Сувенір

Дотик

[Галтон, наші дні]

Алан ще відчував теплий дотик на пальцях. Перед очима він бачив налякану дівчинку, що притискалась щільно до стінки. Чужа рука сильно стискала тоненьке зап'ястя. Зіниці вологих очей бігали з сторону в сторону, виблискували первинним страхом. Рот заклеєний сірою стрічкою.

— Зараз ми з тобою пограємось, маленька, як вчора, — казав чоловічий голос. Алан знав, чий це голос. Холодний, бридкий голос Фрая Пенроуза.

— Якщо не будеш пручатися, ми з містером Еф зробимо все швидко та лагідно, — сказав інший голос та одразу зареготав.

Алану хотілось розвернутися, побачити хто інший незнайомець, але не міг цього зробити, не міг управляти чужим тілом та чужим спогадом. Він смикнув руку від обличчя дівчинки, відчув, що носом стікає кров, крапає йому на губи.

— У, у-у вас носом іде кров, — тихо сказала Сідні, дивлячись прямо у очі Алана. Поправила сальне волосся та знову притулилась до грудей сержанта. — І серце б'ється дуже швидко.

— Я в порядку. Все скінчилось мала, все скінчилось. Ти у безпеці. — Алан тільки зараз помітив, що гучні звуки гвинтокрила зникли. Сходи у підвал скрипіли під кроками служби порятунку.

— Я хочу додому. Хочу додому…

Худе тільце Сідні ураз обм'якло, скляні очі на цей раз виблискували спокоєм. Сержант Коул підхопив її на руки, обережно поклав на підлогу, торкнувся брудної щоки лівицею. Він відчував щось незвичне, від чого стискалось серце та було боляче у грудях, які ще відчували дотик наляканої дівчини.

— Відійдіть офіцере, — почув він, наче крізь простір, який розірвало лезом буття. — Дайте нам зробити свою роботу. Рексе — перевір пульс, Генку — набір для інкубації. З тобою все буде гаразд, дитинко! Ти чуєш? Все буде гаразд, тільки тримайся світлої сторони…