РОЗДІЛ 14.1. Острів опального принца
/З відеоблогу Коте Ріни/
Темний екран, звуки човгання, тиха музика на задньому плані та приглушені голоси з сильним акцентом десь поблизу.
– Не хвилюйтеся, Кітті, я підніму ваш планшет. Сподіваюся, він не пошкодився від падіння.
Легкий стукіт, шарудіння тканини, дзвін келихів.
– Дякую. Ви дуже люб’язні, Максе.
Булькання, тріск, шум сильного вітру. Попереджувальний сигнал флаєра та пілікання якогось автомата.
– І справді не ображаєтесь? Я вчинила егоїстично, знаю. Ви матимете неприємності.
– Хіба можна ображатись на вас? Ви прекрасні, Кітті, навіть коли дієте необдумано.
– Я все обдумала.
– Не сумніваюсь, але короля ваша втеча засмутила.
– Мій відхід. Якщо назвати це втечею, доведеться відкрито визнати, що у палаці я була проти своєї волі.
– Ви, як завжди, чарівні та прямолінійні.
– Ми в еліанському ресторані, тут можна обійтися без метафор. Готові зробити замовлення? Рекомендую сирну запіканку. Не знаю, з чого її готують, але на смак зовсім як справжня.
Стук підошв, брязкіт столових приладів, шамотіння одягу й нерозбірливі пропозиції страв, озвучені байдужим механічним голосом.
– Вам не цікаво, чому я попросив про зустріч, Кітті?
– Закохалися в мене з першого погляду і хочете відвезти на Асіо? Ні? Тоді дайте-но подумати… О, осяяння! Вам треба повернути мене королю, перш ніж я дам інтерв’ю іноземним виданням або знайду тямущого адвоката.
– Не вгадали. Король незадоволений, але ваша роль вичерпалась. Він охолоне і почне шукати щось нове.
Шиплячий, явно нелюдський сміх, шелест листя, дзвін скла і неритмічне «бум-бум» на відстані.
– Максе, ви ж не серйозно? Якщо королю вдасться знайти того, хто за десять днів розповість про Імодаліс десяти мільярдам людей, я з’їм свою еліанську сукню і залишусь без житла. Так сталося, що моя історія прогриміла. Моєї заслуги в цьому немає, але…
– Вибачте, що перебиваю, але ось у цім ви маєте рацію. Ваша нинішня популярність – результат активної рекламної кампанії та відвертих накруток. Не сперечаюся, порятунок Онікса-12 дав вам відмінний старт, проте без підтримки та підливання олії у вогонь це швидко затихло б. Грубо кажучи, вас розкрутили і… емм… накрутили, щоби ви популяризували планету і залучали сюди капітал.
– Розповідями про те, як усе погано? Вже уявляю натовпи підприємців, яким не терпиться відчути принади диктатури. Подивіться статистику. Імодалісом зацікавилися лише небагаті туристи, благодійні організації, захисники природи та дивні дівиці з мріями про серце короля.
– Сьогодні Рорайна запропонувала реструктурувати частину зовнішнього боргу Імодалісу. Це дуже обнадійлива новина, Кітті, тому король засмучений, а не злий. Ви своє відпрацювали, не хочете продовжувати – ваше право, знайдеться хтось інший. Звісно, і в нього доведеться вкластись, але воно того варте.
Спів птахів, свист вітру, сигнали флаєра далеко-далеко…
– Візьмете запіканку, Максе? Раджу вибрати варіант із медом. Сметана із синтезатора нагадує мокрий перемелений пінопласт, я б її й ворогові не запропонувала. І давайте вже дамо королю спокій. Він мене викрав, я за його рахунок побила всі рекорди продажу моєї безглуздої книги. Ми квити. Якщо мене випустять із планети, буде взагалі чудово.
– Чому вам тут так не подобається? Імодаліс прекрасний!
– Якщо є гроші та статус, а совість у сплячці, то це абсолютна правда.
– Вважаєте себе кращою за інших?
