чудово розумів, що кожен крок у цьому храмі зараз межує із зашморгом на шибениці. Та терпіти постійні вибрики молодого короля більше не було сил. З кожним прочитаним рядком напруга на обличчі заколотника мінялася на жорстоке, хиже задоволення, а губи розпливалися в тонкій, безжальній посмішці. Старший принц таки спромігся знайти голку, здатну пробити королівський обладунок його молодшого брата. Послання було чітким і недвозначним: забути про легіони, відмовитися від спроб відкритого повстання і вдарити туди, де Годфрід залишався звичайним чоловіком — по його покоях.

Сенатор обережно згорнув льон і віддав його, кивнувши старшому жерцю на знак вдячності.

— Нехай буде так, — сухо відказав жрець. — Нехай твої кроки на виході зі святилища будуть такими ж тихими, як і кроки тих, кого ми зараз віддаємо вогню.

План Аврелія знайшов своїх виконавців у столиці: опозиція отримала чіткий вектор дій, і тепер механізм таємної змови в Неополісі був запущений на повну силу.

Поки ченці на нижніх ярусах храму спалювали тіла офіцерів, перетворюючи криваві докази на попіл, Клавдій Юній уже подумки перераховував золото для підкупу палацових слуг та шукав виходи на внутрішній двір гарему, де нічого не підозрюючі дівчата ставали головними мішенями.

Вогкість таємної кімнати підземелля, здавалося, в’їдалася прямо в мармур сенаторських тог. Старий Фабій сидів, спершись ліктями на важкий дубовий стіл, на якому все ще темніла пляма від пролитого Касцієм вина. Його пальці, прикрашені масивним золотим перстнем із родовою печаткою, дрібно тремтіли. Усе, що він вибудовував роками, весь його вплив і майбутнє його роду зараз залежали від волі безмагічного вискочки на троні.

Однак коли важкі залізні двері рипнули, обличчя Клавдія Юнія висловлювало спокійну, холодну впевненість. Він поправив складки своєї бездоганно білої тоги з пурпуровою облямівкою і сів навпроти Фабія, не чекаючи запрошення.

— Ти виглядаєш так, ніби вже бачиш свої кораблі на дні Неополіської затоки, Фабію, — тихо промовив Клавдій, заглядаючи в розпачливі очі соратника.

— А хіба ні?! — просичав Фабій, подавшись уперед. — Дівка Валоріуса закрила Канцелярію, привернула увагу цього чудовиська своєю магією, і тепер вона в його ліжку! Поки моя Юнія… моя горда, чистокровна Юнія сидить у східному крилі палацу, роздерта клятою вороною, як якесь стерво на полі бою! Наш рід розтоптано перед усім Неополісом!

Клавдій Юній повільно нахилив голову, і тінь від каганця розрізала його обличчя навпіл.

— Принижено — так. Але не знищено. Юнія все ще всередині палацу. І в її жилах тече та сама гаряча кров твого роду, яка прагне реваншу. Вона — наш ідеальний ключ від брами, яку Годфрід вважає неприступною.

Фабій відразу ж насупився, його важкі надбрівні дуги зійшлися на переніссі.

— Про що ти говориш? Годфрід не дивиться на неї. Вона для нього — порожнє місце після тієї ночі.

— Саме так. І це її головна перевага, — Клавдій поклав на стіл тонку, суху долоню. — Годфрід і його вірний пес Алораз зараз перевіряють кожен крок Елари, кожну її сукню та страву. На Юнію ніхто не звертає уваги. Вона — поранена пташка в золотій клітці. Якщо ми діятимемо через неї, ми зможемо підставити Елару Валоріус її ж власними руками. Твоя донька стане зброєю, яка поверне Сенату владу. Тобі потрібно лише передати їй моє слово. Вона ж зробить усе, щоб скинути суперницю з п’єдесталу?

Фабій подивився на Клавдія, і в його очах повільно, крапля за краплями, розпач почав поступатися місцем жорстокому, тріумфуючому вогню:

— Вона зробить усе, Клавдію. Це я обіцяю тобі.

— Тоді слухай уважно і запамʼятовуй. Через мого лікаря, який завтра оглядатиме її рани від ворони, вона отримає кришталевий флакон. Там буде рідкісний сріблястий пил із південних островів. Сама Юнія не повинна торкатися його. Він отруйний.

— Юнія буде дуже обережною. Вона стане невидимкою в палаці.

— Це те, що треба. Якраз подивиться в бік.

— В бік? — насупився Фабій. — На кого?

— На Лівію Касцію, — безжально посміхнувся Клавдій. — Лівія обпечена, знеславлена й божеволіє від власного безсилля в сусідній кімнаті. Вона — ідеальний, сліпий палач. Юнія має зіграти роль співчутливої подруги перед нею. Нехай передасть цей флакон Лівії, а та — Еларі.

— Хм… Дурне дівчисько Касція схопиться за цей флакон обома руками...

— Лівія нанесе отруту на речі Елари і тим самим отруїть головну суперницю, після чого потрапить до вʼязниці. А твоя Юнія залишиться осторонь — чистою та невинною.

— Але чи буде цього достатньо, щоб вона стала новою фавориткою?

Клавдій хитро посміхнувся. У підземеллі запала тиша, порушувана лише тріском гніту. План Аврелія, переданий через ченців, почав втілюватися. Отрута, потрапивши на одяг Елари, вбʼє і Годфріда, коли він почне роздягати її. Сам же Аврелій залишиться непричетним до трагедії. Він повернеться до столиці після похорон і зробить Клавдія сам повіреним…

«Хоча від старого все ж треба буде позбутися, — подумав Клавдій, кинувши наостанок погляд на Фабія. — Він забагато знає.»

