Сувенір

Сирота

[Болтон, Початкова школа Маркленд Хілл, двадцять сім років тому]

Невеликі краплі на шибці вікна виблискували у косих промінцях сонця, а почорнілі хмари зникали за небокраєм. У приміщенні класу солодко пахло новими підручниками. Алан сидів за столом та споглядав, як вітер ніжно грається з ще зеленим листям дерев. Як пташки перелітають з гілки на гілку. Як цівка машин повільно тягнеться за огорожею школи. Він завжди любив спостерігати і так цим захоплювався, що не почув звернення вчительки.

— Алане Коул!

Сусід Алана різко штрикнув у нього олівцем у ногу, щоб привернути його увагу.

— Ай, — маленький Коул скривив незадоволену морду, а великі очі заклякли перед суворим поглядом вчительки і він автоматично виправив осанку, рівно вмастився за столом.

— Алане Коул! — повторила вчителька.

— Так, місис Гаттон?

— А ну негайно, сер, поверніться у сьогодення на наш урок. Та дайте мені відповідь на питання: Яку книгу ви прочитали за період відпочинку?

— Ем-м, — почав тягнути хлопчик. — Я… Я прочитав «Темрява наступає» Сюзан Купер. — класом пролунав смішок.

— Популярна книга, а тим хто сміється за моєю спиною я б радила її прочитати, — вона повернулась до інших дітей у класі, просвердлила нахаб поглядом й повернулась назад до Алана. — І що ви можете нам розказати про цю чудову книгу, містере Коул?

— Ем-м. Ну-у, — знову тягнув Алан підбираючи слова у себе в голові. — Головний герой, його звуть Вілл. Він, ем-м, вияявляє, що поруч із ним, ем-м, існує інший світ. Прихований. Ем-м, так. Прихований, похмурий світ. А ще, ще він вимушений приховувати від батьків, те що має круті магічні здібності, він наче супер герой. А ще він може читати думки! І ще Вілл може подорожувати в часі!

— Добре, а що ти можеш сказати про наш фольклор, що так майстерно вписаний у книгу?

— Ну, — знову тягне намагаючись згадати, що саме йому запам’яталось. — Мене дуже вразило, що там є легенда про Дике Полювання та…

Алан зупинився бо у дверях класу з’явився заступник директора школи. Завжди привітне та усміхнене обличчя замінила кам’яна маска безвиході.

— Містере Ротфус? Щось трапилось? — спитала вчителька.

— Підійдіть, будь ласка, ближче.

— Так, авжеж. Сидіть тихо діти, я зараз повернусь і ми продовжим з сера Ітона, який хіхікав найгучніше за всіх!

Алан споглядав як місис Гаттон швидко підходить до дверей з якоюсь дивною тривогою.

— … — заступник директора важко видихнув. —Мені треба забрати Алана, до нього прийшли. Чекають в кабінеті директора.

— Що, що трапилось Ніколасе?

— Сандра Коул померла, — знову видохнув чоловік.

— О, господи, — вчителька нервово прикрила рот долонею.

— Так, хлопчик залишився сиротою, — на що місис Гаттон лише похитала головою.

— Скажи, що я його чекаю тут, за дверима.

—Так, так. Авжеж.

Місис Гаттон прикрила двері та підійшла до Алана.

— Алане, — м’яко промовила вона. — Збери свої речі та куртку. Заступник директора чекає тебе в коридорі.

— Що трапилось, місис Гаттон? — спитав маленький Коул.

— Містер Ротфус все тобі розкаже, іди, будь ласка, він на тебе чекає.

— Добре.

— Та книга… — вона зробила паузу. — Це чудова книга.

— Добре, — машинально відповів хлопчик та попрямував до дверей, зупинився та обернувся назад.

— Іди, — тихо вимовила вчителька та кивнула.

Коли Алан вийшов з класу у майже порожній коридор, то побачив заступника директора, який стояв навпроти вікна та тримав руки за спиною ледь погойдуючись з носка на п’ятку.

— Доброго дня, Алане, — вимовив містер Ротфус.

— Доброго. А що трапилось? Чому ви мене забрали з уроку літератури?

— Я все розкажу, вірніше тобі розкаже директор. Ходімо зі мною, хлопче. Все буде добре… — чоловік набрав повітря та повільно видихнув.

— Так, сер.