– Якби вважала, то взяла б кілька сіл для кишенькових витрат. Їх тут в оренду роздають, чули? На п’ять-десять років.
– Уже не роздають, Кітті.
– Чому це? Люди схаменулись і почали згодовувати своїх тимчасових власників свиням? Ну нарешті м’ясо подешевшає.
– Це виявилось економічно невигідно. Більшість орендарів не виконували обов’язки щодо благоустрою території і соціального захисту населення.
– А хтось серйозно вірив, що схема принесе мир і процвітання? Мені навіть не смішно. О, запіканка. Ви знаєте, що у еліан це небувалий делікатес? Смачного.
– Дякую. І вам.
Тихий брязкіт посуду, схвальне мугикання…
– Король не наказував вас викрасти, Кітті. Ви ніколи не зможете це довести. Саме для таких випадків усе його життя записується.
– О так, конкретика важлива! Можливо, якось у його мові й проскочило щось на кшталт: «Непогано б привернути до Імодалісу увагу. Що зараз модно? Добір наречених? Гаразд, почнемо, зберіть найактивніших у будь-якому сенсі слова, особливо у негативному. І там якась безсоромна вискочка промайнула у світовому скандалі, з нею справи йшли б веселіше. Прикро, що вона до нас не хоче. Але ми цінуємо своїх підданих, навіть колишніх та несправжніх. Якщо її, наприклад, викрадуть, обов’язково врятуємо і дамо прихисток», але для суду це ніщо. Я й не збираюся нічого доводити, Максе. Достатньо того, що я повернуся додому.
– Додому? Ви мешкаєте на космічній маршрутці.
– Чудово, правда ж? У мене величезний пересувний будинок. Люблю свободу.
– У компанії чоловіка.
– Ревнуєте? Не хвилюйтеся, він зайнятий. До речі, у вас бджола на запіканці. Ні, вона не вкусить, це генетично змінений вид, але на ній може бути пилок олевії, на яку у багатьох алергія.
– Ким? Зайнятий ким?
– Я їй не конкурентка, а інше – не ваша справа. Вже наїлися? Офіціанте!
Знову брязкіт посуду, поспішні кроки, звук розлитої води.
– Чому ви так вороже налаштовані, Кітті?
– Не вороже, а байдуже. Вловлюєте різницю?
– У палаці я вам подобався, хіба ж ні?
– Подобались. Я мало не закохалася, Мак Сим Ляне! Ви були моїм безстрашним героєм, що готовий заради мене ризикнути посадою і порушити волю короля. Добрим, чесним, відважним героєм! Чимало пафосу, так? Але я літала як на крилах. Дивилася на вас і бачила сяйво блискучих обладунків.
– Що ж змінилось? Я зробив щось не те? Образив вас? Повівся негідно?
– Вам видніше. Я знаю про Мебіс та Аофанію. Вже знаю. Випадково дізналася, коли шукала інформацію щодо «Каселони». Ваша робота вражає, мотиви можна зрозуміти, але методи неетичні. Я спустилася з небес на землю, Максе, і тепер розважливо оцінюю ваш інтерес. Він мені більше не лестить.
– Ви мені справді подобаєтеся, Кітті. Я ніколи не зустрічав таких дівчат, як ви.
Скрип стільців, шарудіння тканини.
– Мебіс. Я знаю правду. Будь ласка, не треба більше брехні. Я все розумію. Слово честі, розумію і вражена як ніколи в житті, але забути і відпустити не можу.
– Мені дуже прикро.
– І мені дуже, дуже шкода. Я піду, Максе. Знайшовся сміливець, готовий забрати мене з Імодалісу, не хочу його проґавити.
– Не довіряйте нікому.
– Вам насамперед?
– Так. Сподіваюся, ви будете щасливі, Кітті.
– Обов’язково буду. І дякую за планшет. А що це він… Хм. Увімкнувся від удару?
Кроки, вітер, далека музика…
Тихий писк, скрик і дикий вереск на задньому плані.
Ледь чутне:
– Ви нічого про мене не знаєте, Кітті… Нічого.
/трансляцію завершено/
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!