РОЗДІЛ 16.1. Чорнокрилий Садівник
/З відеоблогу Коте Ріни/
/текст/
Щоб уникнути зайвих питань, почну з головного: я поки що жива і маю пристойні шанси вийти з оніксідрольної коми. Виявляється, алланітові заводи обладнані за останнім словом техніки, і коли на один із них почав падати мій флаєр, увімкнувся захисний силовий щит. Від аварії це не врятувало, але висота падіння зменшилась. У процесі я все-таки випала з багажного відсіку і приземлилася в густі зарості олевії, дякую їй за порятунок.
Служба безпеки мене впізнала (привіт, хлопці, як життя?) і відправила до заводської лікарні. Там я трохи налякала лікарів своїм сильно кібернетизованим і не менш сильно поламаним організмом, проте тепер вони кажуть, що мій стан стабілізувався.
Чудові люди! В магію не вірять. За їхньою теорією, мій мозок спілкується з ними за допомогою комп’ютерних імплантів – точнісінько як обіцяла втрачена технологія професора Родаса Торна. Сподіваюся, продати мене для досліджень їм завадять совість і поліція, бо інакше все буде дуже сумно. Не тільки для мене – для науки теж, адже це припущення не має жодних підстав.
«Оніксідрол» – потужна річ, конкретних прогнозів поки ніхто не дає. Гадаю, я впораюся з ним за кілька днів, але нічого обіцяти не можу.
Мною ніхто особливо не цікавиться, і це тішить. Хочу думати, що напад стався спонтанно і більше нічого подібного не буде. Оніксе, я вам цього не забуду. Так, я погрожую, і так, я відповідаю за свої слова.
Дякую всім, хто брав участь у моєму порятунку, особливо користувачці з ніком «Дівчинка Мотя». Без вас я б не впоралася.
Що нового, народе? Я довго шукала вихід у галанет, напевно багато пропустила. Як там добір? Від принца Енлана нічого не чути? У принцеси Аофанії все гаразд? Я так часто про них говорила, що відчуваю деяку відповідальність.
Нічого собі коментарів… Схоже, цікаві новини.
Що? У сенсі – загинув?! Ви там «вжику» об’їлися?! Сем на Веєрі! Він не міг вибухнути на Імодалісі!
Все, бувайте, гарного дня, розберуся без вас.
***
/«Каселона»/
Атрік і раніше не сумнівався в несправедливості світобудови, а за останні кілька днів остаточно переконався: вона просто знущається. Взяти хоча б Райса. Той живе пам’яттю про покійну дружину і навряд чи збирається змінюватись, але нахабна доля оточила його симпатичними дівчатами, що виявляють неабияку зацікавленість, і постійно підкидає нових красунь. Можна сказати, витрачає ресурси намарно! Краще б ощасливила людину, якій це справді треба.
Ходять, ниють…
«Де інтан Райс? З ним усе гаразд? Це я винна, від мене одні біди…» – мало не плаче перша.
«Де капітан? У нього неприємності? Допомога потрібна?! Я з радістю візьму участь у будь-якій бійці», – з войовничим вищиром заявляє друга.
«З медбраслетом Райса немає зв’язку! Треба щось робити! Без даних я як без рук! І на нього ще гарантія не закінчилася, можна відремонтувати безкоштовно!» – підстрибує третя.
«Де Сем? Раджу відповідати швидко і чесно, а то я тебе і на тому світі дістану», – це, схоже, четверта хвилюється з особистої пошти якогось військового начальника.
Ще якась юна злючка із зеленим волоссям прорвалася по відеозв’язку і на малозрозумілому сленгу намагалася з’ясувати, що з Райсом, хто винен і чи добре озброєні прикордонники. І дуже вагітна мадам у компанії дуже незадоволеного, вочевидь, чоловіка вимагала «гірку правду». І ненормальна блогерка хотіла ексклюзив. І шістдесят учасниць королівського добору висловили співчуття – у них, бачте, хтось запустив флешмоб. І навіть випадкова бабуся влізла зі сльозливими питаннями про похорон.
На ній Атрік зламався. Повідомив, що на «Каселоні» всі живі, про поминки нехай питає років за сімдесят, встановив автовідповідач із бадьореньким: «У нас все супер, а у вас?» і нарешті дійшов до кают-компанії, де представники розшуку мучили кавомашину, до якої немов відчували неприродний потяг.
Зізнаватися, що це трохи перероблений апарат кормосумішей, а кава відрізняється від стандартної лише концентрацією на межі максимально допустимої, було нераціонально. Офіційні особи вже почервоніли і витирали спітнілі шиї. Ще пришиють навмисне шкідництво… Хто ж винен, що безплатне таке смачне?
