"Каселона". Природний добір

– Я знаю, що я бачила, – сказала Матіса.

– Не в моїх правилах сперечатися з жінками, – Мак Сим Лян криво посміхнувся, – але я поряд із вами, і це вагомий аргумент, чи не так?

Матіса підійшла до нього, спокійно оглянула з усіх боків.

Костюм інший – темно-синій у тонку сріблясту смужку. Сорочка біла, на комірі ледь помітна вм’ятина – слід від нещодавно зірваної етикетки. Краватка чорна, зав’язана класичним вузлом, без прикрас. Туфлі нові, на вулиці не ношені. З останньої колекції «Екітано». На Імодалісі цей бренд упізнає будь-хто, тому що його реклама скрізь, навіть на туалетному папері.

І годинник. Хто тепер носить годинники? Стильний анахронізм, не більше. На «Каселоні» у асіанина був такий самий. Чи не «такий самий», а «той самий»?

– Дозвольте? – Матіса потяглася до пов’язки.

Мак Сим Лян зняв її сам. Ні ґулі, ні гематоми під бинтом не виявилося – тільки гладка засмагла шкіра. І жодного сліду асіанського татуювання.

– Ви як Катя. – Матіса вразилася тому, наскільки буденно це звучало. – Тому ви про неї дбаєте! Це не любов чоловіка до жінки, а любов до єдиної істоти свого виду. Це сильніше за гормони!

– І що ж я таке, лікарко? – Мак Сим Лян говорив з хлоп’ячим запалом, але в його низькому, добре поставленому голосі чувся надрив.

– Результат експериментів Дослідницького центру Онікса. Їхня спроба створити псі-форму людини на кшталт псі-форми еліан. Катя – той перший млинець, який завжди нанівець. Вона має одне тіло, і якщо вона його втратить, то до кінця життя буде невидима для людей. Ви – успішний проєкт, у вас є запас тіл, можливо необмежений.

Мак Сим Лян м’яко похитав головою:

– Ви помилилися у всьому, крім першого речення, Матісо. Укладемо угоду? Я поділюся своєю історією, а ви змусите Кітті покинути Імодаліс, як тільки вона ступить на борт «Каселони». Ви підтвердите слова наших лікарів про те, що Реббіту потрібна медична допомога розвинених світів. Кітті не опиратиметься.

– Якщо він виживе.

– Реббіт? Відійде від анестезії – одразу побіжить за спідницями.

Матіса мимоволі посміхнулася. Так, медсестри тут гарненькі, Атріку є перед ким розпускати хвіст.

– Докторко, я з вами відвертий, – продовжував Мак Сим Лян. – Реббітом займаються найкращі фахівці. На нього витрачаються ресурси, призначені для екстрених ситуацій у королівській сім’ї. Самі розумієте, це не тому, що він цінний для нації. Реббіт має бути у транспортабельному стані, щоб залишити планету.

– Ви самі нас сюди заманили! Що змінилося?

– Усе. Абсолютно все. Згода, лікарко? Ні у вас, ні у Реббіта немає причин затримуватися.

Матіса кивнула. Макс мав рацію – вона хотіла якнайшвидше залишити систему Фарріса позаду і повернутися у своє звичайне життя, де панували проблеми інопланетян, а люди з їхньою маніакальною жагою до знищення одне одного існували далеко-далеко, в іншій реальності.

На зразок Імодалісу.

– Сім років тому Дослідницький центр Онікса розпочав випробування вкраденої еліанської технології біокопіювання крізь простір та час. Їхньою метою були тварини Землі докосмічної епохи. Стався збій, і з’явився я – поліцейський Максим Лан, що зайшов до Інституту ветеринарної медицини по свою дівчину, але замість побачення потрапив до лабораторії Онікса. Мене приспали, Матісо. Як собаку. Тобто… Я відчув укол – і мене не стало. Всі запанікували, я насамперед. Я тоді не знав, що створили мене з еліанського біоматеріалу, а еліани, відчувши смертельну небезпеку, миттю переходять в особливу енергетичну форму. Думав, я примара, мстити намагався… Ліз скрізь, вчився, спостерігав… І знайшов зачіпку – незаконні справи Центру з Імодалісом. Якби це випливло, чистенький у плані етики Онікс захлинувся б брудом.

Матіса похитнулася, сіла на холодний пластиковий стілець.

– Ви їх шантажували? – спитала, роздумуючи про відсоткове співвідношення правди та брехні в словах Мак Сим Ляна.

– Я вирушив на Імодаліс. Тут ігнорують міжнародні угоди й експериментують з кей-матерією без огляду на мораль та правила. Мені пощастило: Імодаліс за підтримки Онікса якраз почав співпрацювати з Еліанією. Нові моделі кіборгів, що бачать псі-форму, чули? Я потрапив у потрібне місце і спіймав свій шанс. Це все, докторко Лью. Катина історія лише почалася у тій самій лабораторії, що й моя, в усьому іншому між нами нічого спільного.

– Крім ветеринарії. – І знову Матіса відчула близьку брехню.

