"Каселона". Природний добір

Планувальники помістили медичний відсік «Каселони» поряд із командним пунктом, кухнею і приміщенням незрозумілого призначення з табличкою «Резерв» на дверях. Місця виділили достатньо, обладнання – цілих сім одиниць: ліжко, каталку, три шафи з прозорими стінками, стіл і дуже пристойне крісло з коліщатками.

Попередній корабельний медик стандартами не переймався – збирав апаратуру де міг і в будь-якому стані. Матіса вже встигла мимохідь оглянути своє робоче місце. Тут був хороший (хоч і застарілий років на двадцять-тридцять) біоконтролер, непоганий діагност еліанського виробництва, дві коробки з багатообіцяючими написами «Всяке» та «Всяке для роботи», зразкова аптечка першої допомоги і набір медичних інструментів.

Одну з шаф заповнювали упаковки бинтів і вати, з двох інших сиротливо виглядали антисептики і велика пляшка невідомої темної настоянки. Решта ліків була у запечатаних ящиках із логотипом мережі аптек Мебіса. Їх Матіса поки не відкривала, лише глянула на чеки і зраділа, що попередник поставився до закупівлі з відповідальністю та скрупульозністю. Він навіть запасся сировиною на екстрений випадок. Добірною! Щоправда, зберігалася вона в невідповідних умовах і трохи зіпсувалась, але це не страшно, Матіса збиралася розпочати синтез найближчим часом.

– Пані Лью, відійдіть, будь ласка. – Капітан наполегливо і досить грубо штовхав Атріка до незастеленого ліжка. – Не турбуйтесь, йому буде зручно за будь-яких умов. А ти, – адресувалося техніку, – тримайся і не скигли. Нагулявся вже, настав час відпочити. Думаєш, я не знаю, чому лайс вилупився так рано?

– Не чіпав я це кляте яйце! – здійняв лемент Реббіт, дивлячись прямо перед собою. – Не чіпав! Я схожий на ідіота?

– Так, – в один голос підтвердили Райс і Матіса.

– Я не торкався його. – Атрік намацав колінами ліжко і повільно сів.

– І я ні, – кивнув капітан. – Упевнений, і докторка Лью не футболила яйце по коридору.

– Я його жодного разу не бачила! – підтвердила Матіса.

Її це неабияк засмучувало.

– Ну ось. А примар на «Каселоні» давно вже немає, – серйозним тоном додав Райс. – Тебе штовхнути чи сам ляжеш, Атріку?

– Мені треба подушка, – спокійніше огризнувся технік. – А яйце було браковане. Коли його чистив робоприбиральник, пил сипався.

– Прибиральник що робив?

– Пилососив, мив, полірував… Звідки мені знати? Не я його налаштовував.

Матіса впустила невелику подушку з ортопедичним наповнювачем, яку збиралася передати Атріку.

– Це я ввімкнула, – прошепотіла, з жахом розуміючи, що за останні дні зганьбилася двічі. – Я не подумала. Прошу вибачення. Я не заперечуватиму проти дисциплінарних стягнень.

– Ще б пак. – Капітан ніби повеселішав і дістав з-за скляних дверей великий пакунок вати. – «Заро», де грілка?

– В утилізаторі. – Бортовий комп’ютер не роздумував. – Рекомендується використовувати альтернативні методи, наприклад…

– Тихо. – Райс підібрав подушку, засунув техніку в руки. – А ти мовчи і регулюй дихання. Матуся, щоб тебе… Ідеальна квочка.

Атрік витягнувся на ліжку й покосився на нерухому пухнасту кульку на своїх грудях.

– Ввічливіше, капітане. Я на службі, і це, – пройшовся кінчиками пальців по світло-жовтій шерсті, – виробничий травматизм. У мене є право на лікування, компенсацію та реабілітацію.

Райс здер обгортку з вати і закутав тварину, старанно підпихаючи м’які білі клаптики під чіпкі лапки.

– А дівчат з ескорту тобі не викликати? – поцікавився стомлено. – Спробуй дихати повільніше, чи що… Погано, що не можна остудити тебе до кімнатної температури.

– Дивно, особисто мене це дуже тішить. – Технік витягнув руки вздовж тіла і заплющив очі. – Щось мені підказує, капітане, що всі твої знання про цих тварюк обмежуються наказом «не панікуй, він тебе не з’їсть, чесно-чесно-чесно» від твоєї кіберподружки

– Катя. Її звати Катя.

Фізіономія Атріка перетворилася на глумливу маску:

– Поки на мені її улюбленець, кепе, кидатися на мене ти не будеш, тому не скрипи зубами, імпланти нині дорогі. Гей, доку, а ви шарудіть тихіше, я збираюся спати.

