Годфрід

Дорога назад здавалася Годфріду нескінченною. Кроки Короля були важкими, а мармурові плити під ногами — слизькими від ранкової роси. В його голові знову і знову прокручувалися останні слова Меркурія. Вища істота виставила ціну за послугу і тим самим залізла туди, куди Годфрід нікого не підпускав.

Король Ельґартії розумів, що його обвели навколо пальця, але найгіршим було те, що в нього справді не було іншого вибору. Щоб утримати владу і заблокувати Аврелія на Скорпіонових Скелях, йому потрібен був замок. А щоб замок тримався, палац мав перетворитися на вируючий казан із пристрастей, ревнощів та емоційного хаосу. Для Годфріда це завдання виглядало гіршим за відкриту війну з усім Сенатом.

Він зайшов до своїх особистих покоїв крізь високі двері, навіть не глянувши на гвардійців, які витягнулися в струнку при його появі. Всередині кімнати панував ідеальний порядок. Ще недавно тут була його фортеця, його укриття від розбещеного і підступного світу. Але тепер ця фортеця мала впасти. І чим швидше, тим краще.

— От і настав той день, батьку, який ти так хотів побачити. Сьогодні я заволодію всіма, хто є в палаці.

Годфрід підійшов до великого дзеркала в бронзовій рамі і вперше за ранок подивився на своє відображення. Він мав зіграти роль хтивого, пристрасного монарха, стати центром тяжіння для всього гарему, розпалити вогонь ревнощів між найвпливовішими родинами. Йому доведеться брехати, вдавати пристрасть, обіймати всіх.

Маска Короля стала занадто важкою, але якщо він схибить хоч на мить — щит навколо острова впаде.

Він відвернувся від дзеркала, підійшов до столу і важко опустився в крісло. Його пальці мимохіть торкнулися чистого аркуша пергаменту. Арифметика закінчилася, починалася дивна гра, де ставкою було виживання всієї держави.

Годфрід глибоко вдихнув холодне палацове повітря, заплющив очі на кілька секунд, збираючи волю в кулак, а коли розплющив їх — на його обличчі знову застигла та сама непроникна, залізна гримаса.

— Час розпочинати…

Він підійшов до високих дверей своїх особистих покоїв. Не став кликати слуг чи когось з гарему, а вирішив почати з тих, хто стояв найближче до його тіла і влади.

— Увійдіть, — голос його пролунав доволі владно.

Коли двері відчинилися, двоє гвардійців елітної охорони — високі, широкоплечі, у коротких шкіряних кірасах і червоних плащах — ступили всередину. Їхні обличчя залишалися кам’яними, але в очах уже спалахнуло здивування. Вони ніколи не заходили далі порогу.

— Зачиніть двері. І зніміть зброю, — наказав король.

Вони виконали наказ. Метал брязнув об мармур. Годфрід повільно підійшов до них. Він був вищим за обох, але зараз свідомо зменшив дистанцію, щоб вони відчували його тепло.

— Сьогодні в цьому палаці немає ні короля, ні гвардійців. Є лише ургули, які хочуть постійно трахатися. І ви почнете першими.

Він простягнув руку й різко розстебнув ремінь першого — темноволосого, з різкими рисами обличчя на ім’я Северус. Туніка розійшлася в різні боки, відкривши м’язисті груди й напружений живіт. Другий, світліший і молодший, на ім’я Марк, стояв, не наважуючись поворухнутися.

Годфрід схопив Северуса за потилицю й поцілував його. Гвардієць спочатку напружився, але вже за кілька секунд відповів, його язик грубо увійшов у рот короля. Марк дивився на це широко розплющеними очима.

— Не стій стовпом, — кинув йому Годфрід, відриваючись. — Роздягайся. І роздягай його.

Марк слухняно підійшов ближче. Його руки тремтіли, коли він стягував туніку з товариша. Годфрід тим часом скинув власний одяг на підлогу, залишившись абсолютно голим.

Він штовхнув Северуса на широке ложе біля стіни. Той упав на спину. Годфрід відразу опустився між його стегон і взяв у рот його твердий, пульсуючий член — глибоко, без вагань. Северус глухо застогнав, пальці вп’ялися в простирадло. Але Марк все ще стояв поруч, повністю роздягнутий, його власний член ледве торкався стегна короля.

Годфрід відпустив Северуса й потягнув Марка до себе. Він поцілував його, одночасно руками дрочачи обох гвардійців. А потім наказав Марку:

— На коліна!

Той слухняно опустився. Годфрід схопив його за волосся й увійшов у рот — повільно спочатку, потім глибше, сильніше. Северус тим часом підповз і почав цілувати короля в груди, смоктати соски, спускатися нижче. Його язик ковзнув по животу Годфріда й приєднався до Марка — двоє гарячих ротів тепер працювали над ним одночасно.

Король відкинув голову назад і дозволив собі глухий стогін. Руки його міцно тримали їхні голови, направляючи ритм. Повітря в покоях швидко нагрілося. Запах поту, шкіри й збудження заповнив кімнату.

Він відсторонив їх, ліг на спину й потягнув Северуса на себе. Гвардієць зрозумів усе без слів — він осідлав короля, повільно насаджуючись на його товстий член. Годфрід схопив його за стегна. Марк тим часом став рачки над обличчям короля, і Годфрід жадібно взяв у рот його член, смокчучи в такт своїм рухам.

