"Каселона". Природний добір

– Солай?.. – Атрік задумливо прикусив кінчик язика. – Солай… Це ж…

Матіса штовхнула його по кісточці і висунулась на передній план.

– Це мої коханці, – заявила безапеляційно. – Я готова поговорити з ними. Нас прослуховуватимуть?

Арчі Мін здригнувся всім тілом і пробурмотів, що офіційно – ні. Про неофіційний бік розмови питати не мало сенсу.

– Нехай дзвонять обоє, – повторила Матіса. – На мій особистий номер. Я відповім. Гарного дня.

Начальник в’язниці трохи приголомшено попрощався і вимкнувся.

– Це що зараз було, доку?! – зірвався Атрік. – Що за фантазії?

– Якщо ми підтвердимо, що Юналі Солай тут, її швидко повернуть додому звітувати перед податковою та перед бандитами, яким вона порушила схему відмивання грошей. Тепер, коли і її брати заарештовані, збитки мають бути колосальними! Хочеш, щоб дівчину пристрелили чи продали на органи? Треба спочатку дізнатися подробиці афери.

– Не сьогодні, то завтра нагряне інспекція з Веєри, – нагадав технік. – Думаєш, їх не зацікавить дівчина без документів?

– Гарантую, що під час стандартного огляду корабля на Фанні ніхто не зверне уваги. – Хоч це Матіса могла влаштувати будь-якої миті. – А Ноана ми переконаємо обійтись без шкідництва. Не знаю поки, як, але діватися нікуди.

– Чорну пір’їну в зуби і за борт? – фиркнув Атрік. – До речі, доку… Знаю, не на часі, та я хотів порадитись щодо одного шампуню. Тобі не здається, що зі мною щось не те? – Він провів долонею по обличчю, щедро зарослому молодими ханаїлотісами. – Здається, це якийсь гормональний збій.

– І навіщо одразу думати про найгірше? – У чоловіків вічно трагедія на порожньому місці. – Малесенькі ханаїлотіси тобі не зашкодять, та й стан шкіри покращать. Вони поглинають відмерлі клітини і виділяють…

– Доку! – Атрік схопив Матісу за плечі, не дозволивши закінчити речення, і добряче струснув. – Ти про що?! Які ще хани й лотоси?! Я чимось заразився? Як це вилікувати? Доку! Не мовчи!

Вона дуже хотіла сказати, що нічого зробити не можна, процес штучного оволосіння має дійти до фінальної стадії, але на обличчі техніка відбився непідробний жах, і жаліслива дівчинка Мотя (і така жила в голові докторки Лью) остаточно змирилася з тим, що не вдасться поспостерігати розвиток колонії.

– Спирт. Ханаїлотіси його не переносять, тому в інструкції до шампунів із живими культурами завжди рекомендується уникати… Реббіте!

Атрік підхопив Матісу на руки і закружив по рубці.

– Люблю тебе, доку! – вигукнув щасливо, з розмаху жбурнув її в крісло пілота і вибіг у коридор, ледь не збивши когось тихого. Хоча чомусь когось? На «Каселоні» людей можна на пальцях перерахувати, вибір невеликий. – Ти краща за всіх!

– А я хіба не знаю.? – У практиці лікарки Лью раді пацієнти й не таке творили. – Фанні, чому ви там стоїте? Наші інспектори вже отямились і хочуть крові? Зараз прийду.

Як не дивно, за дверима виявилася не дворянка-втікачка, а Ар Лі На – незвично зібрана, майже урочиста, з виразом глибокої скорботи на правильному, вміло нафарбованому обличчі. Новий робочий комбінезон із запасів корабля (оранжево-зелений, зі світловідбивальними елементами, накладними кишенями та багатофункціональними петельками всіх кольорів веселки) вносив у картину певний дисонанс, але він сповна компенсувався випрямленою спиною та пронизливим поглядом.

– Щось трапилося? – Матіса вважала спілкування з асіанкою виснажливим, тому що Ліна воліла говорити про себе, таку страшну і небезпечну, і навіть не намагалася вдавати, що хоче налагодити стосунки з командою. Вона трималася окремо, найчастіше складала компанію Фанні. Як вони уживаються, Матіса не уявляла. Ймовірно, боягузка Фанні захоплювалася силою асіанки, а Ліна цінувала співрозмовницю, здатну терпіти потік її негативу. – У медпункті?

– Я повинна зізнатися. Я її підробила. Насправді в мене зовсім інші психологічні проблеми, – випалила Ар Лі На на одному подиху і застигла, явно чекаючи репліку у відповідь.

– І я маю зізнатися, – зітхнула Матіса, – що нічого не розумію. Я щось пропустила?

– Довідка, – з натяком понизила голос асіанка.

– А-а-а, довідка… Все одно не розумію.

– Вона не справжня!

– Можу оформити справжню, але лише в електронному вигляді й тільки на пів року.

– У мене немає проблем із агресією. – Ліна мало не плакала.

– Влаштувати? Є непогані пігулки, за два тижні зроблять із курчатка лайса.

– Справді? – Асіанка помітно повеселіла. – Таке можливо?

Матіса розпрощалася з наміром зайнятися Чорнокрилим Садівником от прямо зараз і подивилася на Ліну уважніше.

– Що з вами відбувається? – запитала без глузування.

– Я…

– Ви?..