– Хотів би я сказати, що Кітті – моя втрачена багато років тому дівчина, але це не так. – Мак Сим Лян стояв нерухомо, навіть не переступав з ноги на ногу. – І я не думаю, що вона захоче мати, як ви висловилися, «запас тіл» з Імодалісу. Кітті – жива, вона відчуває вдосконалене тіло кіборга як своє власне. По суті, це і є легендарне «кіберпротезування всього тіла», створене професором Родасом Торном. Дослідницький центр полює на цю технологію, але вони не знають, що в її основі лежить псі-форма. Сподіваюся, ніколи й не дізнаються… Це ще одна причина, чому я хочу, щоб Кітті покинула цей сектор Галактики.

– А ви… Емм…

Матіса зам’ялася. Зазвичай вона легко озвучувала безтактні запитання, але зачіпати Мак Сим Ляна на цій стадії розмови було б непрофесійно.

– Я керую машиною, докторко Лью. Мій світ – дані та програми. Кожен новий «Макс» удосконалюється і освоюється в найжорсткіших польових умовах, це навіть спричинило теорію про клонований уряд. Найближчими роками мені обіцяють повну та пряму взаємодію з органами чуттів, але Кітті – це зовсім інше. Вона особлива. Вона мій ідеал. У вас є ідеал, Матісо?

– ЙйюТуЮхі. Це…

– Вчений, що намагається повернути з небуття стародавніх віандійців. Його теорія про те, що мільйони корінних жителів Віанди сплять під поверхнею планети в анабіозних камерах, не витримує жодної критики. Він сам розніс її вщент, але продовжує працювати в цьому напрямку. І він інсектоїд. Незвичайний вибір ідеалу.

– Натомість із вашим усе зрозуміло. Щасливий квиток на випадок, якщо вирішите ризикнути? Невже ви ніколи не хотіли розібрати Катю на частини, щоб дізнатися її секрет?

Мак Сим Лян відвернувся. Підійшов до стіни і вперся в неї лобом, поклавши долоні на білі панелі з геометричним візерунком.

– Родас Торн був генієм, – сказав глухо, – і знався на еліанських технологіях краще за самих еліан. Якби я хоч на мить повірив, що хтось у Дослідницькому центрі або на Імодалісі зуміє повторити його роботу, мене ніщо не зупинило б. Але Кітті унікальна. Вона – шедевр, автор якого мертвий. І вона моя надія на те, що одного разу я зустріну свого Торна. Ще щось хочете дізнатися, Матісо?

– Райс. На Тікоміті корабель відчинили командою з пристрою, де він авторизувався. Як таке можливо? Його спіймали? Вам треба спочатку вирішити це питання, бо без Райса Катя нікуди не поїде.

Мак Сим Лян ударив кулаком у стіну. Панель хруснула, вниз побігли тріщини, але він не надав цьому значення.

– Ми це вирішуємо. – Обернувся, опанувавши себе. – Відтепер на такі ситуації не дивитимуться крізь пальці. Не розумієте? Ваш Райс десь дістав старий планшет, ввів свої паролі й почав читати пошту, але побачив поліцію…

– Що з’явилася, звісно, зовсім випадково, – насупилася Матіса.

– …побачив поліцію, злякався…

– Без жодної на те причини. – Дівчинка Мотя не могла зупинитися.

– …злякався і викинув пристрій. Поліція його підібрала…

– Підбирати сміття – це ж головне завдання поліції, маніяки почекають, – не вгавала Матіса.

– …підібрала і здала у сховище доказів…

– Адже кожна річ, що лежить на вулиці, доказ. Потрібно лише знайти відповідний злочин.

Мак Сим Лян засміявся:

– Я уявляв вас іншою, докторко Лью.

– Я втомилась. Я більше не боюся бути смішною, некомпетентною, дивною… Мені начхати. Знаєте, коли Атрік закрив мене собою, я не думала, що він пустомеля без клепки в голові. Я захоплювалася ним і… Ми відхилилися від теми. Сховище – а далі?

– Дзвінок кому треба, великий хабар, акт про втрату, незначний штраф.

Матіса скуйовдила волосся, посовалася на жорсткому пластиковому сидінні і визнала: настав той момент, коли її логіка дала збій.

– Розшифруйте, будь ласка, – попросила, зробивши глибокий вдих. – Я дійсно погано розумію.

– Ваші вороги з Астри чудово почуваються на Імодалісі, бо наша система правосуддя дуже чутлива до грошей. Цих людей чимось зачепив Райс, і вони присмокталися до офіційних каналів. Коли з’явилась інформація про його планшет, відповідальний за сховище вибрав хабар, а не дірку в грудях. Не дивуйтесь, на Тікоміті це норма. Кожен заробляє як може.

– Це корупція.

– Правильно. І ми безуспішно боремося з нею віками, але людей не змінити.

– Зате можна поміняти умови життя, – відрізала Матіса.

– Занадто багато спілкуєтеся з Реббітом, пані Лью. Умови залежать від людей.

– Абсолютно згодна. Він людей, не від комах же? Від тих людей, які встановлюють правила гри.

– Ви цікава співрозмовниця, Матісо.

