Літературне шоу «Супер Автор»

Штольні пам’яті.

В ресторані було тихо. Тільки ненав'язливо грав музика на фортепіано. В залі було порожньо. Тільки один із маленьких столиків на двох був зайнятий. Лагідно й спокійно мерехтіла свічка.

Чоловік продовжував свій монолог:

– Так, я вбивця. На моєму рахунку більш 300 життів. Це були чиїсь сини, батьки, чоловіки. Чи жалкую я про це? Ні. Мене навчили бути жорстким і безжальним (у тому числі до себе).

Моєю “виробничою практикою” можна рахувати непривітну та дуже спекотну країну, в яку я відправився у своїх 22 роки. Ми там полювали на сомалійських піратів та ісламських екстремістів. Африка для мене ототожнюється з пеклом на землі. Ніколи не бачив більш непривітного місця. А пірати – просто змучені та жалюгідні жертви режиму.

Він ненадовго замовк. Жінка навпроти теж мовчала. Дивилася на нього і маленькими неквапливими ковтками пила Beaujolais Nouveau.

Темною муторною хвилею нахлинув флешбек: йому років п'ять, він стоїть посередині великого двору. Багатолюдно. Хтось балакає, хтось щось носить на стіл чи зі столу. Неподалік стоїть кремезний рудий чоловік. Він розмовляє на підвищених тонах з брюнетом. Потім дістає ПМ та прострілює голову гостю. На кілька секунд настає тиша. У хлопця в голові пролітає чорний смерч і думка: "Потвора! Ця потвора – мій батько!"

Цей спогад виринув вперше, хоча в голові було багато сцен насильства, не тих, що бачиш на телеекрані. Він розмірковував, що й як розповісти цій жінці. Вона була для нього надто цінна, щоб чиїсь "чорні язики" вклали їй в голову викривлені факти.

Його сповідь про батька була короткою та емоційною. Жінка мовчала хвилину, потім сказала:

– Маючи таке виховання й гени ти мав не так багато життєвих стратегій: влитися в ряди криміналу, стати найманим вбивцею, або професійним військовим. Для мене честь сидіти за одним столом з живим “Героєм України”.

***

Оцініть від 1 до 10 наскільки авторка впоралася із завданням та напишіть про свої враження.

Оцінки можна ставити в коментарях під уривком до 21.06.2025 включно.