Годфрід

Аврелій підійшов до високого вікна, що дивилося на північ, у бік далекої столиці. Небо на горизонті залишалося темним, затягнутим хмарами. Він витягнув шию, намагаючись розгледіти бодай щось у цій безмежній морській гладіні, але бачив лише темряву. Голуб із посланням або швидкий човен із порту мали прибути з дня на день. Можливо, вже цього ранку. І очікування випалювало його зсередини, змушуючи серце битися в шаленому, нерівному ритмі.

Камінні стіни намісницького каструму на Скорпіонових Скелях так і не стали для Аврелія домом. Побудований як суворий форпост, цей замок продувався наскрізь солоними, гарячими вітрами.

Покійний Король Ельрік відправив сюди старшого сина з гучним і пишним титулом Намісника, але Аврелій із першого дня збагнув усю витонченість батьківського знущання. Замість багатої провінції з мармуровими віллами йому дісталася випалена сонцем каторжна нора. Єдиним скарбом тут були стратегічні застави та замурзані тисячі ургулів, які гнули спини в шахтах під наглядом королівських доглядачів. А він сидів у просторій залі, яку за його власним наказом намагалися нашвидкуруч переробити на подобу столичних покоїв.

На грубо обтесаній підлозі лежали кілька важких, дорогих килимів, привезених колись із Неополіса. Проте вони вже давно просякли пилом, дешевою солдатською олією та всюдисущою морською сіллю. Це була лише жалюгідна спроба втримати ілюзію королівської величі, і Аврелій знав, що кожен легіонер за дверима потай насміхається з його замашок.

Офіційно він вважався правителем цих земель, та насправді залізна рука Канцелярії його молодшого брата дотягувалася й сюди. Місцеві гарнізони підпорядковувалися суворим статутам і прямим наказам зі столиці. Фінансові потоки також контролювалися митниками Годфріда. І Аврелій роками накопичував жовч. Весь свій час він витрачав на те, щоб вигадувати нові приниження для місцевих шахтарів та дрібних чиновників. Проте за цим фасадом нудьги та злоби приховувалася таємна, гарячкова діяльність. А все тому, що Аврелій не збирався помирати на цих клятих скелях. Він крок за кроком зближувався з тими, хто так само ненавидів нові порядки Годфріда. Через брудні портові таверни й підпільні контрабандні канали принц вибудував зв'язки з корумпованими офіцерами південного флоту, ватажками піратських банд та лідерами найманців, які звикли продавати свою сталь за чисте золото. Саме за допомогою цих сумнівних союзників Аврелію вдалося зібрати певні скарби, обібравши кілька віддалених селищ.

Розрахунок був бездоганним: у ніч Фауналій, коли вся столиця потоне в п'яному чаду, нижні тераси палацу залишаться без належного нагляду. Вбивця мав прокрастися через них і влаштувати Годфріду криваву зустріч. Один точний удар ножем під ребра — і реформи молодшого брата закінчаться разом із його останнім подихом, а Сенат сам приповзе на колінах до старшого принца. Вони самі благатимуть його повернутися. Аби ж тільки ніхто не встиг завагітніти від Годфріда…

Доки Годфрід залишався самотнім, Аврелій вважав себе єдиним природним наступником династії, першим у черзі на повернення корони. Але поява дитини назавжди зачинила б перед ним ворота Неополіса.

— Корона мала належати мені від самого початку за правом першої крові, — він відпив великий ковток вина і повернувся спиною до вікна.

Потім важко опустився в крісло біля столу і заплющив очі, дозволяючи собі на мить розслабитися під впливом хмелю. В його виснаженому розумі панував солодкий захват від майбутньої перемоги. Аврелій ще не знав, що в цей самий момент голова його елітного вбивці вже їхала назад до нього. Він навіть не помітив, як море навколо Ельґартії почало закипати багряними лініями нової Межі, замикаючи його у просторовій пастці.

За межами багряного контуру світ людей просто зник. Ельґартія залишилася наодинці із собою. Тепер будь-який чужий корабель, що намагатиметься підпливти до острова, просто блукатиме цим штучним задзеркаллям, повертаючись назад на материк, так і не помітивши прихованого королівства ургулів.

Меркурій виконав свою частину угоди — він дав Королю абсолютний контроль. Межа була замкнена на його волю, і тепер жоден щур із Сенату не зможе таємно передати листа на материк, а кораблі Аврелія в разі чого битимуться об цей просторовий бар'єр, як сліпі птахи об стіну.

