Літературне шоу «Супер Автор»

Дівчина прокинулася від болю.

Груди стискало зсередини, наче чиясь холодна рука прослизнула між ребер і вчепилася за нутрощі, тягнучи їх до себе. Вона рвучко розплющила очі — і не зрозуміла, чи вони взагалі відкриті. Темрява поглинула все, така густа, що здавалося, вона тисне на зіниці й лізе всередину черепа.

Вдих. У ніс вдарив солодкувато-гнилий запах, від якого миттю підкотив нудотний спазм.

Навпомацки пальці наштовхнулися на гладку поверхню — відполірований метал. Простір вузький: лікті впиралися у стінки, зігнуті коліна торкалися чогось схожого на кришку. Відчуття було, ніби її замурували живцем, залишивши лише трішки задушливого повітря.

— Агов?! — власний голос прозвучав неприродно глухо, наче його поглинула сама темрява. — Тут хтось є?!

У відповідь тиша. Через кілька хвилин чи секунд, не розібрати, у вухах почало дзвеніти. Дівчина вдарила ногою у бокову стінку. Метал навіть не прогнувся. І тоді… пролунав ледь чутний шурхіт, наче хтось ковзав по поверхні.

— Хто це? — чужий чоловічий голос. Наче праворуч.

— Я… я не знаю… — страх стиснув горло Оксани. — Що це, бляха… таке?!

— Ти мене питаєш? — приєднався інший. — Курва, тут темно… я лежу, у труні, чи що?!

Ви теж… у коробці? — промовив третій голос, розгублено.

— Так… — дівчина нервово дряпала стінку нігтями. Пульс стукав у скронях так, що здавалось — череп от-от лусне. — Я не можу вибратися…

— Мене звати Данило. А ви хто? — озвався ще один.

— Оксана.

— Сергій, — буркнув глухий голос.

— Влад, — додав наймолодший, його дихання на межі істерики. — Це що, якесь нове шоу на СТБ? “Битва екстрасенсів”?

— Яке в біса шоу?! — вибухнув Сергій і загупав кулаком у стінку. — Гей! Мене хтось чує?!

Відповіді не було. Лише коротке клацання, ніби хтось перемкнув тумблер у темряві.

— Заспокойся, — Данило тримався рівно, як справжній військовий. — Паніка нам ні до чого. Питання перше: ми між собою знайомі?

— Ні! — вигукнули всі разом.

— Добре. Друге: де ви були перед тим, як… прокинулися тут? Я перший — Princess Men’s Club.

— О, брате! Я теж там був, — озвався Сергій, шукаючи в кишені запальничку.

— Я другий день працюю на кухні у цьому закладі, — пробурмотів Влад.

Тиша. Всі насторожили вуха, аби почути жіночий голос..

— Оксано? — звернувся Данило.

— Я… танцювала стриптиз, — зізналася вона, відчуваючи, як обличчя заливає жар, хоча у темряві цього ніхто не міг побачити.

Хтось із чоловіків саркастично поплескав у долоні.

— Виходить, усі зі стрип-бару! — Сергій урвав фразу на півслові. — Тихо… Чуєте? Повітря подають…

І справді, щось загуло поруч. Схоже на старий компресор.

— За відвідування таких закладів у коробки не засовують, — кинув Данило, мацаючи бокові стінки, в надії натрапити на отвір.

— Може, ми таки знайомі?! — Сергій і далі вивертав кишені.

— Я не знаю нікого з вас! — вигукнула Оксана.

— Не впевнений, дорогенька, — продовжив Сергій, у його голосі з'явилися глузливі нотки, — якщо ти та дівка з синім волоссям, то я запхав у твої трусіля кілька сотень долярів. Це можна вважати знайомством?

— Думаю, що так, друже. Я теж долучився до цієї благодійності, — Данило голосно засміявся.

— Припиніть, — Оксана ледь стрималась, аби не заплакати.

— Придурки, я не можу дихати! — Влад зірвався на хрип. Він почав бити ногами у стінки, як божевільний. — Випустіть мене!

— Владе! Дихай повільніше… — Данило знову став серйозним, у спробі опанувати ситуацію. — Повільний вдих… повільний видих…

— Пішов ти в жопу зі своїми вдихами!!! — Влад ковтав повітря, як риба на березі. — Я більше так не можу!

— У пацана панічна атака, — прошепотів Сергій. — Чувак, тримайся, це…

І саме тоді… тепле повітря. З хімічним присмаком почало заповзати всередину коробів.

— Ви це відчуваєте?.. — Оксана заплющила очі, ніби це могло допомогти.

— Хтось грається з нами… як із пацюками, — голос Сергія став тихішим.

Протяжний скрегіт, наче хтось, або щось провело кігтями по обшивці. Клац. Потім другий. У стінці праворуч відкрився отвір. Яскраво-червоний лазер у формі сітки просканував жіноче тіло.

— Що за… — Оксана відкрила очі та забилася в протилежну стінку. Нігті болісно ковзнули по металі. Тіло враз спітніло, серце калатало набатом.

— В мене теж… — хрипів Влад. — Там щось є… воно дивиться…

Шипіння стало гучнішим. Білий дим заповнив замкнутий простір.

— Газ! Це газ! — Оксана закричала з усіх сил. — Ні, ні, нііііі!!!

— Затримуйте дихання! — Данило намагався перекричати інших, та марно.

Запах солодкий, як карамель. В голові запаморочилось. Тіло пробрав холод аж до кісток, від чого почало трусити. А потім… наче невагомість. Чи, можливо, смерть. Не розібрати.

— Я не хочу… помирати… — Влад схлипував, як малий хлопчисько, міцно стискаючи у руці хрестик, який йому подарувала бабуся на честь вступу в університет. Молитва рваними словами залишилися на його вустах.

Крізь шпаринку, що відчувалася десь біля вуха Оксани, заповз голос. Такий знайомий, що пронизав до кісток, змушуючи волоски стати дибки:

— Вечірка закінчилася.

***

Оцініть від 1 до 10 наскільки авторка впоралася із завданням та напишіть про свої враження.

Оцінки можна ставити в коментарях під уривком до 2.08.2025 включно.