"Каселона". Природний добір

Атрік не пішов. Стояв позаду і засвоював почуте, але його присутність більше не заважала. Матіса з головою поринула в інформацію про Коте Ріну, намагаючись визначити, що вона таке і як вона цим стала.

– У тебе насичене життя, доку, – нарешті промовив технік.

– Угу.

– І ти гарна, коли поводишся як людина.

– Угу.

– Не заперечуєш, якщо я знайду тобі більш жіночну футболку?

– Угу.

Атрік голосно зітхнув:

– Неприємно почуватися порожнім місцем, як гадаєш?

– Угу.

– Вибач за тріску, доку, і постарайся не спровокувати міжнародний скандал своїми експериментами.

Матіса відвела погляд від екрана й висмикнула халат з-під крісла. Все-таки він спричиняв дискомфорт, та й червона смуга на шиї починала свербіти.

– Я намагаюся, – відповіла рівно. – Мене влаштовує і моє життя, і мій одяг. Мені начхати на образи доти, доки вони не зачіпають добрих людей. Ще щось?

– Вибач, доку, – повторив Атрік. – Я помилився. Не варто було вивчати Райса за тією книгою, у ній немає ані слова правди.

– Зараз ти помиляєшся ще більше, і книга тут ні до чого, – пробурмотіла Матіса, розтираючи шию.

– Ось тільки не треба захищати кепа, він давно не хлопчик і мав наростити товсту шкуру! – Технік, схоже, переконував себе.

– Не треба використовувати людей, і тоді шкура не знадобиться нікому й ніколи, щоб це не означало.

«І не треба терпіти те, чого можна позбутися за секунди», – хотілося додати і роздерти шкіру над ключицями до крові. Здається, пішла якась алергічна реакція – чи на тиск коміра, чи на рослини, що активно росли в медпункті.

– Як скажеш, доку. Ти ж у нас профі у стосунках.

– Згодна.

Атрік залишив медпункт у поганому настрої, але Матіса забула про його невдоволення, перш ніж у коридорі стихли кроки. Вона не шкодувала про різкість. Якщо не казати правду прямо, то хто її скаже?

«Я вирішу своє завдання, а з усім іншим нехай розбирається Райс. Мені потрібна консультація спеціаліста з кіберпротезування та відвертість того, хто знає все про Дослідницький центр Онікса. І гроші. Без грошей нікуди», – Матіса кинула в рот таблетку від алергії, потім із сумнівом зиркнула на залишки агафи рейнської, але відкинула ідею вдосконалити процес її перероблення і зварити якісне «зілля».

По-перше, це бридко. По-друге, займатися цим у дипломатичній зоні, будь-якої хвилини чекаючи позапланову інспекцію, надто ризиковано. По-третє, поруч немає ринку збуту, тому будь-які плани щодо цього безглузді.

«Швидко заробити багато грошей», – Матіса й сама не помітила, як вбила термінове питання у пошуковик.

Варіанти відповідей не демонстрували різноманіття. Грати на біржі, заснувати стартап, вийти заміж за мільйонера, пограбувати банк… Старанна дівчинка Мотя вважала, що такі статті пишуть не всерйоз. Потім побачила ще одну пропозицію.

«Довести існування неіснуючого».

Що за дивне формулювання? Те, що не існує, не існує за визначенням. Але фонд фінансувався щедро. Це дивовижне починання обіцяло золоті гори. Матіса на секунду навіть пошкодувала, що ілюзії – не її пристрасть.

Прикро… Такий простір для уяви!

Взяти хоча б примар. Це ж просто! Намовляєш когось із еліан у псі-формі і морочиш голови. У різних ТВ-шоу таке часто роблять, і нічого, масовий глядач задоволений.

У незачинені Атріком двері тихенько пошкрябали. Якби на «Каселоні» були миші, Матіса не звернула б на цей звук уваги, але гризуни погано приживалися на космічних кораблях.

– Заходьте, Фанні.