– Інспектор Крит Ноан, – відрекомендувався сутулий чоловік із великими залисинами і червонуватими очима. Ідентифікаційна картка висіла у нього на шиї, ховаючись одним кінцем під краваткою в тонку смужку, а іншим дряпаючи темно-коричневий костюм із потертостями на швах та ліктях. – Міжгалактичний розшук. Ада Ліс, – інспектор вказав на свою супутницю, – наша тимчасова співробітниця.
Непривітна на вигляд дівчина в чорній спідниці з коротким розрізом, білій блузці та туфлях на вражаючих підборах неохоче кивнула.
– Я вже мала справу з «Каселоною», – вичавила крізь зуби.
«Це єдина причина, чому я тут. Начальник мене ні за що має, дивиться як на порожнє місце, але я не збираюся нічого йому доводити. Я вища за це», – ніби говорив її гордовитий відсторонений вигляд.
Атрік подумки позначив Аду в списку своїх завдань і покосився на Ноана, що зайняв єдине нормальне крісло і не зволив поворухнутися хоч заради пристойності, не те що потиснути простягнуту руку.
– «Заро», висувний диван. – Як же приємно віддавати накази, знаючи: бортовий комп’ютер їх не проігнорує! – Сідайте, інспекторко Ліс. Почувайтесь як удома. – Ха! Навряд чи вдома Ада Ліс мала постер із мутованим аліанським черв’яком на фоні ядерного «гриба». – Ви наче з салону краси, незважаючи на важку дорогу. – Атрік залишився стояти, але повернувся так, щоб не затуляти плечима зображення, на які інспекторка намагалася не дивитись. – Чи можу я вам щось запропонувати? У нас є чудовий холодний чай з Імодалісу, дуже збадьорює.
Ада кинула швидкий, явно задоволений погляд на начальника і повільно кивнула. Потім сіла на краєчок дивана, елегантним рухом прикрила спідницею коліна й втупилася в простий зелений килимок, наче створений для того, щоб на ньому відпочивав погляд.
Килимок розплющив очі, пустив сльозинку, продемонстрував попелясто-сірий напис «Не спалюй траву, покидьку, в ній живемо ми!» і перетворився на зображення обвуглених їжаків.
Інспекторка здригнулась, прокашлялась і повністю зосередилася на Атріку.
– «Заро», фірмовий чай! – наказав він, дещо красуючись.
Як і кава, чай відрізнявся від найдешевшого лиш концентрацією ароматизаторів, але люди чомусь сприймали це як знак якості та особливої поваги, навіть інспекторка Ліс почала дивитися менш вороже.
– Перш ніж ми почнемо безглузду бюрократичну метушню і зненавидимо одне одного, пропоную прояснити важливий момент, – мовив Атрік своїм найулюбленішим тоном, який чомусь дратував опонентів з першої секунди розмови, однак за належного тиску додавав словам переконливості. – Чому за останні пів години людей сто розповіли мені, яким чудовим був Райс і якою страшною смертю він помер?
Ада несподівано шморгнула носом і витерла мізинцем сльозинку.
– Можливо, тому що він і справді був гарною людиною? – пробурчав Ноан, явно зачеплений тим, що Атрік звертався до інспекторки.
– Був? Вибачте, але це не витримує жодної критики, особливо з ваших вуст.
– А що не так з моїми… кхм, вустами? – Інспектор зацікавлено подався вперед.
Атрік похитнувся на п’ятах, сховав кулаки за спиною. Роздуми про Імодаліс ніколи не давалися йому легко. Накочувала безнадійна лють, гнів вимагав виходу… Одного разу стриматися не вдасться, але поки що емоції були під контролем.
Більш-менш.
З кожним днем все ускладнювалося.
– Ви – офіційна особа, а поки що жодна з офіційних служб Імодалісу не заявила про смерть Олександра Райса. Я звідти, інспекторе Ноан, і я знаю процедуру. Так, Райс – герой усіх новин, але це типовий сценарій нагнітання. Через сорок вісім годин він досягне піку і почнеться спростування. Загалом про королівство говоритимуть з тиждень. Постраждає лише репутація деяких видань, але їм не звикати.
Ада знову схлипнула.
– Тільки між нами. – Ноан штурхнув ногою килимок, щоб той знову засяяв ніжною зеленню, і стишив голос. – Офіційне підтвердження вийде пізніше. Інформацію справді притримують заради вечірніх новин. Олександр Райс загинув під час вибуху о шістнадцятій двадцять за місцевим часом, це підтверджують записи камер відеоспостереження. За тих обставин ніхто не міг вижити.
– Ні людина, ні дешева аліанська техніка? – скептично уточнив Атрік.
– Абсолютно точно.
– І як ви поясните той факт, що медичний браслет Райса прожив зайві кілька годин і до самого свого кінця транслював показники активної життєдіяльності?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!