Та все це Аврелій зрозуміє лише вранці, коли буде вже занадто пізно. Того вечора у його кімнаті панувала важка тиша. Він так і не зміг заснути — хміль не приніс спокою. Принц знову підвівся і почав повільно ходити від однієї стіни до іншої, затиснувши в пальцях срібний кубок... Його страхи, образи й амбіції — все кровоточило сильніше, ніж зазвичай.

Останній спалах магії прокотився по воді луною, і Межа стала повністю невидимою, сховавшись під сірими морськими хвилями. Заради цього Годфрід вже відкинув хустку на підлогу, і густе руде волосся каскадом впало на плечі дівчини. Потім король повернувся до Таїс. Темношкіра танцівниця тремтіла, але в її очах уже спалахували іскри збудження. Він ковзнув пальцями по її губах, потім спустився нижче, обмацуючи пружні груди під тонкою тунікою.

Хлоя, наймолодша і найсором’язливіша, спробувала відступити, але Марк твердо поклав руки їй на плечі ззаду.

— Роздягніть їх, — наказав Годфрід гвардійцям.

Після чого скинув плащ і став перед всіма присутніми абсолютно голим. Він першим ліг, розкинувшись на широкому королівському ліжку. Северус і Марк підвели дівчат ближче.

— Кіра, — Годфрід простягнув руку. — Сюди. Сідай мені на обличчя.

Дівчина, тремтячи, підкорилася. Вона обережно опустилася на нього верхи, і Годфрід відразу притиснув її до свого рота. Його язик жадібно ковзнув між її губами, смокчучи клітор. Кіра тихо зойкнула, схопившись за спинку ліжка.

В ту ж мить темношкіра красуня схилилася і взяла його член у рот. Її повні губи ковзали по стовбуру, а язик кружляв навколо голівки. Марк став позаду неї, схопив її за стегна і увійшов одним сильним поштовхом. Таїс глухо застогнала, не випускаючи член короля з рота. Ритм почав наростати…

Меркурій отримав ту саму оргію, яку так хотів відчути в королівських покоях… Кімната перетворилася на живий клубок тіл.

Северус також опустився поруч із ними і потягнув до себе Хлою. Дівчина опинилася на колінах між його ніг. Гвардієць ніжно, але наполегливо притиснув її голову до свого члена. Хлоя, спочатку нерішуче, почала смоктати. Невміло, але з таким щирим бажанням догодити, що Северус тихо зарикав від задоволення.

Кімната швидко наповнилася звуками: мокрим чавканням, стогонами, важким диханням. Годфрід сильно смоктав Кіру, тримаючи її за стегна, поки дівчина не почала тремтіти і стогнати все голосніше, розмазуючи свою вологу по його обличчю. Таїс мали ззаду, і кожен поштовх Марка змушував її глибше ковтати член короля.

В якусь мить дівчина вигнулася дугою, голосно скрикнувши, але потім швидко згадала, на чому зупинилась і продовжила. Марк трахав її сильно, глибоко, тримаючи за волосся. Северус тим часом ліг позаду Хлої і увійшов у неї, стискаючи її груди.

Оргазм накрив Кіру першою — вона затремтіла всім тілом. За нею скінчила Таїс, голосно кричачи і стискаючи Марка стегнами. До того часу Северус і Марк теж не витримали. За мить усі вже просто лежали, важко дихаючи, переплетені тілами.

Годфрід підвівся і подивився на них із холодною задоволеністю:

— Нам потрібно більше слуг, — хоча відчував, що більше вже не може. Тому підійшов до вікна і глянув на магічний купол Меркурія навколо острова.

Ранок приніс кожному з братів свій особливий, кардинально протилежний настрій. Магічне замикання Межі та події минулої нічної вакханалії відлунилися в їхніх світах абсолютно по-різному. Для двох братів, Годфріда і Аврелія, цей світанок мав зовсім різний смак.

На Скорпіонових Скелях ранок приніс лише задуху і липкий, параноїдальний страх. Аврелій розплющив важкі повіки, відчуваючи, як у скронях б'є сухий, гарячий біль від нерозбавленого вина. Кімната тонула в сірому світлі, а на столі так само самотньо блищав срібний кубок.

Принц підхопився на ноги, ледь не заплутавшись у плащі, і знову кинувся до вікна. Море внизу здавалося дивним — застиглим, наче залите оловом, без жодного натяку на хвилі чи вітер. Голуба не було. Човна не було. Очікування, яке вночі здавалося солодким передчуттям перемоги, тепер перетворилося на катування. Він кричав на рабів, штовхав ногою дорогі столичні килими й до крові кусав губи, впевнений, що весь світ змовився проти нього.

