Годфрід

Аврелій зробив обманливий випад праворуч, змушуючи Стратилата перенести вагу тіла на іншу ногу. В ту ж мить дві нитки з його лівої руки зміями ковзнули вперед. Вони блискавично обплели ефес меча Алораза і намертво заблокували рух клинка, затискаючи зброю у залізні лещата. Метал заскрипів під диким тиском невидимої сили, а долоня Алораза виявилася буквально прикованою до власного руків'я.

— Твій Король мертвий, Алоразе! — закричав Аврелій прямо йому в обличчя, подавшись уперед, так що Стратилат відчував його гарячий, переривчастий подих. — Ти захищаєш труп! Кому тепер потрібна твоя вірність?!

— Ельґартії, — непохитно відповів Алораз.

Після чого різко, ламаючи природний кут, повернув кисть. М'язи його передпліччя здулися, готові луснути, і силою всього свого зап'ястя він розірвав сріблясті пута. Нитки лопнули з тріском, що віддався болем у суглобах. Не гаючи ні частки секунди, Алораз хитнувся вперед і з розмаху вдарив Аврелія залізним навершям меча прямо в обличчя.

Важкий набалдашник розітнув шкіру на щоці та зламав хрящ. Принц із кривавим плювком відлетів назад, його підбори важко заскрекотіли по мармуру. Він ледь утримався на ногах, дико змахнувши руками. І в цей самий момент десь високо над гострими дахами палацу прокотився важкий гуркіт грому, від якого здригнулася сама земля. Останні смолоскипи на площі почали гаснути, сичачи у калюжах.

Ніч остаточно вступала у свої права. Темрява обрушилася на площу безжально й раптово, наче на поле бою накинули важке, брудне сукно. Зникли величні силуети палацових стін, розчинилися в мороці чіткі обриси кінноти Скорпіонових Скель, потонули в чорноті понівечені тіла гвардійців.

Увесь світ звузився до крихітного простору в кілька кроків. У цій абсолютній чорноті звичайні чуття стали просто марними — очі сліпли, а запахи гару та крові забивали ніздрі. Проте навколо тіла Алораза пульсувала бліда завіса його магічного Щита. Вона ритмічно розширювалася й стискалася, вихоплюючи з мороку товсті обриси його власних залізних наплічників, блиск нарізних налокітників та масивне руків'я меча. А попереду, у повній темряві, миготіли тонкі, синюваті блискавки. Вони різали ніч, наче розпечені голки.

Аврелій шалено, маніакально перебирав пальцями, витягаючи нові нитки з самої порожнечі. Його рухи створювали тихий, ледь чутний свист, схожий на політ розлюченого рою шершнів. Від цього звуку волоси на потилиці Алораза ставали дибки, а інстинкти воїна заволали про небезпеку.

Стратилат миттєво скинув ліве плече, закриваючись магічною бронею, наче важким ростовим щитом. Нова срібляста нитка з сухим тріском різанула по невидимому кокону. Короткий, засліплюючий спалах світла на мить вихопив із пітьми перекошене від люті обличчя Аврелія.

Принц важко задихався, з його розбитої губи та понівеченої щоки цівкою текла кров, заливаючи підборіддя. Але очі горіли диким, параноїдальним тріумфом божевільного.

— Ти сліпий, Стратилате! — голос Аврелія долинав ніби звідусіль, відбиваючись від невидимих стін. — У цій темряві ти лише велика, неповоротка мішень!

І знову новий, підступний свист... Цього разу Аврелій діяв хитріше: він запустив нитки низом, пустивши їх по самій землі, намагаючись обплести щиколотки Алораза і збити воїна з ніг. Але Стратилат вчасно почув ледь помітний шурхіт. Він не став ухилятися, натомість важко тупнув кованим чоботом, вбиваючи всю колосальну вагу своєї магічної броні в плиту.

Невидимий захисний контур навколо його ніг спалахнув і просто розчавив сріблясту павутину під підбором. Сила тиску змусила магічні струни принца лопнути з гучним, резонуючим дзвоном. Осколки магії сипнули під ноги примарними іскрами й згасли. Але цей захист коштував Алоразу занадто багато сил.

Серце в грудях калатало, як шалений набатний дзвін, а кожне вдихання холодного повітря палило легені живим вогнем. Магія хоч і продовжувала тримати важкий обладунок, але Стратилат чітко розумів: Аврелій у цій темряві орієнтується значно краще. Принц-ляльковод звик діяти підступно, з тіні. Його стихією завжди були нічні змови, і зараз він з математичною точністю прораховував траєкторії своїх ниток наосліп, орієнтуючись на звуки обладунків суперника.

Десь далеко позаду, на самому краї площі, почувся слабкий, хрипкий стогін, що переходив у булькання. Секретар Кальв був ще живий. Понівечений, але відданий, він лежав у грязюці й дивував своєю фанатичною стійкістю. Його затьмарений погляд був спрямований у бік свого принца, шукаючи його постать употьмах. Саме він продовжував невидимим, містичним каналом насичувати пальці Аврелія смертоносною силою. Нитки Ляльковода у пітьмі ставали дедалі товстішими, чіпкішими та яскравішими.

Алораз закрив очі. У цій абсолютній темряві від зіниць усе одно не було жодної користі — морок лише обманював розум хибними тінями. Тому він повністю поклався на слух, інтуїцію та тактильне відчуття власної броні, яка стала продовженням його нервової системи.

