Літературне шоу «Супер Автор»

Таємний щоденник брандмейстера Бітті.

(“451 по Фаренгейту” Рей Бредбері)

Монтег починає прокидатись. Починає усвідомлювати реальність світу в якому ми всі живемо. Спостерігати як сумніви спалюють цього чоловіка зсередини було задоволенням. Вчора він забрав додому кілька книжок, які мав знищити. Це хороший знак. Можливо, він навіть встигне заслужити собі місце серед обраних. Серед тих, кого ми виведемо за стіни міста, коли настане День Гніву. Яка іронія, в Одкровенні праведники сховані в місті-на-пагорбі, а грішники палають в полум’ї за його межами. В реальності все станеться навпаки.

З роками я стаю сентиментальним. Мені хочеться сидіти біля вогню, гладити великого пухнастого пса і розповідати онукам як все починалось. Ось тільки в мене немає онуків. Немає нікого, щоб довіритись. Навіть пес у мене лише механічний. Не маючи нічого кращого, згодиться і це. Нічна зміна. Я відправив хлопців додому, хотів побути один. Механічний пес виповзає з комірки, підходить до мене. Ніби він жива істота і потребує моєї ласки. Я згадую як все починалось. Як мені в голову вперше прийшла ідея про необхідність спалення книжок.

Я народився у світі в якому бібліотека була символом статусу, а людина з книгою у вагоні метро викликала повагу. Складно повірити, але так воно і було. В юності я був просто одержимий читанням. Я читав все і повсюди, моя крихітна студентська кімната була завалена книжками. Я читав класичні тексти в університеті і наукову фантастику задля розваги вечорами. Я читав психологічні романи аби краще розуміти своїх друзів і романтичні історії, аби мати про що поговорити на побаченні. Звісно, я хотів стати письменником “коли виросту”. Сюрприз-сюрприз: я так ним і не став.

Я не був самотній. Досить швидко з’ясувалось, що нас, книжкових хробаків, не так мало. У нас було своє коло, своєрідний закритий клуб чи таємне товариство. Юнаки та юнки, такі точно як я, одержимі тим, щоб поглинати тексти у понаднормових кількостях. Ми читали весь час і постійно обговорювали прочитане. Бачили все крізь окуляри, які щедро позичали нам автори минулих епох. Було приємно знаходитись в товаристві. Це була Золота Доба, наш бібліотечний едемський сад де ми могли давати імена всім господнім тварям та насолоджуватись невинністю.

А потім сталось зіткнення з реальністю. Найперше, ми з’ясували що вже написаних книжок забагато. Що все вже було десь у класиків. Що створити нову оригінальну ідею, дорівнятись до Творця… неможливо. Що всі ми приречені на вторинність та вічне повторення банальностей. А також на скніння у бідності та безвісності. Епоха “Великих Авторів” завершилась ще до нашого народження і не збиралась повертатись.

Що було навіть гірше, одночасно з цим читання стало модним. Книжки перетворились на статусний товар, з яскравими обкладинками і кольоровими зрізами. Ось тільки це не були тексти, які любив я чи подібні до мене. Це були шаблонні, стереотипні та потворні комерційні сюжети викладені нарочито спрощеним стилем. Спостерігати за тим як література стає популярною було все одно що дивитись як кохана дівчина розсуває ноги на порнокастингу. Нестерпно. Мені було соромно, хоча я і не зробив нічого ганебного.

Для мене це були темні часи.. Хтось із нас здався і почав пити, хтось вирішив зайнятись більш практичними питаннями. У тих, хто залишився, виникла ідея. Зародилось те, що відомо світу сьогодні як Орден Пожежників.

Вже тоді технічний прогрес зробив старих пожежників непотрібними. Ми відчували спустошення. Книжки були повсюдно, їх було багато і вони були доступні. Але вони більше нічого не означали. Навіть хороші та якісні тексти більше не сприймались як святиня. Це був просто споживчий товар, а отже нікому не потрібне лайно. Єдиним способом знову повернути сенс здавалась заборона.

Я не вірив, що наш план буде успішним, але він був. І ось він я, останній з Ордену, останній хто пам’ятає правду. Я погладжую металеву голову пса і вкладаю в нього інструкції як вивести Монтега та інших з міста. Наступний світ буде кращим. Це буде світ в якому книжки знову матимуть значення.

***

Оцініть від 1 до 10 наскільки автор впорався із завданням та напишіть про свої враження.

Оцінки можна ставити в коментарях під уривком до 18.07.2025 включно.