20.3
Непогано б зробити паузу. Від буркотливих, верескливих, сльозливих і всіх інших голосів, що намагалися запевнити високоповажну Матісу Лью у справедливості правосуддя та необґрунтованості її претензій (а які претензії, лише три десятки запитань на неприємні теми!) заболіла голова.
З динаміків сочилася настільки концентрована фальш, що, здавалося, ще трохи – і вона матеріалізується, заллє каюту, накриє Матісу важкою хвилею. Навіть присмак у роті з’явився мерзотний – тягучий, болотяний, він спричиняв рясне слиновиділення та нудоту. Втім, тут винна агафа, а не Імодаліс. Вона вибрала темний куток під ліжком, щоб влаштувати свою колонію, і почала виділяти феромони, закликаючи партнера.
– Марно стараєшся. – Матіса поки не хотіла її вигрібати, боялася зашкодити. – Втік твій наречений у медпункт, до світла, поживного середовища та концентрованих феромонів. І ти на голій підлозі довго не протягнеш, помчиш до їжі як не сьогодні, то завтра. Краще б сьогодні.
Агафа не відреагувала, та коли через пів години господиня каюти повернулася з кухні, про нещодавню гостю свідчив лише мокрий слід на вентиляційній решітці.
На увімкненому екрані поблимували конвертики непрочитаних повідомлень. Два. Одне – з рахунками за консультації провідних фахівців Імодалісу, друге – з банку, з повідомленням про списання коштів та від’ємний баланс.
Матіса навіть не засмутилася – навпаки, зраділа, що «Каселоні» не влаштували галанетний бойкот і листи таки доходять до корабля. Мовчання всіх, до кого вона зверталася раніше, насторожувало, особливо після зізнань Каті. З іншого боку, у справі Коте Ріни давно здійснено прорив. Тепер не блокують ні її, ні «Каселону» – адже Матіса сама безперешкодно спілкувалася з псі-формою дівчини.
Хм, але ж то блог… На повідомлення Катя не відповіла, Райсу після втечі не написала.
Непевно все…
«Скоро буде новий день і свіжі ідеї», – Матіса роздумувала, чи не впасти в ліжко, поки є така можливість. Бажання не було, хоча після приземлення на Імодалісі спокійний сон напевно стане далекою мрією. Як і велика чашка гарячого ароматного шоколаду з недоторканних (до першого обшуку) запасів Райса…
Шоколад переміг із розгромним рахунком, совість довго вмовляти не довелося. Матіса переодяглася в зручний пухнастий халат із широким капюшоном і знову піднялася на кухню, передчуваючи коротку ілюзію приємного проведення часу.
Корабель жив за часом Аріппи – рідної планети Райса. «Зара» досить успішно імітувала плавну зміну яскравого денного освітлення на приглушене нічне і навпаки. Коли Матіса зупинилася біля міцно закріпленої напівпрозорої шафи, де зберігалося майже не використовуване кухонне приладдя і ховалася бляшанка з какао, лампи палахкотіли ранковим світанком.
Це збивало з пантелику. У Матіси ніколи не було проблем з адаптацією, та й увагу на часові пояси планети за ілюмінатором вона звикла звертати автоматично, і все ж відчувала якийсь дисонанс, тому що часом забувалась і сприймала старання бортового комп’ютера як реальність.
– Виконувач обов’язків капітана повинен зробити вибір протягом двадцяти п’яти годин, – прогула «Зара», – інакше космопорт буде обрано, зважаючи на поточні параметри польоту або рандомно.
Ще одне завдання… І чому Атрік зволікає? Ясна річ, до стін королівського палацу йому не можна. Той острів – як дивовижнимй порятунок. Чи у техніка знову мітингують революційні таргани? Та ж він саме бореться з ханаїлотісами, йому ніколи будувати самовбивчі плани.
Матіса відкинула підозри і почала роздивлятися чашки. Їх на «Каселоні» було десятків три – всі різні, більшість – з яскравими малюнками, решта – суворого білого кольору. І одна надбита, зі свіжими залишками борошна, засунута в дальній куток.
– Вона ж не серйозно? – Матіса зазирнула на іншу полицю і виявила розсипану лимонну кислоту. – Та ну, бути того не може.
– Я це зробила! – крик Фанні промайнув по всьому кораблю. – Я вільна! Я вільна як вітер! Я сама по собі!
Матіса повільно закрила стулки шафи. Бляшанка з какао поблискувала прямо перед очима, але щось підказувало: насолодитися ним не вдасться.
– Я жебрачка, але вільна! – не вгавала Фанні. – Я позбулася непосильного тягаря! Ті брудні гроші врятують вимираючий вид!
У Матіси закружилася голова. Йшлося явно не про виробництво наркотиків з борошна та солі.
– Договір дарування так легко оформити! Дякую за підказку, Ліно, ти геніальна! Двадцять мільярдів! Тепер нещасні птаорі виживуть! Заповідник не закриють! І з податковою там самі розберуться! Це вже не моя турбота!
Матіса не хотіла вникати у це. По-справжньому не хотіла. Ні хто, куди і що віддав, ні як, ні нащо. Вона лише знала: Фанні щойно про… кхм, витратила гроші мафії. Спалила свою єдину страховку. З цього моменту у Юналі Солай немає майбутнього, тому що її знайдуть на краю світу, і цього разу шукатимуть не рідні брати.
– Фанні, ходіть у медпункт, – покликала Матіса. – Швидше!
– Щось трапилося? – На кухню заскочила сяюча асіанка. – Це заразно?
«Дурність? Ще б пак», – але сенс щось пояснювати? Ліна з іншого світу. Якщо вірити її сторінкам у соціальних мережах, із жорстокою дійсністю вона не стикалася. Домашня дівчинка вийшла на пошуки пригод. Було б смішно, якби не було так сумно.
– Треба знайти і витягти чип-відстежувач, – безапеляційно заявила Матіса. – Негайно.
«А далі побачимо. Рішення є завжди. Головне – щоб таймер не обнулився», – вона перетнула коридор і махнула притихлій Фанні, що виглядала з-за поручнів сходів.
– Я не шуткую. Час грає не на нашу користь.
– Я щось зробила не так? – Аристократка-втікачка дивилася з переляком. – Я подумала, що велика шанована організація краще розпорядиться цими грошима. І в податковій сказали, що переслідувати мене не будуть.
«А як тебе переслідувати на тому світі?» – але Матіса стрималася.
– Ви вчинили дуже благородно, – мовила повільно. – А відтепер чинитимете розумно й у своїх інтересах. Запитання?
Фанні опустила голову і подріботіла в медпункт. Асіанка залишилася в коридорі, випромінюючи майже відчутне невдоволення, але Матісу вона не цікавила. Ар Лі На – не частина завдання. На неї не варто витрачати сили.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!