Сувенір

Двері

[За межами підсвідомості]

Глибока темрява всесвіту. Крізь неї Алан чує химерний звук барабанів. Глухий. Мелодія лунає наче за зачиненими дверима. Під неї не хочеться пускатися у танок навколо вогнища, але малюнок ритмічний, дивакуватий. Наче ці удари розповідають недосяжну історію міріад зірок одночасно. Вона нескінченна, безмежна, як всесвіт, та така ж яскрава, як первинний вибух, що породив все живе.

Крізь легкий туман проглядається білий диск сонця. Ліворуч — маяк, здіймається над прірвою, ріже променем небокрай, шукаючи сенс свого існування. Хвилі океану врізаються у скелясту породу, фонтанують високими бризками, вибухають подібно гуркоту грому.

Поривчастий вітер. Ступні в’язнуть у піску. Крижаний холод, здається, торкається самих кісток, торкається самого окрайку душі. Спустошує. Розриває її на шматки та відносить углиб океану. Це місце щось приховує у щільному мареві з нескінченних, невидимих оку крапель. Щось таїться, чекаючи на свій час.

Двері. Полущена фарба. Потерте сферичне руків’я. За дверима чується це дивне стаккато. Темп мелодії наростає, стає гучнішим. Відкрити. Крок. Небуття.

Пауза.

Маяк загудів протяжним ревом морського чудовиська.