Сувенір

Берег

[Болтон, Болтонський центр дитячої та підліткової психіатрії, двадцять сім років тому]

— Заплющ очі, Алане, — каже лікарка Берлінґ.

У кімнаті було тепло. Ритм настінного годинника нагадував серцебиття. Хлопчик сидів у кріслі, стиснувши руки в рукавичках у кулаки. Обличчя напружене. Повіки тремтять.

— Алане, уяви, що ти стоїш на березі океану. Але цей пісок не брудний. Він складається з тисяч міріад маленьких діамантів. Вони виблискують на сонці. Коли ти їх торкаєшся, вони не липнуть до рук, вони дарують тобі силу. — пауза. — Розслабся. Розслаб руки, не бійся. А тепер подивися ліворуч. Там, на плато — високий білий маяк. Його яскравий промінь — це чарівна щітка. Коли він торкається тебе, весь твій страх, усе погане зникає. Поки ти бачиш це світло ти в повній безпеці. Це твоє місце. Маяк — це ти сам.

— Тут холодно, — каже хлопчик.

— Може, протяг? — пошепки запитала місис Коул, на що психотерапевт лише приклала вказівного пальця до губ.

— Лише подумай: щоразу, коли тобі стане страшно, просто стисни правий кулак і одразу випрями долоню. Наче твої пальці — це сам промінь. Він яскравий та потужний. Цей промінь спалює весь бруд та темряву навколо. Тепер це твоя суперсила.