Літературне шоу «Супер Автор»

…- Тож, назвіться, будь ласка.

- Шалімова Оксана Ігорівна, - брюнетка кивнула і вчепилась в сумочку.

- І ким ви приходитесь підозрюваному?

- Наречена.

- І ви маєте показання?

- Так! Той вечір, коли трапилась аварія, Сергійко був зі мною. Весь день. І вечір. І вночі. Ми були разом, я можу це підтвердити.

- Дійсно? Згідно з його банківським рахунком, о третій він був на заправці…

- Так, ми заїздили туди! Разом, - з запалом Оксана перебиває.

- … потім купував щось у магазині…

- Ми хотіли купити щось для кіно. Яке збирались дивитись весь вечір. І ніч.

- …а потім у барі “Луіза”, що у центрі. Туди ви теж заїхали разом?

Жінка кивнула головою, впевнено і без жодних затримок.

- Розумію. Тож, у нього є чудове алібі. Цікаво, чому тоді пан Калініченко вказав у своїх показах, що їздив містом на трамваї, а ввечері пив пиво з другом. З яким ми так і не можемо зв’язатись.

- Він не хотів мене вплутувати, - миттєво випалює. Навіть не встигаю блимнути.

- Розумію. Тож, ви були цілий день, і вечір, і ніч разом?

- Так.

- Ви розумієте, що давати брехливі показання - це незаконно.

- Я не брешу! - Обурена фурія дивиться з гнівом.

- Я вас поки ні в чому не обвинувачую. Тож, кров, знайдена на місці події не може бути Сергія Михайловича?

Її очі розширюються і вона завмирає. Так я і думав.

- То ви все ще хочете свідчити?

- Так! Сергійко… Він хороший. Він не міг! Йому не можна в тюрму, - надтріснуто, але щиро говорить. Та швидко опановує себе і продовжує: - Тим паче, що ми були разом і я точно знаю, що цього не було.

- Добре. Підпишіть. Ви вільні.

Щойно двері зачинились я почув вереск “Що ТИ тут робиш?”, а вже за мить біля мого столу стояла інша жінка.

- Калініченко Ірина Михайлівна! - Гримнула вона.

- Так?

- Я прийшла заявити, що мій брат винний.

- Перепрошую?

- Мого брата Сергія звинувачують і він винний.

- Ви маєте заяву?

- Так! - День багатий на обурених фурій, але такого повороту я не очікував. - Мій брат давно пустився берега. Коли наші батьки поїхали на заробітки, він був підлітком. Мені було сім. Він став мені за них. Але коли ті повернулись... Не знаю, напевно, він вирішив надолужити.

- Що ви маєте на увазі?

- Алкоголь, азартні ігри, бійки та скандали. Він влипав у все. Я допомагала як могла, але це вже занадто!

- Розумію. То як ви причепні?

- Я там була. І все бачила!

- Тобто, ви свідок подій?

- Так. Я все вже написала. От, - вона протягує мені листок. Детальний опис, але подробиці. Трохи не збігаються. Дуже цікаво.

- Тож, ви його сестра. Чому вирішили свідчити проти?

- Бо так правильно. А як я промовчу, а він почне вбивати та ґвалтувати. Я вже нічому не здивуюсь!

- Добре. Підпишіть. Ви вільні.

І що мені робити з цими свідками? Раптовий дзвінок вирвав мене з роздумів...

Дві жінки сиділи на різних кінцях лави біля кабінету. Вони не дивились одна на одну. Тільки на мене. Я відчував себе наче у серіалах про лікарню, де родичі чекають за дверима операційної будь-яких новин.

- Пане капітане…

- Скажіть же, Сергійко невинний!

- Щойно прийшла експертиза. Кров на місці пригоди належить…

***

Оцініть від 1 до 10 наскільки авторка впоралася із завданням та напишіть про свої враження.

Оцінки можна ставити в коментарях під уривком до 5.07.2025 включно.