Годфрід

Ранок зустрів Неополіс оманливим спокоєм. Годфрід здавався всім абсолютно здоровим, свіжим і спокійним. Підступний сріблястий пил, який дві доби тому перейшов на тіло Короля з отруєного шовку, циркулював у його жилах невидимкою, але саме сьогодні концентрація в крові досягла своєї межі.

Нічого не підозрюючий монарх одягнув парадні шати й у супроводі особистої охорони вирушив на засідання Магістрату.

Велика зала була заповнена шляхтою, сенаторами та урядовцями. Годфрід сів на високому мармуровому троні і почав слухати чергову нудну доповідь про постачання зерна з південних провінцій до столиці, коли раптом його погляд затуманився. Спершу він просто міцніше стиснув підлокітник, намагаючись прогнати раптову слабкість, але вже за секунду його обличчя смертельно зблідло, набуваючи попелястого відтінку. Король хрипко, із судорожним свистом втягнув повітря. Очі його закотилися, і натовп шокованих шляхтичів зойкнув. Годфрід важко завалився на бік і безпорадним важким клунком злетів із трону прямо на холодні плити помосту.

У залі миттєво здійнявся неймовірний хаос. Кричали сенатори, з гуркотом переверталися важкі крісла, тупотіли ногами перелякані магістрати. Засідання було вщент зірвано.

Першим, хто зреагував, був Алораз. Побачивши нерухоме тіло, стратилат буквально злетів із котушок від дикого, тваринного жаху та люті. Його очі налилися кров'ю, а магічна напруга, яку він завжди стримував, вирвалася назовні з такою нищівною силою, що повітря навколо нього спалахнуло важким маревом. Навіть люстри під стелею жалібно задзвеніли. Охоронці, що стояли поруч нього, відсахнулися, відчувши, як шкіру почала обпалювати шалена сила.

— Закрити Магістрат! Заблокувати всі брами палацу! Нікого не випускати з міста! — заревів Алораз так, що його голос перекрив крики сотні ургулів і змусив здригнутися товсті стіни. Сам він упав на коліна перед Годфрідом, гарячково шукаючи пульс на його шиї і запʼястях. — Всіх під арешт! Кухарів, слуг, усю королівську Канцелярію і весь гарем до єдиної дівки! Кинути всіх у підземелля! Якщо Король не підведеться, я особисто пущу кожного з вас під ніж! Живим з Неополіса не вибереться ніхто!

Потім повернувся до переляканих солдат, які все ще намагалися триматися біля нього:

— Короля — в покої, бігом!

Ті миттєво кинулися виконувати наказ. Інші гвардійці тим часом уже вибивали важкі дубові двері, виставляли кордони на кожному перехресті галерей і хапали всіх підряд, не розбираючи статусів, заслуг та титулів.

В палаці розгорталося справжнє полювання. Розкішними просторими коридорами лунав залізничний тупіт важких чобіт, брязкіт обладунків та відчайдушний, переляканий плач затриманих жінок. Служниць, шляхетних дам, писарів із Канцелярії та дівчат із гарему гвардія без церемоній витягувала прямо на мармурові плити, змушуючи ставати на коліна. Страх охопив кожен куток резиденції — під підозру потрапив кожен, хто хоч раз наближався до Короля за останні дні. А палацовий лікар, блідий як смерть і мокрий від холодного поту, гарячково схилився над самим Годфрідом. Його руки помітно тремтіли, коли він притискав до ніздрей монарха пахучі солі, розтирав його груди гострими есенціями та пальцями піднімав важкі повіки, перевіряючи зіниці.

Старий медик намагався розгледіти бодай якусь зачіпку, збагнути, яка саме раптова хвороба чи невідома отрута так миттєво звалила з ніг залізного володаря Ельґартії. Тіло Короля залишалося нерухомим, а дихання було занадто слабким і поверхневим.

На кону стояло його власне життя, і лікар це чудово розумів. Адже прямо біля дверей спальні, важко й переривчасто дихаючи, стояв оскаженілий Алораз.

Стратилат не випускав із рук свій оголений меч, і час від часу чувся важкий, загрозливий скрегіт сталі. Кожен у палаці розумів: він сказав правду. Якщо Король помре, Алораз дійсно виріже половину Неополіса, і першим під його меч піде саме той, хто не зумів того самого короля врятувати.

— Ну?! — від цього хрипкого, низького рику лікар ледь не впустив флакон із солями. Алораз зробив важкий крок уперед. — Кажи мені, що з ним. Чому його величність не приходить до тями?

— Благаю, дайте мені хвилину… — запікаючими губами пробелькотів чоловік, не сміючи підвести очей. — Пульс ниткоподібний. Ознак гарячки немає, тіло холодне, але зіниці… майже не реагують на світло. Це не схоже на звичайну недугу. Його щось сковує зсередини.

Алораз миттєво опинився впритул до ліжка. Вістря його меча зачепило мармурову підлогу, залишивши білу подряпину. Він нахилився над Годфрідом, вдивляючись у його бліде обличчя.

— Ти на що натякаєш? Що це — отрута? — голос стратилата впав до небезпечного шепоту, від якого по спині лікаря поповзли крижані мурашки. — Ти хочеш сказати, що мого Короля отруїли у власному домі? Під моїм наглядом?!

