Маяк
Маяк
[За межами підсвідомості]
Біло-синій маяк височів над прірвою, млосно та повільно миготів яскравим променем, шукаючи сенс свого існування. Могутні хвилі океану врізалися у скелясту породу, фонтанували високими бризками, вибухали подібно розкатам грому. Крізь легкий туман проглядався білий диск сонця. Мокрий пісок просідав під важкими кроками. Щось ховалось у щільному мареві з нескінченних, невидимих оку крапель. Таїлось, чекаючи на свій час.
Маяк загудів протяжним ревом, злякавши голодних бакланів, що мирно спали на його верхівці. Пронизливий вітер, здавалось, продував наскрізь самотню постать Алана, що човгала неосяжним, уривчастим узбережжям. Крижаний холод торкався кісток, торкався самої душі. Спустошував. Розривав її на шматочки та відносив углиб океану. Знесилений сержант Коул впав у піщані обійми. Тіло почало просочуватись крізь пісок, залишаючи його підсвідомість у непроглядних сутінках всесвіту, де він побачив первинний Великий Вибух, такий яскравий, теплий та повний надії.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!