Жодної реакції. Матіса встигла і пошту перевірити (ні знайомий із Дослідницького центру Онікса, ні контакт зі Служби безпеки Мебіса, ні колишній начальник – свідок події в барі, ні фармацевтична компанія, ні фахівець з кіберпротезування поки що не відповіли), і підкоригувати температурний режим для агафи, і навіть зазирнути на віртферму лайсів, коли з коридору потягло прохолодним повітрям.

Фанні, вона ж Енні, вона ж – Юналі Солай, молодша дочка збіднілого аристократа (якщо вірити вкрай сумнівним документам, то навіть принца) і бездарної співачки, сестра двох дрібних кримінальних елементів із Мебіса, племінниця галанетного екстрасенса і засновниці мережі розважальних закладів «Останнє бажання» та наречена «великого боса» містечкового масштабу переступила поріг.

– Пані Лью, я дуже потворна? – запитала нещасним голосом.

На фотографіях з досьє Юналі Солай була справжньою лялечкою. Матіса, не обертаючись, чесно відповіла, що незворотних змін в організмі Фанні не сталося, здоров’я покращити можна, а там і краса повернеться, переживати не треба.

– А можна якось так, щоб незворотно? Назавжди? І пластика щоб не виправила?

– Можна, звичайно. Природним шляхом років через шістдесят-сімдесят.

– Але мені треба зараз! – прохникала дівчина. – Вони йдуть за мною! Вони знайдуть мене! Я не повернусь туди!

Матіса перевела подих і з жалем вимкнула екран.

– Докладніше можна? – Вона повернулась до Фанні разом із кріслом, що знову захопило халат, але цього разу не надто міцно. – Туди – це куди?

Співрозмовниця злякано позадкувала:

– На Мебіс. Я не повернуся. Нізащо.

– Добре. Вони – це хто?

Фанні зробила ще крок назад і втислася спиною у стіну, майже злившись із нею.

– Брати, – прошепотіла з ненавистю, намацуючи тремтячими руками шлях до виходу, але зволікаючи з утіканням. – У мене в передпліччі «жучок». Чип як для тварин. Я ніде не сховаюся.

– Навіщо вас хочуть повернути на Мебіс?

– Щоб видати заміж!

Матіса увімкнула календар і з натяком вказала на рік.

– Ми не в кам’яному віці, Фанні, – сказала максимально м’яко, хоча на язик просилися уїдливіші слова. – В наш час інститут шлюбу переживає чергову кризу, і точно нікого насильно не видають заміж.

– Натомість продають без проблем! Через Імодаліс дворянки знову в ціні! Мене віддадуть будь-кому, хто заплатить більше! Як моїх сестер, навіть не народжених! – Фанні зірвалася на крик і закашлялася, незвична до такого тону. – Я… Я… Я не хочу бути лялькою у гарній упаковці! Лялькою в чиїйсь шафі! Сестри не опиралися, тому їх просто видали заміж за багатіїв, а мені звичайного чоловіка не можна, я втечу від нього за першої зручної нагоди! Якщо пощастить, на мене чекає гарем десь на околиці світу! Або мене одного разу виловлять у космосі як усіх тих дівчат Чорнокрилого Садівника! Навіть не знаю, що краще!

– Краще звернутися спочатку до організації, що допомагає жертвам домашнього насилля, а потім до поліції. – З погляду Матіси, проблеми взагалі не було. – Вам допоможуть із житлом, роботою, охороною та адвокатом.

– Хіба я зовсім дурна? Та якби в мене була надія, я б не калічила себе як проклята! – Фанні ледь не плакала. – Мені ніхто не допоможе. Я – особа з обмеженою дієздатністю, мною опікується старший брат. Він вирішує, як мені жити. Поліція зобов’язана повернути мене йому, а втекти мені вже не дадуть. Чому я народилася дочкою принца? Якби не це, моє життя було б прекрасне!

– На Імодалісі легко перетворитися з принцеси на селянку. Треба народити дитину від простолюдина. Не впевнена, що це працює досі, але років п’ятдесят тому були прецеденти.

– Не працює! Я дізнавалась!