— Я… не можу стверджувати напевно, пане стратилате! — лікар гарячково витер піт із чола рукавом. — Але оскільки слідів укусів чи ран немає, то… так. Це — найімовірніше отрута, яка діє глибоко в крові. Мені знадобиться час, щоб визначити її і приготувати протиотруту, але…

— У тебе немає часу! — Алораз різко перехопив меч і притиснув холодне лезо прямо до горла лікаря, змусивши того закинути голову назад. — Якщо серце його величності зупиниться хоча б на мить, я особисто розітну тебе від паху до горла. Шукай протиотруту. Негайно! Рятуй його, або цей палац стане твоєю могилою!

— Так, пане… Зроблю все, що в моїх силах!

Корнелій був чи не найстарішим лікарем Неополіса. Його сива, акуратно підстрижена борідка та глибокі сині очі бачили на своєму віку багато королівських секретів. Його сухі пальці нагадували коріння старого маслинового дерева, проте вони все ще зберігали дивовижну чутливість і точність, коли справа доходила до змішування есенцій чи розрізання плоті.

Корнелій завжди носив мантію кольору висушеної трави, під якою приховував численні внутрішні кишені з ланцетами, срібними голками та мініатюрними флаконами, що тихо цокали при кожному його кроці.

За довгі десятиліття служби при дворі старий лікар виробив у собі унікальну звичку бути абсолютно непомітним, схожим на тінь. Він пережив двох попередніх правителів саме завдяки своєму залізному правилу: «Бачити все, не пам’ятати нічого». Тобто ніколи не втручатися в палацові інтриги, не брати золота від шляхти за фальшиві діагнози і свято вірити, що тіло — це складний механізм, де кожен орган підпорядкований суворій логіці й природним законам, а не примхам вищих істот чи забаганкам якихось заморських чаклунів. Проте зараз його професійний азарт зіткнувся з рідкісним феноменом паралічу.

Корнелій розумів, що кожен його подих, кожна секунда зволікання зважується на вагах люті Алораза, і якщо його розум схибить, життя його завершиться кривавим місивом на цій самій підлозі.

Усвідомлення власної безпорадності душило лікаря не менше, ніж тиск Алораза. Він гарячково перебирав у пам'яті всі відомі йому отрути Півдня і Сходу, але жодна з них не поводилася так підступно. Ще й Алораз не відходив від нього ні на крок. Він височів над лікарем, наче масивна залізна статуя. Його важке дихання переривалося лише коротким, небезпечним скреготом сталі, коли стратилат укотре сильніше стискав руків'я оголеного меча.

Якоїсь миті важкі дубові двері спальні з гуркотом прочинилися. До кімнати забіг один із гвардійців у чорному плащі. Він миттєво опустився на одне коліно.

— Командире! — голос воїна здригнувся від напруги. — Ваше повеління виконується, палац повністю заблоковано. Але під час обшуків в східному крилі виникли певні ускладнення. Коли солдати перевіряли гарем, двом жінкам стало погано.

Алораз різко розвернувся до гвардійця, і вістря його меча зі свистом розсікло повітря, зупинившись за вершок від шолома підлеглого.

— Що значить «погано»? — виплюнув стратилат. — Вони вирішили пограти в кривляння, щоб уникнути допиту?

— Ніяк ні. Все набагато серйозніше. Донька Валоріусів, леді Елара, не може підвестися з ліжка. Її тіло повністю нерухоме, дихання ледь помітне, як і в Короля. А фаворитка Лівія зачинилася у своїх покоях. Коли хлопці вибили двері, вона почала щось кричати і відбиватися лівою рукою. Як зʼясувалося пізніше, її права рука більше не є працюючою. Вона просто висить в неї батогом. Як у мерця. З ними обома щось не так, командире.

— Гадаю, це через те, що вони також якимось чином стали жертвами отрути, — підсумував Корнелій.

Алораз на секунду заціпенів. Очі його звузилися, а магія навколо нього на мить стихла, щоб потім вибухнути з новою, ще страшнішою силою. Тепер картина заколоту в його голові набувала чітких, хоч і моторошних контурів: удар був нанесений не просто по Королю, а по всьому східному крилу.

Він різко розвернувся, схопив старого Корнелія за комір його мантії й одним ривком підтягнув лікаря до себе, змусивши того мало не відірватися від підлоги. Срібні голки та флакони на столику панічно забрязкали.

— Клич сюди свою помічницю! Негайно! Вона має залишитися стежити за Королем, а ти тим часом підеш зі мною, в гарем. Там ти особисто оглянеш Елару та Лівію. Мені потрібно знати, як ця погань потрапила в їхні тіла.

— В мене немає помічників, але є ті, кому я можу довірити життя його величності, — пробував вирватися з лап стратилата Корнелій.

На його щастя, Алораз швидко змінив свій фокус в бік свого підопічного:

— Усіх дівчат гарему та їхніх служниць, які зараз ходять здоровими і на яких немає жодного сліду недуги — негайно в кандали! Розвести по поодиноких підвальних камерах. Особливо тих, хто крутився біля покоїв Елари та Лівії. Якщо хтось із вцілілих спробує чинити опір — дозволяю ламати кістки, але при цьому тримати їх живими для допиту. Хтось із них приніс отруту в палац і залишився чистим! Ми маємо знайти винуватця!