РОЗДІЛ 2.1. Матіса Лью
/З відеоблогу Коте Ріни/
І знову привіт!
Маю три новини. Добра полягає в тому, що кількість моїх відстежувачів наближається до круглого числа, і це дуже приємно. Нейтральна – камера-страз і мікрофон-сережка працюють чудово, дякую постійній коментаторці Лисичці Сью за подарунок. Але є ще й третя новина. З одного боку, вона обіцяє шалені продажі роману «Я – бляшанка», та з іншого…
Маю зізнатися: мене викрали.
Це сталося на очах цілої юрби, тому заглиблюватись у деталі не буду. Впевнена, в галанеті вже гуляє відео, на якому в мене тицяють бластером і під захоплені крики натовпу відводять у флаєр без розпізнавальних знаків. Так, схожою сценою завершилася моя книга, і так, другий том з’явиться у книгарнях через півтора місяці. До речі, на передзамовлення діє знижка.
Але повернімось до викрадення.
Мене тримають у сучасному особняку, розташованому приблизно за дві години польоту на схід від центру міста. Годують добре. Дозволяють грати у комп’ютерні ігри. Планшет забрали, але камеру не помітили, що досить дивно.
Ну гаразд, дуже дивно! На місці викрадачів…
Неважливо. Вважатиму це подарунком долі.
Досі я мала справу лише з кіборгами. Їх тут щонайменше сім: чотири бойові моделі РІК-33, прибиральниця АСЯ-11, незрозумілий модифікант-кухар (здається, перепрошитий секретар ФІЛ-7) та старий МАРК-1, вельми бюджетний кібер з інтим-сфери, якого перекваліфікували на посаду двірника та садівника.
Незважаючи на високу концентрацію кіборгів, електронна техніка в садибі неякісна. Сигналізація ніяка, камер немає (ну, це зрозуміло – злочинці не хочуть записувати компромат на себе ж), холодильнику місце в музеї, апарат кормосумішей переробляє будь-яку субстанцію, бо фільтри давно стерлися.
Зате навколо будинку розкинувся чудовий сад. Аліанські пальми якраз починають цвісти, і я рада побачити їх наживо. А ось рорайнські оливкові дерева гинуть від жука-листоїда, проте МАРК у цьому не розбирається і замість пестицидів пхає рослинам добрива.
Спочатку я збиралася надурити РІКів і втекти. Вибратися з приміщення неважко, проте периметр садиби добре захищено. Триметрова стіна з колючим дротом і паралізаторами мені не по зубах.
Якщо хтось впізнає це місце, викличте, будь ласка, поліцію. Найближчим часом мене планують перевезти. Куди – гадки не маю. Тобто для початку я вирушу до приватного сектору космопорту, а там побачимо. Думаю, скоро мені вдасться дізнатися більше про місце призначення і поділитися інформацією.
На жаль, камера працює в автономному режимі і я не бачу коментарі. А вона взагалі працює? Ну, надія вмирає останньою.
Половина з вас звинувачує мене в афері, чи не так? Піар – двигун торгівлі, я маю рацію? Думайте що хочете, ми з тупицею-МАРКом шлемо всім скептикам палкий привіт!
А тим, хто щиро мені співчуває і місця собі не знаходить від хвилювання, раджу перечитати другу половину сьомого розділу мого роману. Те, що там написано, правда. Ось майже чотири роки я…. Емм… Кхм… Ага. Я практикую магічні вчення стародавньої Землі і далеко просунулась у цій дивовижній справі. Телекінез, ясновидіння, перебування у двох місцях одночасно, читання думок, передбачення тощо – лише вершина айсберга.
Підписуйтесь на мій канал, щоб взяти участь у пригоді тисячоліття! Що переможе: магія докосмічної епохи чи передові технології? Не пропустіть репортажі з центру подій.
Нагадаю: дія знижки на «Я – бляшанка» скоро закінчиться. Не проґавте свій шанс.
А тепер я замовкаю, бо самі бачите: на горизонті з’явився тямущий ФІЛ. Трансляція відновиться за першої зручної нагоди – якщо, звичайно, камеру не відберуть і вона дійсно підзарядиться від сонячної батареї. Сподіваюся, реклама не брехала.
