Сувенір

Зима

[Болтон, Болтонський центр дитячої та підліткової психіатрії, двадцять вісім років тому]

Велика кімната потопала в примарному світлі ламп у вигляді канделябрів. Було тепло, а за вікном — повільно сипався сніг. Лапаті сніжинки прилипали до гілок дерев, до шибок, кружили у дивакуватому танку, підхоплені вітром.

Підлогу просторого приміщення вкривав килим, на якому стояв коричневий шкіряний диван та таке ж крісло навпроти. Перекинувши ногу на ногу, на ньому сиділа жінка з коротким волоссям та ласкаво запрошувала рукою присісти своїх відвідувачів.

— Прошу, сідайте, місис Коул, Алане.

— Привітайся з лікарем Берлінґ, Алане, вона наш новий місцевий психотерапевт, а ще так неввічливо.

— Доброго дня, міс Берлінґ, — похмуро видавив з себе хлопчина, опустивши погляд в підлогу.

— По телефону ви сказали, що Алан боїться торкатися речей? Я правильно зрозуміла? — продовжила лікар.

— Не зовсім так, йому огидно та неприємно. І завжди ходить у рукавичках, навіть спати лягає повністю вдягнений. І так, він каже, що інколи боїться чогось торкатися. Думаю, це просто дитяча фантазія…

— Неправда! — вигукнув Алан. — Я бачу, хто їх торкався раніше!

— Ну от знову, треба менше читати коміксів та дивитися жахастиків по телевізору. А ще я бачила, як у нього тремтять руки. Це, напевно від того, що він нервує, але і таке буває.

— Я читала історію хвороби від минулого лікаря. І в принципі згодна з його діагнозом.

— З мізофобією?

— Так, у таких випадках, на ранніх стадіях, допомагають сеанси гіпнозу та техніки когнітивно-поведінкової терапії для поступового подолання його страхів. В історії також написано, що в Алана були психологічні травми...

— На жаль, були. Дуже давно, йому і трьох років не було. Він не може цього пам'ятати.

— Алан може й не пам'ятати, але мозок пам'ятає все. Навіть через роки чи десятиліття, одного дня він просто згадає це. Бачите, однією із причин такої фобії можуть бути ці травматичні події. Може, він ще пережив якісь небезпечні чи неприємні ситуації?

— Ні... — вона обернулася , — Алане іди подивись які чудові сувеніри на полицях позаду, — мати на секунду зупинилась, почекала поки її син підійде до полиць та перехилилась у сторону лікаря й вже пошепки продовжила. — Мій покійний чоловік, містер Коул, покінчив з собою у нашій вітальні. Застрелився. — знову пауза. — Я не хочу в це вірити, але знайшла маленького Алана біля нього. Його руки були всі у… Він дивився на нього.

— Грм, вибачте, — викашлялась жінка. — Я… — Анна вирішила зупинити місис Коул. — Першим кроком, як на мене, для ефективного подолання цієї фобії дуже важливо розпізнати страхи Алана, на тлі таких подій та асоціації, пов'язані з цим станом. Розумієте? Першим кроком має бути усвідомлення та визнання ним існування страхів. Можливо, є якісь конкретні предмети? Важливо знайти джерело цих асоціацій.

— Джерело? — невпевнено спитала місис Коул.

— Так, джерело. Джерело цих асоціацій та як вони впливають на вашого сина у повсякденному житті. Розвивайте впевненість Алана у самому собі, налаштовуйте його на позитивні думки. Ще можна спробувати поступову експозицію, але це згодом. Почнемо з малих кроків, щоб не перенавантажувати психіку. І пам'ятайте найголовніше, місис Коул: у кожної людини є свій індивідуальний темп прогресу. Не поспішайте і не вимагайте більше, ніж Алан може здійснити у даний момент. Але якщо не буде прогресу, то не опускайте руки, звертайтеся до мене, я обов'язково вам допоможу!

— Дуже дякую за консультацію, лікарю Берлінґ, — простягнувши руку, сказала мати Алана.

— Навзаєм, місис Коул, та називайте мене просто Анна, мої двері завжди відкриті для вас. І ледь не забула, щодо тремору, якщо продовжиться ми направимо вас до невролога. Він чудовий спеціаліст. Не хвилюйтеся — ви у надійних руках!

— Щиро дякую. Анно, тоді на все добре! Алане, скажи до побачення міс Берлінґ.

— До побачення, міс Берлінґ, — протягнув Алан.

— Бувай, Алане.