– Я ганчірка. Я не можу вдарити людину навіть під страхом смерті. Я абсолютна нікчема… Та ви й самі бачили в барі на Мебісі! Я нахилилася до того смердючого виродка в драних штанях, щоб налякати цим, – асіанка різким рухом торкнулася свого татуювання, – а він схопився і стукнувся головою в моє підборіддя. І впав! Я так злякалася, що не пам’ятаю, як тікала! Схопила Енні… У сенсі, Фанні. Забула там Фанні… У сенсі, ще одну дівчину, ми разом втекли із косметологічної клініки, бо я передумала зводити татуювання за секунду до початку процедури і мені було соромно, а вони боялися якихось бандитів і вірили, що страшна асіанка захистить краще, ніж поліція. Матісо, у мене від переляку стерлася з пам’яті година життя! Я отямилася тільки в космопорту і… Я просто лайно! Я не повернулася по Фанні, уявляєте? По іншу Фанні, справжню, хоч вона благала не кидати її! І речі лишила! Ми жили над баром майже тиждень, там кімнати здаються за готівку. Я не змогла повернутись! Від однієї думки про те, що треба когось ударити, в мене всередині все перевертається. Я одразу уявляю ріки крові. Я! Асіанка! Генетично модифікована ланка еволюції! Я можу зомліти, уявивши кров!

«У мене є свідок, і це добре. Свідок ненадійний, але це краще, ніж ніякого. Хоч би вона пам’ятала, що було до. Хоч би пам’ятала!» – Матіса відчувала пекуче бажання закидати Ліну питаннями, проте розуміла: діяти треба обережно, щоб не злякати і не спотворити свідчення.

– Що ви робили у барі? – пискнули з коридору тонким голосом інспекторки Ліс. – Я все чула!

Ар Лі На підскочила, Матіса скривилась, екран ожив, вимагаючи уваги і повідомляючи про вхідний відеодзвінок.

Як невчасно!

– Нічого не кажіть без адвоката, особливо цій, що гарантовано влипла, коли розмахувала зброєю перед цивільними, і тепер прагне реабілітуватися, поки не почалося службове розслідування, – прошепотіла Матіса асіанці і перевела дзвінок до своєї каюти. – Знаю я їх… Один такий розумний наївся віандійської форелі, щоб пояснити свій запій. Там як із ханаїлотісами, але ще жорсткіше. Ой, забудьте. Просто вимагайте адвоката.

– Я все чую! – Ада в буквальному сенсі вповзла в рубку (дія паралізатора минула не повністю) і привалилася до стіни, хапаючи ротом повітря. – Ви… одна… зграя! Ви арештова… ва… апчхи! Комп’ютере, мій міжсистемний код доступу… еее…

– В особовій справі має бути, – підказала Матіса. – Якщо вас зарахували до штату Міжгалактичного розшуку, комп’ютер зчитає його автоматично. Але ви поки що не в штаті, тому повертайтеся в медпункт і чекайте пробудження Ноана.

– Я тимчасова співробітниця з повноцінними повноваженнями. – Інспекторка Ліс повільно оглянула приміщення і зупинила погляд на одній із камер. – Комп’ютере, курс на Веєру, – промовила урочисто і майже не заїкаючись. – Я заарештовую всіх, майно теж.

«А вона головою не сильно вдарилася?» – стурбувалась Матіса.

Але «Зара» не поспішала нападати на нахабу з внутрішнім статусом злочинниці.

– Чому нічого не відбувається? – у голосі Ади чулася паніка.

Схоже, інспекторка щиро вірила, що потрапила до кубла маніяків усіх сортів.

Динаміки ожили. Хрипким шепотом вічно хворої машини «Зірниця» оголосила, що наказ взято до виконання і «Каселона» прямує на Імодаліс.

Запит із проханням про політичний притулок щойно надіслано, дозвіл на приземлення в королівському космопорту ще діє. До координат порту у Версані додалися нові – на субтропічному острові Тікоміта, опис у відеоформаті. Виконувач обов’язків капітана повинен зробити вибір до заходу на орбіту, інакше «Зара» визначить місце рандомно.

– Монетку підкине? – не втрималася від сміху Матіса і відразу ж посерйознішала. – Повний лайс! Атріку! Ти куди запропастився?! Що взагалі відбувається? Чому Імодаліс?!

– О Боже! То це він! – заволала Ада і рачки кинулася до пульта управління. – Я знала! Я відчувала! Я одразу це зрозуміла! Ми всі під його контролем! Де моя зброя? Треба покінчити з Чорнокрилим Садівником! У нас немає вибору!

Ліна, повз яку вона шкутильгала, невпевнено вдарила її долонею по щоці. Інспекторка закотила очі, але не знепритомніла – втупилася в асіанку як на привида.

– Ви навіщо це зробили? – запитала цілком нормальним тоном.

Ар Лі На довгим стрибком вирвалася в коридор і погуркотіла вниз сходами.

– Полізете до пульта – знову отримаєте паралізатором, – попередила Аду Матіса. – Хоч у крісло сядьте, щоб на підлогу не впасти.

Потім плюнула на все і попрямувала до себе. Імодаліс міг почекати, виклик із в’язниці – навряд. Докторка Лью розбиралася з проблемами в міру надходження і вважала таку методику оптимальною для підтримки здорового інтересу до життя.