Семе, якщо ти це чуєш, не хвилюйся – зі мною все гаразд. Сам знаєш, особисто у мене завжди є запасний вихід. І пам’ятай про план Б! Вибач, я тебе добряче підвела, але обіцяю все виправити.
Не шукай мене, ясно? Я серйозно. Тобі не треба лізти у цю справу. Не лізь, зрозумів? Трясця, я не жартую! Не смій розривати контракти! Займайся доставкою!
Семе, якщо поїдеш за мною, я уб’ю тебе особисто.
О, ФІЛ поруч.
Усім добра!
***
/Мебіс/
Матіса Лью пишалася собою, бо знала: нею не пишається більше ніхто.
Від народження вона була дитиною з великим майбутнім і безмежними можливостями. Її старша сестра-хуліганка Емі вискочила заміж у сімнадцять, через пів року розлучилася, через сім років повернулася додому з двома дітьми, клептоманією та пильним інтересом судових приставів. Брат-двієчник Рін заснував бізнес, розбагатів, розорився, нахватався кредитів і врешті зник у невідомому напрямку. Другий брат, мовчазний і серйозний Кріс, захистив докторську дисертацію і сидить у якомусь інституті за мізерну зарплату. З погляду батьків, його життя таке ж пропаще, як і у Ріна. Про сестру Шані взагалі перестали говорити. Вона покинула роботу в супермаркеті і почала подорожувати автостопом!
Матіса вважалася нормальною. Їй постійно розповідали про її призначення – на відміну від братів та сестер, вона має вибитись у люди. Маленька Мотя слухала, запам’ятовувала, будувала плани… І одного разу з’ясувалося, що поняття «люди» є відносним.
Батьки уявляли дорослу дочку у великому кабінеті з численними підлеглими та необмеженими банківськими рахунками. Тиху працьовиту Матісу жахала сама ідеї того, що доведеться кимось керувати, і захоплювала мрія про безлюдний острів.
Її підштовхували до вершини мало не стусанами, ставили за приклад Емі, Ріна, навіть Шані! Спочатку це спричиняло паніку, потім – гнів… Але діватися було нікуди, і Матіса поступово освоїла те, що сама називала пасивним протестом.
Вона вчилася добре – їй подобалось чути похвалу хоча б у школі від сторонніх людей. Поводилася слухняно – у провінційному північному містечку розваг однаково не було. Уникала стосунків – чомусь хлопці її віку поділялися на або вже зайнятих, або нецікавих. Займалася суспільно корисною діяльністю – тільки для того, щоб проводити більше годин поза домівкою.
Якщо подумати, непогані були часи… Надія сім’ї – це ж краще, ніж абсолютне розчарування.
Все почалося із пластичної хірургії.
– Вивчишся, попрацюєш трохи, клініку свою відкриєш… Он син тітки Юпи за п’ять років людиною став, – наказували батьки перед вступним іспитом до Медичної академії.
Про те, що син тітки Юпи розбагатів на нелегалах, вони знали, проте не надавали значення таким дрібницям. Адже головне що? Статус. Повага. Вплив. Гроші, без яких пристойним людям ніяк.
Зразкова дочка Мотя вступила з першої спроби. Посіла третє місце у рейтингу. Третє із п’яти тисяч!
– А чому не перше? – почула замість привітань. – Ох, там же двоє на другому, тож технічно ти навіть у трійку лідерів не увійшла! Ну і ганьба…
Це стало останньою краплею. Матіса проковтнула образу і повернулася до звичної ролі, а за сім років порадувала сім’ю дипломом з відзнакою. Щоправда, не пластичного хірурга, а ксенопарамедика.
«Збожеволіла, вступила в секту, завербували, промили мізки, зазомбували…» – перешіптувалися знайомі.
– І молодша пропаща, – зробили висновок батьки. – Та за які ж нам усе це гріхи?!
Стосунки розладналися. «Надією сім’ї» проголосили Емі, що взялася за розум і почала будувати кар’єру дантистки. Кріс вдало одружився і повернувся до «нормального» товариства. Навіть Шані вийшла з опали, бо купила екоферму на Оніксі-7!
Матіса важко переживала зміну статусу. З ідеальної дочки вона перетворилася на розчарування, і це помітно підірвало її віру в людей. Добре, що медакадемія потребувала повної віддачі. Навчання, іспити, практика… Ображатися було ніколи.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!