Наступного вечора у східному крилі палацу вже не пахло розкішшю. Лівія Касція сиділа перед великим бронзовим дзеркалом, затиснувши пальцями краї шовкового халата. Її колись бездоганні плечі та шия все ще були вкриті потворними плямами. За стінами її покоїв слуги постійно перешіптувалися, і кожна згадка про те, що Елара прямо зараз перебуває в покоях Короля, випалювала Лівію зсередини сильніше за киплячий звар.

— Заберіть це лайно! Воно не допомагає! — істерично крикнула Лівія, коли двері її покоїв відкрилися. Вона подумала, що це знову повернувся палацовий травознай зі своїми безкорисними мазями. — Я схожа на чудовисько! А ця сучка Валоріус тепер керує Канцелярією!

— Тоді змусь її заплатити за це, Лівіє.

Лівія різко обернулася, скривившись від різкого болю. На порозі стояла Юнія. Трималася вона гордо. В її глибоких очах не було й сліду тих сліз, які вона проливала після ганебної ночі. Лише холодний, розважливий блиск.

— Юніє?.. — Лівія розгублено спустила шовк, намагаючись прикрити потворні пухирі на грудях. — Що ти тут робиш?

— Я прийшла повернути нам обом те, що належить по праву Сенату, — Юнія зробила кільків кроків углиб кімнати й щільно зачинила за собою двері. — Поки ти плачеш перед дзеркалом, Елара забирає собі все. Наші роди під загрозою, Лівіє. Твій батько Касцій і мій батько Фабій зараз шукають вихід, але діяти треба тут. Всередині гарему.

Не гаючи часу, Юнія підійшла майже впритул до крісла Лівії. Її палець повільно ковзнув у глибоку складку прихованої кишені сукні, і на світло каганця з'явився маленький кришталевий флакон. Всередині нього мерехтів дрібний сріблястий порошок, схожий на товчену луску нічного метелика.

— Що це? — Лівія заворожено вставилася на скло.

— Це — зброя, — тихо прошепотіла Юнія, нахиляючись до самого вуха обпеченої дівчини. — Мій батько передав це через перевіреного лікаря. Це рідкісний збір із далеких південних островів. Він не вб'є її. Але щойно потрапить на шкіру Елари Валоріус… вона сильно занедужає. На її обличчі зʼявляться такі ж пухирі, як у тебе. Її магічний дар згасне від слабкості, і Король з огидою вижене це кляте поріддя Валоріусів зі своїх покоїв.

Лівія затамувала подих. Вона дивилася на кришталь, і в її голові закрутилися тисячі думок.

«Це отрута. Справжня отрута», — холодна голка страху на мить пробила її гнів. Лівія не була дурною. Вона чудово розуміла, що Юнія принесла це не з милосердя. Батько завжди вчив її, що в Сенаті ніхто нікому не допомагає просто так. Якщо Юнія дає їй цю зброю, значить, Фабії хочуть винищити Валоріусів її руками. Якщо її спіймають «Пси» Алораза — на неї чекає зашморг або плаха. Катівні королівського палацу не щадили ні шляхетного походження, ні жіночої краси. Але який у неї був вибір?

Вона знову кинула погляд у бронзове дзеркало. Звідти на неї дивилося спотворене, червоне обличчя з пухирями. Годфрід ніколи більше не подивиться на неї. Без його прихильності її батько Касцій втратить усе, а саму Лівію в кращому випадку відправлять кудись жити на околиці Ельґартії.

Елара забрала її майбутнє. Вона забрала її життя.

«Нехай, — гарячково подумала Лівія, відчуваючи, як страх згорає в попелі її гордості. — Навіть якщо це пастка Юнії і мені судилося впасти ще нижче, я потягну цю сучку за собою. Нехай Король побачить її гнилою і бридкою. Нехай він відчує до неї огиду».

Лівія не бачила лише одного — найглибшого, другого дна, яке прорахував Клавдій Юній. Вона не знала, що цей сріблястий пил — не просто хвороба для суперниці, а отрута, яка через шкіру Елари проникне в тіло Годфріда під час близькості й вбʼє його.

Вона думала, що грає в жіночу помсту, а насправді ставала катом для самого Короля.

— Я знаю спосіб, — прошепотіла Лівія, вихоплюючи флакон із рук Юнії. Її пальці міцно, до білих нігтів, стиснули скло. — Її служниця бере шовк для обмивання в загальній коморі. Елара заплатить за кожну хвилину нашого приниження.

Крокувати коридорами східного крила палацу, коли твої плечі та шия палають від кожного руху, було справжнім катуванням. Лівія загорнулася в щільний, темний плащ із глибоким каптуром — такий одяг зазвичай носили служниці високого рангу або збіднілі шляхтянки, що шукали заступництва в палаці. Це допомагало приховати потворні бинти та пухирі, але кожен дотик тканини до обпаленої шкіри змушував її до крові кусати губи, щоб не закричати.

Вона тримала кришталевий флакон у рукаві, міцно притискаючи його до долоні. Пальці зсудомило від напруги.

Попереду, на перетині головної галереї, почулися важкі, розмірені кроки. Лівія миттєво притиснулася до мармурової арки, затамувавши подих. Повз неї пройшов патруль — троє гвардійців у чорних плащах із вишитими сріблом вовчими головами. Вони перевіряли палац із подвоєною пильністю після того, як Елара закрила Королівську Канцелярію.

Лівія бачила, як холодно й хижо блищали їхні очі з-під шоломів. Вони не знали жалю. Якби знайшли в її рукаві сріблястий пил південних островів, її б не врятувало навіть ім'я батька.