Стогони ставали дедалі голоснішими. Северус рухався все швидше, його м’язи напружувалися, шкіра блищала від поту. Годфрід відчував, як його власне тіло відповідає — гаряча хвиля насолоди наростала.

Він різко перевернув Северуса, увійшов у нього якомога глибше й почав трахати жорстко, майже люто. Марк ліг в очікуванні поруч. Але Годфрід схопив його руку й приставив її до члена Северуса — щоб той дрочив товариша, поки король його трахає.

І коли Северус скінчив, забризкавши ліжко, Годфрід вийшов з нього й відразу увійшов у Марка. Той вже лежав на животі, широко розставивши ноги. Король навалився зверху всім тілом, кусав його за шию й трахав сильно, глибоко, майже безжалісно.

— Стогни голосніше, — прошипів він йому на вухо. — Нехай чують за дверима.

Марк застогнав непристойно голосно. Годфрід відчув, як оргазм накриває його самого. Він вийшов у останній момент і скінчив на спини обох гвардійців.

На мить у покоях запала тиша, яку порушувало лише важке дихання.

Годфрід підвівся, накинув на плечі легкий домашній плащ і подивився на них. У його очах не було ніжності — лише холодний розрахунок.

— Це тільки початок, — сказав він спокійно. — Зараз ви приведете сюди ще трьох найгарніших дівчат. Не кажіть їм, навіщо. Просто приведіть.

Він витер руки об туніку одного з гвардійців і додав тихо, майже для себе:

— Сьогодні мій палац почне горіти.

Після чого подивився в бік вікна. Там, далеко на лінії горизонту, де море зазвичай зливалося з небом, вода раптово почала темнішати, набуваючи глибокого, майже чорного відтінку. Хвилі враз всі зупинилися, наче наштовхнувшись на невидиму залізну стіну. Простір навколо острова почав викривлятися: повітря над водою затремтіло й пішло дрібними хвильками. Величезний магічний купол почав повільно стискатися, втягуючись углиб й змінюючи свою прадавню форму на щось зовсім інше.

Прямо на очах у Короля крізь товщу води почали проступати перші ознаки нової Межі. Морем прокотилася гігантська багряна судорога: тонкі, наче нитки розпеченого золота, лінії світла спалахнули під водою, розходячись кругами на тридять миль навколо всього суходолу. Вони спліталися у складний, живий геометричний візерунок, який то піднімався на поверхню, змушуючи воду закипати білою піною, то знову ховався в безодні. Меркурій переписував всі наявні закони навігації, замикаючи Ельґартію у просторовий мішок, де звичні координати більше не мали жодного значення.

— Отже, він таки стримав своє слово, — підсумував Годфрід і перевів погляд на гвардійців. — Ви ще досі тут?

— Зараз все буде зроблено, ваша величносте, — відповіли вони й почали хутко вдягатися.

Несподіваний наказ Короля випалив у їхніх солдатських мізках будь-які шаблони. Проте військова дисципліна вимагала дії. Будь-який наказ має бути виконаний. От тільки, не ризикуючи іти до крила шляхетних претенденток, чиї батьки засідали в Сенаті, гвардійці попрямували до нижніх ярусів палацу. Там життя вирувало без зайвого пафосу, але дівчата від того не були менш вродливими.

Вже за чверть години Марк обережно штовхнув важкі дубові двері, впускаючи трьох обраних дівчат для втіхи монарха. Вони були налякані, адже особиста гвардія Короля рідко приходила за простими слугами без ката чи кайданів. Першою йшла Кіра — молода копіїстка з архіву, чиє довге руде волосся зазвичай було сховане під скромною хусткою. За нею дріботіла Таїс, темношкіра танцівниця з південних провінцій, яку привезли до палацу ще дівчинкою, а замикала процесію юна швачка нільського походження на ім'я Хлоя, яка від страху так міцно стискала поли своєї простої сірої туніки, що її пальці побіліли.

Дівчата зупинилися біля порогу, опустивши голови і не наважуючись підвести погляд на Годфріда. Він сидів у кріслі, загорнутий у плащ. Кімната все ще зберігала той самий важкий, солодкуватий запах чоловічого поту та збудження, і цей контраст між суворою канцелярією кабінету та неприхованою тваринною пристрастю миттєво змусив дівчат напружитися. Вони відчули, як повітря в покоях буквально іскриться від тієї самої дикої, гормональної напруги, якої вимагав Меркурій для підтримки Межі.

Годфрід повільно підвівся, і його забинтована рука спокійно лягла на плече Северуса, який став по ліву руку від нього. Король окинув трійцю холодним, оцінюючим поглядом, наче вибирав коней для легіону. Але ці дівчата були ідеальним матеріалом.

— Ви добре впоралися, — тихо сказав Годфрід гвардійцям, не зводячи очей з рудоволосої Кіри, чиї ніздрі вже злякано й часто тремтіли. — Зачиніть двері зсередини і станьте поруч із ложем. А ви, дівчата, підійдіть ближче. Сьогодні ви дізнаєтеся, як саме платяться податки в моїй Ельґартії.