Літературне шоу «Супер Автор»

– Ліворуч ви можете побачити руїни славетного міста М, що у третю світову отримало назву незрушної фортеці, – приємний голос лунав із динаміка.

Один із пасажирів зацікавлено повернув голову у вказаному напрямку, інший же – проігнорував розповідь. За, здавалося б, тонким, але неймовірно міцним вікном відкривалася панорама звично огидного краєвиду.

Кам'яні руїни лежали мертвим баластом на спустошеній землі. Біль, який багато років ні на мить не вщухав, відлунював стогонами вітру між пустими стінами. Багряно-зелені купчасті хмари, що нависали, мов Дамоклів меч, розповзлися по всьому небу, утворюючи химерні фігури.

– Поглянь, ця хмара схожа на ведмедя, – захоплено сказав хлопець, – Розповідали, що ці істоти були вищими за Надлюдей і мали купу білого або коричневого волосся на тілі. А ще – великі зуби та гострі нігті.

Він перевів сяючі очі в бік сусіда, котрий косо глянув на нього у відповідь, не розуміючи, про що йде мова. Яскравий прояв емоцій та фантазійні розповіді були нетипові для Наддітей, і така поведінка здавалася дивною.

– А ця – на змію. У літописах написано, що ця істота не мала ні рук, ні ніг. Лише тіло і голову.

– Яка гидота, – скривився хлопець навпроти, – Що за безглузді історії.

Наддитина невимушено натиснула кнопку на пульті – виклик помічника. Вже за секунду з'явилася голограма голови синьо-білого кольору, схожої на вродливу Людину, що ввічливо усміхалася та звернулася до господаря.

– Чим можу допомогти?

– Не хочу його бачити, – пасажир ткнув пальцем у сусіда навпроти, – Цей дурень верзе нісенітниці.

– Звісно, – прозвучав спокійний голос, – На скільки ви оціните свій дискомфорт?

– На 5, – він криво посміхнувся хлопцеві, який зблід.

Помічник щез. Між пасажирами почала розростатися мембранна стіна, яка повністю ізолювала Наддітей одне від одного. Перед очима пригніченого хлопця з'явилося віконце сповіщення. Він вже знав, що вхідний лист був не з хорошими новинами.

Надбатькам повідомили про негідну поведінку Наддитини – рішенням було застосувати препарати, як найефективніший засіб для покращення психологічного стану.

– Зараз ми проведемо процедуру, необхідну для здоров'я, – на хлопця дивилися синьо-білі цифрові очі.

Вже не тільки ноги, а й руки були приковані до сидіння. Металевий кайдан охопив лису голову та міцно притис її до узголів'я.

– Відкрийте рота, будь ласка, – механічне щупальце наблизилося до білосніжного обличчя Наддитини, який смиренно чекав із розстуленим ротом.

«Пам'ятай, як тільки ліки опиняться в роті, сховай їх під язик. Ні в якому разі не ковтай! Захисна оболонка розчиняється за 5 хвилин, стільки ж вони тебе і триматимуть. Ти не маєш видати себе. Терпи!»

Хвилини очікування минали у мовчазному спогляданні: голограма за Наддитиною, а Наддитина за голограмою. Бічним зором хлопець вловлював багряно-чорні плями за склом, намагаючись стримати емоції.

– Цього року буде річниця з Дня Людського Занепаду, – продовжував свою розповідь гід, – 45 років тому, влітку 2035 року, відбулися масові ядерні вибухи між ворогуючими країнами, що призвело до апокаліпсиса.

Час повільно минав, а в роті наростала нестерпна гіркота. Вічні 5 хвилин пройшли і з ними зникли штучне обличчя та кайданки на руках і голові. Пасажир різко зігнувся, притуливши руку до рота, і виплюнув препарати.

– Мені потрібно в туалет, – сказала Наддитина, натиснувши кнопку на пульті керування.

Крісло під ним трансформувалося, аби можна було спорожнитися, а додаткові функції пропонували гігієнічні процедури. Хлопець впевнено опустив руку між ніг, де тепла цівка води змила з долоні залишки ліків зі слиною.

– Глобальне забруднення призвело до незворотних змін по всій Землі, – з динаміка лунала історична хроніка, – Домінантна раса, що звалася Людьми, була винищена своїм же видом.

Поки вони вважали таку поведінку системним збоєм, який можна виправити, а не повноцінною загрозою. Юний вік і високі чини Надбатьків послабили прискіпливість спостерігачів.

– Я схибив, – пробурмотів пасажир, подумки звертаючись до Невідомого – Я маю бути обережним, якщо хочу вибратися звідси.

За вікном нісся трагічний краєвид. Руїни міста змінилися на чорну пустелю з вимерлих рослин і тварин. Піщане море високо здіймало свої хвилі, намагаючись дістати дві червоні зірки, нові сонця, які виглядали з-під важких зелено-синіх хмар.

– Завдяки низці науковців та головнокомандувачам провідних країн було створено Центр Відродження, – розповідав гід, – Місто захищене не лише від радіації, а й мутантів. Їхнє кредо: «Ваша безпека – це наша турбота».

Оповідь продовжувалася, а поїзд мчав без упину крізь мертву пустелю. Або ж так здавалося. Бо хлопець знав, що там, за склом, були вони. Люди.

***

Оцініть від 1 до 10 наскільки авторка впоралася із завданням та напишіть про свої враження.

Оцінки можна ставити в коментарях під уривком до 2.08.2025 включно.