"Каселона". Природний добір

/З відеоблогу Коте Ріни/

Народ, ви там як? Вас помітно побільшало, і я починаю підозрювати, що Імодаліс тут ні до чого.

У мене все прекрасно. Тобто ті з вас, хто дивився місцеві новини, напевно в курсі, чому я не з’являлася в мережі тридцять шість годин, а іншим це буде нецікаво.

Головне – я знову тут і готова до довгих розмов на безпечні теми. Сьогодні у випуску: чоловіча сексуальність на прикладі його величності, каньйон Розбитих Сердець, невинна та небезпечна принцеса Аофанія, реклама другої частини мого роману «Я – бляшанка», столична мода на платне кохання, найбільший притулок для домашніх тварин на планеті і вся правда про дієтичні страви з олевії.

О так, негатив у коментарях абсолютно виправданий. Я змішала різні теми для різних аудиторій, бо одні з вас вимагають природу, інші – політику, треті – любов. Розірватись я не можу, тому змиріться або перемкніться на інший канал.

Тож почнемо з короля. На вчорашньому балу, який за фактом був маскарадом…

Гей, майте совість, від тисяч повідомлень усе зависає! Що не так?

Ага. Ясно.

Я прийшла на бал у костюмі морквини, проте мені сказали, що Іможену Великому це не сподобається, і довелося підбирати інший одяг. Трохи помучившись із вибором, я переодягнулась у форму космодесантника. Ні десантник Віллі Рут, ні його друзі не заперечували, хоча надягати моркву відмовилися навідріз.

Після довгих суперечок щодо того, скільки років алланітових копалень присудять за появу перед королем у трусах, з’ясувалося, що мені виділили сукню в стилі добору – довгу, світлу, з вирізом до пупа і блискітками скрізь, куди вистачило фантазії дизайнера.

Я обожнюю гарні вбрання, але не тоді, коли вони більші розмірів на п’ять і можуть злетіти від вітру. Те, що принесли мені, підійшло б рядовому Руту, а не дівчині.

Так, люди, які дивилися новини, ви маєте рацію. Я запропонувала Віллі відчути себе Попелюшкою, він не образився і приклав сукню до грудей. Цієї миті у роздягальню увійшов капітан Ірмунд Крон – старий принциповий вояка, якому його величність збирався вручити орден Дикої Кішки.

У капітана ще не завершилася реабілітація, він погано бачить, чує і ледве себе контролює. Помітивши рядового Рута, що замість форми тримав сукню, капітан трішечки… Хм… Сприйняв це як особисту образу від якогось «покидька Сті, гнилої мразоти в генеральських погонах» і втратив голову від люті.

Десантник справді може одягнутися за п’ять секунд. Я не встигла і оком змигнути, як ми всі, включно з напівголим Віллі, мчали за оновленим капітаном, який сяяв як новорічна ялинка і поспішав вправити мізки цьому таємничому Сті.

До появи короля залишалася десь година. Скандалу б не сталось! Але організаторів наздогнала карма.

Виявляється, на сукню кожної учасниці добору нанесено штрих-код. Його зчитують камери та дрони репортерів і сортують відзнятий матеріал. Кандидаток у королеви кілька десятків, заплутатися нескладно.

Що було далі? На сайт «Шок і шик» фото завантажилися в автоматичному режимі, і весь світ побачив: учасниця номер шістдесят три лиса, бородата, у татуюваннях і з густим волоссям на грудях.

Якщо комусь цікаво, орден капітанові все ж таки вручили, покарання не призначили, тому Імодаліс, мабуть, не безнадійний.

Чому я одяглася морквиною? Люди, увімкніть логіку. Якби я одразу вибрала нормальну сукню, сьогодні у перших рядках пошуковика був би хтось інший. Щоправда, капітан Крон наступає мені на п’яти, проте завтра він вирушить до санаторію, а переді мною простягається неоране поле для піару.

Що там далі за планом?

Правильно, Іможен Великий.

Його величності п’ятдесят два роки, він добре зберігся і вправний у ліжку. Докази? А спробуйте прилетіти на Імодаліс і спростувати мої слова!

Охоронця короля звуть Мак Сим Лян, він з Асіо і я чудово пам’ятаю, що вже про нього казала, але хочу поговорити знову.

Не цікаво? Впевнені? Добре, пропустимо цей момент і перейдемо прямо до каньйону Розбитих Сердець. Він розташований за десять кілометрів від столиці і відомий як місце, куди приходять закохані молоді люди, щоб урочисто поклястися ніколи не заводити сім’ю. Чому? Відповідь це питання лежить у тій області, яку я пообіцяла не зачіпати. Кому пообіцяла? Здогадайтеся самі, вибір невеликий. Підказку треба? Тридцять шість годин без доступу до галанету – чим не підказка?

Відтепер у політику я точно не лізу, ясно?

Але повернімось до обіцяної програми.

Принцеса Аофанія теж відвідала каньйон Розбитих Сердець. Клялася вона в чомусь чи ні, гадки не маю, однак після повернення у палац в неї відбулася довга розмова з його величністю, що закінчилася сльозами. Може й від щастя, шановна Лисичко Сью, я їй у голову залізти не можу.

У сенсі – прочитати думки? Я вам що, екстрас…

Згодна, я екстрасенс.