Кожен удар мармурової брили, кожен дотик сріблястих ниток Аврелія до цього моменту віддавалися тупим болем у його власному тілі. Магічний Щит не був безкоштовним даром — він випалював свого носія зсередини, витягуючи життєві сили прямо з знесилених м'язів, гарячої крові та втомленого, перевантаженого серця.

Алораз відчував, як запеклий, пульсуючий біль розриває скроні, як починають німіти пальці, а в роті з'явився стійкий солонуватий присмак гарячої крові. Його поранене тіло вже благало про відпочинок, кожна клітина кричала про те, що цей магічний кокон — його власна повільна труна. Але він продовжував стояти. Не тому, що сподівався вижити в цій м'ясорубці, і навіть не тому, що щиро вірив у порятунок Ельґартії. Усе було набагато простіше, приземленіше й страшніше. Його особиста магія колись народилася з почуття, яке не піддавалося логіці й яке вело його вперед усі ці роки.

Алораз просто не міг відступити. Він мав змусити Аврелія відкритися для атаки. Мав витерпіти, вичекати й завдати всього одного, але абсолютно вирішального удару, поки Щит остаточно не виснажив його тіло.

Аврелій піддався вперед, також роблячи ставку на фінальну атаку. Тоді простір навколо Алораза буквально закипів від свисту десятків ниток. Клинок принца спалахнув яскравим, синюватим світлом, розсікаючи ніч і спрямовуючись прямо в незахищене забралом обличчя Стратилата. Проте це був саме той єдиний шанс, якого так палко й терпляче чекав Алораз.

Синій спалах вибухнув перед самими його очима, на мить засліпивши навіть крізь закриті повіки. Скручений, товстий джгут ниток Ляльковода на лезі Аврелія рухався з неприродною швидкістю, підживлюваний усім тим шаленством та агонією, які принц черпав із засліпленого погляду Кальва.

Алораз не став піднімати важкий меч для блоку — його знесилені, налиті свинцем руки просто не встигли б перехопити цей блискавичний випад. Натомість він зібрав останні, найглибші залишки своєї життєвої сили й виплеснув їх у захисну броню навколо голови.

Сяючий клинок Аврелія з жахливим, оглушливим тріском, схожим на удар молота по ковадлу, врізався в невидимий Щит прямо навпроти обличчя Стратилата. Простір між двома чоловіками миттєво вибухнув сліпучим багряно-синім сяйвом. Магічні хвилі удару розійшлися площею, змусивши затремтіти каміння.

Від цього страшного струсу Алораз відчув, як у його вухах дзвоном розірвалися барабанні перетинки, а з носа й куточків очей бризнула гаряча кров, заливаючи губи та підборіддя. Магічний кокон навколо голови розлетівся на тисячі дрібних, гострих іскор, повністю й безповоротно зникнувши. Але удар принца загруз! Він був зупинений за якийсь нещасний дюйм від очей Стратилата.

Меч Аврелія завмер, наче вбитий у гнилу колоду. Це була та сама єдина секунда, яку Алораз викупив ціною втрати власного захисту. Не чекаючи, поки вражений принц знову замахнеться, висмикне зброю чи просто відскочить назад у темряву, Алораз зробив короткий, потужний крок уперед, вкладаючи в рух усю вагу своїх обладунків.

Його права рука, яка досі тримала важкий гвардійський меч, злетіла знизу вгору. Рух був коротким, суто бойовим, безжальним, позбавленим будь-яких красивих замахів чи грації. Важке, наточене залізо з глухим звуком увійшло під підборіддя Аврелія. Принц миттєво захлинувся власним криком, що перетворився на горлове клекотання. Його очі широко розплющилися, миттєво втративши весь свій блиск, параною та велич, і наповнилися диким, чистим, майже дитячим нерозумінням того, що відбулося.

Сріблястий джгут ниток на його мечі почав стрімко тьмяніти й сохнути, розпадаючись на дрібні, безсилі волокна, які танули в холодному повітрі, наче звичайна літня павутина під вогнем. Аврелій безсило випустив свою зброю з рук, судомно хапаючись пальцями за лезо меча Алораза. Але його пальці лише безпорадно ковзали по закривавленому металу, залишаючи темні смуги.

Алораз уперся чоботом у груди принца й різко висмикнув клинок. Тіло нового, самопроголошеного «короля» важко завалилося на мармурові плити площі. Тоді ж, на іншому кінці, пролунав останній, сповнений відчаю та болю крик Кальва, чий зв'язок із господарем обірвався назавжди. Секретар затих слідом за своїм кумиром. А Алораз хитнувся, відчуваючи, як світ навколо нього починає повільно обертатися.

Магічна броня навколо його тіла згасла, залишаючи його сам на сам зі смертельною втомою, ранами та холодом. Ноги воїна миттєво підкосилися. Стратилат важко опустився на одне коліно, спираючись обома руками на закривавлений меч, щоб не впасти обличчям у каміння.

Битва на площі навколо них почала потроху стихати. Без ниток Ляльковода легіонери Скорпіонових Скель масово приходили до тями. Вони опускали зброю і озиралися довкола, відчуваючи первісний жах від раптового усвідомлення того, що саме вони накоїли. Почався безладний відступ у темряву.

— Стратити всіх, — віддав свій наказ Алораз. — В полон нікого не брати.

Важка залізна брама палацу за його спиною все ще була глухо зачинена. Він виконав свій обов'язок до кінця. Двері до покоїв Годфріда були закритими для ворогів. Вони були в безпеці.