– А ви так і не сказали, чого прийшли. Правду не сказали.

Мак Сим Лян вагався. Було помітно, що він намагається вирішити для себе щось важливе, і Матіса його не квапила. Поки цей чоловік поруч, її голова зайнята справою. Все, що мимоволі проскакує в думках, бовтається десь на задньому плані. Виринає іноді, але тоне швидше, ніж встигає вплинути на розум.

Матіса не уявляла, що робитиме, залишившись знову на самоті. Наближався момент істини. Фатальні слова медперсоналу. П’ятдесят на п’ятдесят.

Це було нестерпно!

– Я буду відвертим. – Мак Сим Лян сів поруч із Матісою, доторкнувся до її плеча, благально глянув у вічі.

Даремно старався. Вона дозволила собі хвилину слабкості і тепер не могла вирватися з павутини страхів.

– Кітті в небезпеці, докторко Лью. Нею цікавиться Дослідницький центр Онікса. Якщо вони зможуть отримати її без шуму, Імодаліс не допоможе. У короля домовленість із Оніксом. Їхні вчені тестують у нас нові, не завжди дозволені законом технології, і добре платять: і фінансово, і різного роду підтримкою. Будь-якою підтримкою, Матісо. А ще Кітті порушила давно та добре налагоджені схеми злочинців із Астри. Деякі жителі Імодалісу вважають її відповідальною за смерть принца Енлана. І… Тільки між нами, лікарко. Кітті стала по-справжньому небезпечною для короля. Я хочу її захистити, але я не маю такої влади. Допоможіть мені. – Мак Сим Лян вийняв із внутрішньої кишені піджака крихітний накопичувач інформації. – Це гіпномузика. Не та, що поширюється в галанеті й допомагає від безсоння, – попередив скептичне запитання. – Справжня. Від військових. Увімкніть її Кітті хоча б на годину, а потім розкажіть, як важливо забути про Імодаліс. Присягаюся, це абсолютно безпечно.

Матіса без ентузіазму взяла флешку і різким рухом скинула руку Мак Сим Ляна зі свого плеча.

«Атрік стрибав би від щастя, отримавши таке. Незаконні методики впливу на Імодалісі… Достойно судового процесу», – майнула відсторонена думка.

– Допоможете мені, Матісо?

– Я подумаю. І я хочу залишити це для особистого користування.

Мак Сим Лян співчутливо хмикнув:

– На жаль, запис одноразовий, зітреться після першого ж використання.

«Все, створене людиною, можна відновити або скопіювати», – Матіса байдуже кивнула і смикнулася, коли співрозмовник встав.

– Реббіт обов’язково виживе, докторко Лью, не сумнівайтеся.

Двері за Мак Сим Ляном зачинились, і Матіса відразу ж згадала десятки запитань, що не прозвучали. Про Райса, про Катю, про «Каселону»… І про людей, для яких чуже життя – ніщо.

«Не звинувачуй себе, доку. Якби я не втрутився, ми загинули б обоє. Тебе хотіли просто вбити, а зі мною вирішили спочатку погратися, і в результаті ми живі. Щоправда, «Зарі» удосконалення справді не завадили б».

Матіса злякано озирнулась, але голос Атріка звучав лише в її голові. Безсоння та стрес зіграли поганий жарт… Так і розум втратити недовго. Потрібен перепочинок, а то шанси загриміти у сусіднє відділення зростають щохвилини.

Тактовне покашлювання змусило Матісу схопитися за серце, що шалено забилося.

– Вибачте, не хотіла вас налякати. – Біля порога стояла та сама кучерява медсестра, що попереджала про візит Ноана та Мак Сим Ляна. – Мені було доручено передати вам останні слова пацієнта перед операцією, але через ту людину, – вона кивнула собі за спину, – я забула про це.

Матіса впала на стілець як підкошена. Промахнулася. Зі всього розмаху вдарилася куприком об гладку плитку, а спиною – об гострий край сидіння, але навіть не скрикнула – застигла, не відчуваючи нічого, крім жахливої порожнечі всередині.

– Він сказав: «Доку, благаю, спали всі свої смугасті футболки, від них мигтить у очах». – Медсестра сприйняла падіння як щось звичайне і спокійно допомогла встати. Її тонкі руки, що ніколи не бачили сонця, були напрочуд сильними, а голос професійно рівним. – Ви можете подумати, що це дрібниці, але коли пацієнт отямиться, то, безсумнівно, покличе вас. Йому поки краще не хвилюватись, а на вас… Е-е-е… На вас смугаста футболка. Перепрошую, що?..

– Роздягайтесь, – крізь зуби прошипіла Матіса.

– Але… Це проти правил!

– Скільки?

– Ніскільки, ви особливі клієнти, – затараторила медсестра, – але я не маю права дати вам халат, це протизаконно, а моя сукня надто вузька, самі бачите. Ви вищі і ширші в плечах, жоден ґудзик не застебнеться. Краще придумаймо щось інше.

Вигадувати Матіса любила. Щоправда, у лікарні простір для фантазії був обмежений, але винахідливу дівчинку Мотю це ніколи не зупиняло.