Матіса із сумнівом перевела погляд із нерозпакованого шприца у своїй руці та ампули седативного на техніка. Паніка скінчилась? Отак просто, як відрізало? То трясся мало не до непритомності, а потім усе, герой у нормі?

– Чому мені здається, що ти ходиш по межі, Реббіте? – Райс також звернув увагу на зміну атмосфери. – Перевіряєш кордони? Експерименти ставиш? Ну і як, задоволений результатом? Знайшов слабкі місця? Чи в тебе роздвоєння особистості? То це можна виправити. Місяць без галанету творить чудеса.

– Більші, ніж п’ять років алланітових копалень? За всієї поваги, ти й близько не чарівник, кепе. Скажи спасибі, що загалом я на твоєму боці, і не заважаймо жити одне одному. Ти повністю мене влаштовуєш, до речі.

Капітан байдуже знизав плечима і відійшов до шафи, де стояла пляшка незрозумілої настоянки. Витяг, накапав у мірну склянку десять крапель із різким запахом, ретельно закрив ковпачок і озирнувся, явно вишукуючи воду.

Матіса помітила, що Атрік дивиться з-під напівопущених повік, і відклала шприц. Ще більше, ніж буйних пацієнтів, вона не любила таких «веселунів». З ними доводилося писати багато пояснювальних записок і не скупитися на щедрі компенсації, тому що проблемні підопічні підсвідомо сприймались як складний квест і часом докторка Лью занадто захоплювалася його проходженням.

– Валеріана від мене не допоможе, кепе. – Технік був абсолютно безтурботним. – Я поважаю твою віру в гомеопатію, але краще спробуй старі добрі переговори. Я вмію уважно слухати і йти на компроміси.

Матіса пропустила рух Райса. В одну мить він із досадою на обличчі сопів біля напівпорожньої шафи, наступної – виплеснув вміст мірної склянки Атріку на губи і притримав його голову, заважаючи підхопитись і замахати кулаками.

– Ох ти…

Реббіт не договорив. Його очі заплющилися по-справжньому, тіло обм’якло, права рука впала на ліжко, ліва повисла, дістаючи до підлоги.

– Валеріана – міцна річ, – промовив у простір капітан, – особливо якщо змішати її з «Оніксідролом». Поставте це під замок, пані Лью. – Він передав пляшку Матісі. – Сподіваюся, ви знаєте, що минулого місяця «Оніксідрол» потрапив до списку заборонених препаратів. Не вносьте його до переліку медпрепаратів «Каселони».

– Знаю. Дуже добре, що на кораблі його нема. А на валеріану треба приклеїти етикетку, щоб уникнути непорозумінь.

– Якраз щоб уникнути, Катя її й не клеїла.

Матіса з сумнівом хмикнула, але вирішила не лізти до чужого монастиря зі своїм статутом. «Оніксідрол» – потужний снодійний ефір, у невеликих дозах добре переноситься організмом, проте не хотілося б, щоб випадкова людина наковталася цій погані. Судячи з реакції Атріка, концентрація там висока. З іншого боку, Райс – параноїк. Звідки на «Каселоні» сторонні? Хіба що якісь інспекції, але вони навряд чи захочуть спробувати поширену і дешеву настоянку.

– Відпочивайте, пані Лью. – Капітан підсунув каталку ближче, сів на неї і дістав невеликий планшет. – Я поспостерігаю за ними, поки лайс не відчепиться, потім відтягну нашого надто розумного друга під каютний арешт. Реббіт здоровий, прокинеться годин через п’ять-шість. Сподіваюся, митники Імодалісу не підніматимуться на борт і не ставитимуть недоречні запитання.

– З лайсом нам не дозволять приземлитися, – зауважила Матіса. – Та загалом карантинну довідку техніку зробити не важко.

– Ну і чорт із ним. – Райс байдуже махнув рукою. – Щось придумаємо.

Стосувалося це тварини чи Атріка, докторка Лью не уточнювала. Три – нуль на користь азартної Моті гріли душу недовго. Завдання вирішилося, життя стало простішим, напруга зникла, але… Як завжди після фіналу накотила нудьга.

«Напевно, начальник мав рацію. У мене залежність. Я не можу жити без мети», – засмутилася Матіса. А якщо так, необхідно терміново знайти нову місію. Наприклад, докопатися до правди про свій останній день на Мебісі. Ганьба там була чи ні, а цікавість уже перевищила критичну позначку і натякала, що готова до найнеприємніших фактів.