Літературне шоу «Супер Автор»

(Змій-спокусник)

Він гадав, що скинувши в Безодню, позбудеться мене. Але я зумів стати його тінню, невидимим супутником: бачив, як Він створював Небо, землю, заселяв її рослинами й тваринами; як з глини ліпив людину.

— Адам — так зватиму тебе, — Він із захватом дивився на своє творіння. — Ти ж величай мене Отцем.

— Татом?

— Хай буде татом, — усмішка вдоволення освітила Його лице. — Ти житимеш в Едемськім саду. А щоб не сумував, даватимеш істотам назви, — на Його долоні з’явилося сіреньке звірятко: — Як би ти цю назвав?

Адам примружився:

— Хай буде… мишою.

— А цю? — на галяві виник великий звір з двома хвостами: спереду і ззаду.

— Теж миша, — продзвенів голос людини. — Але двохвоста.

— Та ну, дурня!

— Тоді хай буде… слон, — Адамові напевне подобалося вигадувати: — Ту птаху на озері назвемо качкою. Зубаня, що поряд з нею — бобром. А цю істоту, — чоловік взяв на руки звіра з качиним носом і хвостом бобра, — зватимемо качкобобр.

— Дай-но сюди! — Він забрав у Адама диво-звіра: — Якесь воно… — зітхнув: — Хай буде… качкодзьобом, — і усміхнувся.

Мене та усмішка бісила, проте, я ще не бачив способу допекти Йому…

Отак усі істоти невдовзі отримали назви. Адам же від чогось схмарнів:

— Тату, всі звірі мають пару, — шепотів. — А я чому один?

— Хм! Слушне зауваження, — Він приклав до Адамового лоба долоню й, коли чоловік знепритомнів, з його ребра створив ще одну людину.

— Вставайте! — Його голос змусив людей підвестися: — Ось, Адаме, тобі жінка в поміч. Радійте життю, восхваляйте мене, їжте будь-які плоди в цім саду — крім плодів з дерева пізнання добра й зла.

Він проказав це, а я зрозумів, як можу вразити Його самолюбство. І дочекавшись, поки Він залишить сад, став діяти.

Насамперед перетворився на змія — з'являтися в подобі темного ангела не хотілося.

Адам здавався нуднуватим, тож я заговорив з жінкою:

— Чи не хоче пані стати рівнею Творцю? — проджеркотів їй на вухо.

— І? — жінка, примружившись, глянула на мене.

— То з’їжте плід з дерева пізнання й вам відкриються всі таїни Творця, — у відповідь примруживсь я.

— Нам заборонено! — загойкав тут Адам.

Та жінка відсторонила його, підійшла до дерева:

— Він же незрілий — бач, зелений, — скрутила носа.

«Ох же ці жінки — їм не вгодиш», — поки люди ліпили з болота пасочки, я наколотив різнобарвної глини й розмалював той плід, як райдугу Творець.

— Ось, глянь, дозрів, — торкнувся жінки.

Адам і рота роззявити не встиг, як його подруга вже кусала плід:

— Кислюче! — скривилася й відкинула його.

«Та щоб тебе», — я подумки вилаявся.

І тут помітив поряд зляканого херувимчика, який в руках тримав лук і стріли.

— Ти хто? — спитав. — І як тут опинився?

— Я — Е-ерот. Я…

Неждана думка змусила перебити промову янголяти:

— А можеш, Е-ероте, стрільнути в них — щоб розворушити?

— Та я…

— Стріляй! Бо, бач, ідуть вже геть.

І він стрельнув.

Адам із жінкою водночас зойкнули, перезирнулися, почервоніли. Чоловік підняв плід, простягнув його подрузі, яка його вкусила — і не скривилася. А там й Адам вже надкусив плода.

І з неба раптом прогриміло:

— Ви мій порушили наказ, тож будете з Едему вигнані!

— І з чого це? — враз озвалась жінка. — Бо так Тобі скортіло?

— Гов, не блюзнірствуй! Бо віднині ти — як Єва, як подателька життя — дітей народжуватимеш в муках.

— І нехай! — гойкнула Єва. — Аби лиш без твоїх повчань!

— Адаме, вгамуй свою підлеглу, бо…

— Рівня вона мені! — Адам став перед Єви. — Бо покохав її!

Від слів людей отетерів і я.

— Геть звідси! — Його крик заглушив усі звуки в Едемськім саду. — Віднині самі про себе піклуватиметесь!..

Люди покинули Едем і Він свій гнів звернув на мене:

— Я знаю, що це справа рук твоїх. Тому довіку скнітимеш у Пеклі.

Й за мить вогонь оточував мене з усіх боків…

Так, тут буття — не мед. Та людям на Землі не солодко також. У миті відчаю я згадую Ерота — його поява, схоже, була підлаштована Ним, який передбачив мої дії.

І якщо Творець дійсно милосердний, єдине попрошу при зустрічі: хай через Ерота подарує мені відчуття, яке пізнали люди — партнера для цього я знайду.

Бо те знання і страху позбавляє, і додає сил долати знегоди. А їх у Пеклі задосить…

***

Оцініть від 1 до 10 наскільки автор впорався із завданням та напишіть про свої враження.

Оцінки можна ставити в коментарях під уривком до 18.07.2025 включно.