Гаразд, загляньмо в кришталеву кулю. Вона показує, що в гарненькій голові принцеси Іоської є молодий мозок, і цей мозок потрапив в умови, коли життєво необхідно або вимкнутись і плисти за течією щасливою амебою, або активно розвиватися. Зважаючи на те, що Аофанія смикається в різних напрямках і не повторює помилок тричі, вона обрала другий варіант і шукає свій шлях. Куди він заведе, магія визначити не може, але самі бачите: король помітив цю дівчину і запросив на романтичну вечерю до резиденції на острові Тікоміта.

До речі, саме вечеря при свічках привела головну героїню роману «Я – бляшанка» до скарбів стародавніх віандійців і дала їй магічну суперсилу та любов інопланетного принца. Купуйте зараз, отримайте календарик у подарунок і позбавте мене необхідності розказувати про цю кляту книгу щоразу, коли я відкриваю рот.

З іншого боку, на Імодалісі я повноцінна знаменитість. Мені пишуть, телефонують, пропонують руку, серце, печінку, нирки… Знаєте, я почала їх збирати. Нирки. Для людей, яким потрібна трансплантація і немає грошей на клон свого ж органу. Думаєте, хоч хтось перейшов від слів до діла? Спойлер: ні.

Або ось простіший приклад. За час перебування на Імодалісі я отримала сто п’ятнадцять абсолютно реальних шлюбних пропозицій, три з половиною тисячі ділових і близько двадцяти тисяч гумористичних… У сенсі, непристойних. Я відповіла всім. Ясна річ, за допомогою штучного інтелекту та шаблонів, але ж головне – ввічливість, хіба ні?

Що з цього вийшло, знає «Шок і шик». Виявляється, його агенти закидають спамом будь-яку хоч трохи публічну персону, вивчають реакцію та ставлять діагноз. Мені мій не сподобався. Шановні моральні виродки, маю відкрити страшну таємницю: те, що я не матюкаю вас за ганебну тупість, не означає, що ви мені подобаєтеся.

Щоб уникнути майбутніх непорозумінь, хочу встановити розцінки на всі послуги. Ніч – п’ятдесят, година – десять, одиниці виміру – пересаджені нирки. Я абсолютно серйозна. Якщо ви врятуєте хоч одне життя, то я приділю вам час. Секс не обіцяю, подивимося за обставинами.

Ну і на десерт трохи про благодійність і здоров’я. У Версані відкрився найбільший притулок домашніх тварин на планеті, який не лише рятує викинутих улюбленців, а й дбає про те, щоб господарі не відмовлялися від своїх пухнастиків.

Як це працює? Соціальну рекламу ще не запустили, проте готова поділитися ідеями для ролика.

Уявіть невелику затишну квартиру в кремових тонах. За кухонним столом сидить жінка в домашньому халаті і намазує шматочок батона маслом, поруч лежить нарізана акуратними скибочками ковбаса і стоїть горнятко гарячого ароматного чаю, на стіні ввімкнено екран і йдуть новини, під екраном – мотивуючий календар «Я виплачу іпотеку всього через пів року», на вішалці висить медична роба, вікно відчинене, за ним співають імолюціуси.

Біля ніг господині треться пухнаста кішка з рожевим нашийником – справжня, не кей-тварина. Камера показує її миску, наповнену кормом (упаковку видно на задньому плані, марка розмита), і ми розуміємо: киця не голодна, їй просто хочеться ласощів.

Жінка бере шматочок ковбаси, дає кішечці і…

Картинка втрачає насиченість, бо в новинах повідомляють про закриття місцевої лікарні та про те, що всіх охочих візьмуть на металоплавильний завод десь за полярним колом.

«Ой», – каже господиня.

У наступному кадрі вона жує чорний хліб і з заздрістю дивиться на м’ясний корм кішки, який ось-ось закінчиться. «Я виплачу іпотеку лише через п’ять місяців», – запевняє календар.

Далі – чорно-біле кіно. Дощ, вітер, брудне підворіття… Жінка кладе на землю календар «Я виплачу іпотеку всього за три місяці», саджає на нього кішечку і, витираючи сльози, йде збирати вічнозелену олевію, яка така ж поживна, як і шкідлива.

І раптом кольори повертаються!

«Вам і вашому улюбленцю нема чого їсти і ніде жити? Приходьте на проспект Короля Іможена й отримайте безкоштовну їжу!» – каже радісний голос із нізвідки і набагато тихіше додає, що акція діє раз на тиждень і лише для тварин.

Ну і насамкінець рецепт дуже бюджетного салату з олевії.

Виходите у двір, рвете бур’ян, миєте невеликою кількістю води… Чому невеликою? Подивіться на тарифи.

Миєте, ріжете, солите скільки влізе… Сіль на Імодалісі вельми дешева, особливо морська.

Салатик готовий. Молитеся, щоб він не став для вас останнім, і їсте.

Ні, це не замовлена критика влади. Я обіцяла не лізти у політику. Те, що відбувається десь там у верхах, мене не стосується. Я лише розповідаю, що соціально вразливі категорії населення справді вживають олевію в їжу. Вас це непокоїть? От і прекрасно. Робіть що-небудь хоча б у галанеті!

Все, час зупинитись, бо мене сильно штормить, і я ризикую знову договоритися до в’язниці.

Так, знову. Ні, подробиць не буде.

Усім добра!