Матіса довіряла своєму джерелу інформації відсотків на вісімдесят. У надісланому ним досьє на Юналі Солай не згадувалося про недієздатність. Ба більше, Фанні-Юналі мала пристойний як для її юного віку капітал, яким могла розпоряджатися без обмежень.

– Як до вас звертатися? – запитала Матіса не те, що збиралася, але вона любила визначеність.

– Можна на «ти»…

– Фанні, Енні, Юналі? – Навіть тут потрібно уточнювати, і це дратувало.

Фанні судомно зітхнула.

– Як хочете, – сказала з незвичним сміхом. – Я все життя переїжджаю, і скрізь мені вигадують нове ім’я. Можу бути будь-ким.

– Впевнені? Чи не можете визначитись?

– Фанні! Для «Каселони» я – Фанні!

– Чудово. Ви Фанні, і з дієздатністю у вас усе гаразд, а ось із податковою деякі складнощі. Їм не подобається, що за два минулі роки з ваших двадцяти чотирьох мільярдів доходу держава не отримала нічогісінько. Ваші рахунки ось-ось заморозять, а виноробню в якомусь Юсексі збираються пустити з молотка. Розумієте?

Фанні дивилася великими очима, в куточках яких скупчувалися сльози, і явно починала підозрювати, що докторка Лью здуріла.

– Вас використовують для відмивання грошей і ухиляння від податків, – терпляче пояснила Матіса. – За вами ганяються не тому, що ви – цінна наречена, а тому що ви – частина злочинної схеми. Без ваших підписів усе зруйнується. Ще трохи, і на вас звернуть увагу правоохоронці.

– Це добре?

Судячи з вигляду дівчини, вона не вірила жодному слову.

– У гарем вас не продадуть, тому що ви сядете за ґрати, а добре це чи ні, вирішуйте самі.

Атрік з’явився вчасно – саме в момент, коли Фанні повільно сповзла на очищену роботом-прибиральником підлогу.

– Знову? – здивовано підняв брови. – Доку, а медицина це точно твоє? Тобі людей наче ж лікувати треба, а не калічити. Куди її? Можна, звичайно, і так залишити, але у нас там інспекція на порозі, вони не звикли до таких інсталяцій.

Матіса вказала на каталку.

– Інспекцію ми чекали завтра, – зауважила нейтрально, бо технік був одягнений у пристойний костюм і навряд чи жартував. – Що змінилося?

– А це не з Веєри, доку. У двері стукає Міжгалактичний розшук. Йому, розумієш, дуже цікаво, чому ми ліземо в серйозне розслідування і ризикуємо розвалити операцію, що готувалася роками. Сподіваюся, ти знаєш відповідь на це вкрай просте питання.

– У мене сохне триста грамів «вжика», – розгубилася Матіса. – Зробився випадково.

– Наступного разу нехай гроші випадково надрукуються, та ще й багато! – гаркнув Атрік. – Ну, доку… А якщо в них ордер?

– Є одна ідея…

– І мені вона явно не сподобається, але діватися нікуди. Вперед, доку. Я виграю нам кілька хвилин. Попередь звіринку з довідкою, щоб поводилася тихо, а цій трепетній діві треба причепити сенсори біоконтроллера, щоб уникнути незручних питань.

Матіса кинула швидкий погляд на Фанні. Здалося, чи дівчина на мить розплющила очі? Та яка різниця. У списку поточних завдань на першому місці стояв «вжик» і ті три з половиною відра заборонених речовин, що синтезувались несподівано – з вини віртуальної ферми, е-хе-хех… Хто ж знав, що онлайн-ігри так затягують? Матіса намагалася кинути все вже разів десять, але постійно знаходила причини, щоб виконати ще одну (останню, чесно!) місію.

– Повний лайс… Мені б хоч добу! З іншого боку, складні завдання потребують рішучих дій. Завжди спрацьовує. Без винятку.

Фанні заворушилась, але вдала, що ще не отямилася. Матіса збиралася з нею заговорити, проте передумала. Юналі Солай та її мільярдні скарби почекають, примара тюремного терміну – ні.

Хоч би спрацювало!