Сувенір

Тека

[Ланкашир, наші дні]

— Сімдесят восьмий, Кас, Кев, Ко, — вимовляв Алан, торкаючись кожної коробки рукою у чорній рукавичці. — Кол, Кон… — він зупинився та зробив паузу. — Коу. Те що треба.

Паперові архівні справи були доставлені вже наступного дня, під вечір, без зайвих питань, прямісінько у кабінет. Алан підняв з підлоги коробку. Вона була легка, наче порожня. Серце почало швидко битися у грудях. Долоні спітніли, вени на скронях набрякли, пульсуючи у шаленому ритмі.

Він піднявся з крісла та зачинив двері. Поставив коробку на стіл перед собою. Довго вдивлялася в неї. Густа слина накопичилась під язиком. Лівиця почала тремтіти. Алан не міг зрозуміти, чому він так боїться відкрити її. Невже йому так лячно зазирнути в минуле ще раз? Ні, торкатися оголеною рукою жовтого паперу він точно не буде, падати у прірву чужих спогадів йому не сподобалось. Так чого ж він закляк? Чому так нерішуче тягнеться рука, щоб відкрити ту кляту коробку? Відповідь була десь поруч, він знав це, відчував, але наважитися знайти її бракувало духу.

Майже півтори години Алан непорушно просидів, споріднюючись з кріслом, вдивлявся, гіпнотизував. Уривчасто дихав. За вікном вже сутеніло. Сіра завіса з хмар погрожувала дощем.

З закляклого стану сержанта вивело сповіщення на телефоні, це була Грейс.

Так і нічого не зрозумів?

Алан заблокував екран, засунув його назад у кишеню. Зняв кришку. Запах старого паперу вдарив у ніс. Він зазирнув у середину, де лежало всього сім справ:

Справа 2314, Карнелл, Стенлі.

Справа 5601, Кендалл, Наталі.

Справа 1856, Кірк, Рассел.

Справа 1187, Кнапп, Софія.

Справа 1705, Коул, Седрік.

Справа 1941, Комптон, Кларк.

Справа (закреслено)

Алан обережно відкрив справу батька. Сухе лице зі впалими щоками дивилось на нього з вицвілої фотографії, прикріпленої скріпкою до першого листа. Він обережно перегорнув аркуш. Ознайомився зі свідченнями матері та констебля. Швидко пробігся очима по звіту патологоанатома та токсичним аналізом. Прочитав кожну сторінку та строку опису майна, за якими ховались декілька фото з місця трагічної події. З верхнього ящика столу Алан Коул дістав лупу та почав приглядатись до шафи біля стіни, ігноруючи мертве тіло на підлозі.

Маленька статуетка маяка стояла саме там, на третій полиці згори, серед книжок матері, де її залишив незнайомець зі спогаду чи то видіння. Сувенір стояв непорушно, викликаючи раптові та різкі скорочення м'язів на обличчі криміналіста. Гнів поступово захоплював його свідомість. Ширився всім тілом, випромінюючи ці почуття з самої безодні. Він намагався стримувати емоції у стиснутих кулаках. Шкіра натягнулась, нігті впивались в долоні.

— У кожного є мотиви, який був у тебе?

«Життя та смерть».

— Але що спонукало? Для чого?

Чим більше Алан ставив собі питань, тим більше їх ставало. Залишаючи його без відповідей. Він перегорнув останню сторінку та закрив справу. Поклав її назад у коробку. Швидко передивився інші, та коли діставав останню здивувався вмісту, і не тільки тому що справа була з закресленим номером. В середині пожовтілої теки була кишеня крафтового кольору, дуже схожа на конверт Ллойда Джорджа. Цим стороннім тілом виявилась медична картка його матері. Він почав жадібно, але з обережністю, вивчати її поглядом.

Коул крадькома ловив окремі слова та абревіатури: ПТСР, хронічне безсоння, приступи паніки, амітриптилін. У нотатках лікаря він побачив рядки, що вказували на різку втрату ваги, апатію, соціальну ізоляцію. До деяких сторінок були підшиті копії направлень самого Алана до Болтонського центру дитячої психіатрії. Відмітки про пропущені візити. Позначки про зловживання комбінацій рецептурних ліків та алкоголю. На останніх абзацах в картці містилась абревіатура СД — суїцидальні думки та прикріплена письмова відмова від стаціонарного лікування.

— О, мамо, — пошепки видохнув Коул. — Як я цього не помічав? Чи може було щось ще? Чи такими сильними були твої почуття до батька…

— З ким ти тут розмовляєш, Алане? — спитала координаторка, а він навіть не помітив, як відчинилися двері у кабінет.

— Ні з ким, Бетті, — Алан на секунду замислився чи точно цб дівчину звуть саме так, — Думки вголос. Навіть не помітив як ти зайшла.

— Та це нормально, я і сама роблю так інколи. Коротше тебе кличуть на нараду, це аварії Нельсона стосується, здається будуть справу відкривати. Є підозра, що його збили навмисно. Чи щось таке. І відео з’явилось з місця. Але у тебе чомусь телефон не працює, ото й бігаю туди сюди. Розумієш? А кардіо мені вистачає у залі, може ти покличеш техніка, щоб полагодив зв’язок з тобою? І мені не треба буде бігати? Га? — вона хворобливо усміхнулась.

— Я розберусь, дякую що зайшла.

— Еге ж. Дякує він.

Алан підійшов до вікна, закурив. Дістав телефон та почав відповідати на сповіщення Грейс. Але зовсім не те чого йому хотілось би насправді.

Можеш зробити мені послугу? Знайди в базі НСЗ* медичну картку моєї матері, Коул, Сандра. Рік смерті 1986. Це терміново. Дякую.

*НСЗ — Національна Служба Здоров’я.

З-за дверей конференційної зали лунало жваве гудіння, аромат вечірньої кави та кислий запах тютюну. Коул підійшов до входу й стиснув у долоні сферичне руків’я, повільно провернув, зайшов у середину.

— Де тебе носило Алане? — вибухнув головний констебль, коли Алан зачинив за собою двері.

— Телефон не працює.

— Знову?

— … — Коул стиснув плечами та набрав повітря.

— Візьми їбучу теку на столі та швидко ознайомся з деталями. Так, продовжимо! Срань, на чому я закінчив?

— Що Нельсон один з нас і ми маєм знайти того підора, що збив його!

Вигукнув хтось з присутніх у залі слідчих. Алан впізнав голос та навіть згадав ім’я — Раян Кросбі. Остання людина з якою він спілкувався перед тим, як побачити на раковині той клятий сувенір. Тепер старший криміналіст Алан Коул думав, чи не допоможе цей слідчий ще один раз, чи декілька. Хто його знає, можливо разом вони зможуть розкрити щось масштабне. Або… Все виявиться банальним сьогоденням.

Коли Коул відкрив теку та почав швидко переглядати написане на сторінці у кишені штанів завібрував телефон — прийшла відповідь від Грейс.

А тут ти не поцурався висловити слова подяки. Хрін з тобою. Я допоможу. Чекай. Це займе якийсь час. І тільки з-за того, що картка належить твоїй матері. А взагалі ти мудило, Алане.