А в цей самий час у Неополісі Годфрід підвівся з ложа, обережно виплутавшись із клубка теплих тіл. У покоях пахло мастикою, вином і солонуватим ароматом нічної пристрасті, але Король навіть не подивився на тих, завдяки кому йому вдалося встановити Межу. Настрій його був просто пречудовим. Податок Меркурію виплачено, замок замкнено. Тепер настав час зайнятися чимось іншим… більш нагальним.

Він повернувся до свого кабінету, де біля дверей уже виросла постать Алораза, що чекав на накази.

Алораз стояв непорушно, наче залізна статуя, висічена з самого каміння. Його погляд був спрямований кудись повз Годфріда, навіть після того, як увійшов всередину. Він дивився на стіну, завішену Канцелярськими сувоями, але ніздрі при цьому ледь помітно тремтіли.

Кілька хвилин тому він бачив гвардійців Марка та Северуса, що виходили з покоїв із занадто втомленими очима та поспіхом застібали ремені кірас, бачив руде волосся Кіри, яке вона перелякано кутала в хустку. І його серце від того почало боляче стискатися, наче від пекучої, глухої отрути. Він, Королівський Щит, який роками оберігав кожен крок монарха і пригнічував у собі будь-яке особисте прагнення ради суворої субординації, виявився зайвим у цій грі. Годфрід покликав до себе рядових солдатів і бідних служниць, коли вирішив розважитись. А він виявився зайвим…

— Ваша величносте, — Алораз низько схилив голову. — Завдання виконано. Проблему з вашим братом Аврелієм вирішено. Більше він не буде порушувати ваш спокій.

Голос Стратилата звучав бездоганно рівно, відсікаючи будь-який натяк на внутрішню бурю.

Годфрід повільно повернувся, уважно вдивляючись в його обличчя. Кутики губ короля сіпнулися в холодній, задоволеній посмішці.

— Це — точно? — запитав Король, складаючи забинтовані пальці на грудях.

— Так, мій володарю. Прямо зараз на Скорпіонових Скелях панує криваве безумство. Щойно Аврелій виявив мішок з головою свого найманця у своїх покоях, він збагнув, що його особиста варта нічого не варта, і наказав негайно схопити всю нічну зміну чергових та берегову варту каструму. Їх катують в намісницькому дворі, а трьох десятників уже страчено за його особистим указом. Він шукає зрадників серед своїх, намагаючись зʼясувати, яким чином «подарунок» опинився прямо під його носом, поки він спав.

Годфрід звузив очима. Логіка підказувала йому, що новини з такої відстані не могли дійти до Неополіса за кілька годин, але в той же час все, що доповідав Алораз цілком було схоже на правду.

— Ти дивуєш мене, Алоразе. Світанок щойно зайнявся. Навіть найшвидший кінь не встиг би так швидко повернутися. Звідки в тебе такі детальні подробиці того, що відбувається в покоях Аврелія прямо в цю хвилину?

Обличчя Начальника Стратилату залишалося непроникним, хоча близькість Короля змусила його внутрішній опік спалахнути з новою силою.

— Один із трьох моїх «псів», яких я відправив на це завдання, володіє особливою магією, ваша величносте. Серед тисячі вбитих демонів, чия кров колись лягла в основу прадавніх щитів, були істоти, здатні чути одна одну на відстані, крізь будь-який простір. Цей хлопець народився з крихтою їхньої чорної суті. В нього є два уламки запечатаного кришталю, що колись належали одній магічній крипті. Що б не відбувалося з одним каменем — інший дзеркально повторює все тут, у преторії. Це дозволяє передавати умовні знаки та слова миттєво, оминаючи відстань і будь-які кордони.

— Тобто інформація максимально точна?

— Так, ваша величносте. Прямо зараз мої люди змішалися з натовпом каторжників та легіонерів на Скорпіонових Скелях. Вони стежать за кожним кроком вашого брата і передають інформацію через кришталь без жодних затримок. Аврелій наляканий. Він у пастці, і сам прямо зараз вириває собі зуби.

Годфрід задоволено кивнув, підходячи майже впритул до Алораза. Він відчував, як від Начальника Стратилату віє ледь помітним холодом, проте списав це на суворість військової ночі. Король не здогадувався, що поки він вигадував, як виконати умову Меркурія, справжнє, чисте паливо для Межі — вогонь пекучих, прихованих ревнощів — прямо зараз випалювало душу його найвірнішого солдата.

— В такому разі, можеш йти. Щойно щось зміниться — я хочу дізнатися про це негайно.

— Слухаюсь, ваша величносте!