Літературне шоу «Супер Автор»

Все пішло не так! Я Чорний-Маг-Третього-Ступеню-Ордену-Огидних-І-Жахливих мав перемогти людисьок! Все ж так добре починалось…Саме так, як і мало бути!

Я хитро і вміло заманив їх на територію мого Чорного Лісу (шляхом викладання містичних тіктоків, але ж це подіяло!). Вони приперлися всією кагалою – аж семеро (магічне число, я був задоволений)! Але потім все пішло шкереберть...

Вони знайшли той самий будинок посеред лісу, який я їм підготував і замість того, щоб лишитись на ніч в середині вони…вони просто поставили намети! Це просто нечувано. На подвір’ї старого таємничого маєтку – три різнобарвні черепашки.

Ба більше, вони їх обкопали якимись дивними довгими ямами, засипали все навкруги сіллю та окропили святою водою! Ще ніхто! Ніколи в житті! Мене так не принижував! Жодне моє прокляття не могло дістатися цих нахаб.

Я планував прийти й розгребти то все грабельками. Але ці навіжені не полягали спати. Вони чергували! Біля вогнища. По двоє! І я, звісно не впевнений, бо перевіряти не став, але здається у них навіть була якась зброя. Не дай Пітьма, ще й зі срібними кулями.

На наступний день стало ще гірше. Вони пішли до будинку. Вдень! Не у світлі місяцю. Але чомусь, не стали розходитись групками в різні частини. Перли впевненою колоною – один попереду, далі по двоє. Ще й двоє останніх йшли задкуючи. Це що взагалі таке?

Та добре… Я знав що робити. Я почав шурхотіти темрявою з підвалу. Поскрипувати. Навіть додав плач – чи то дитячий, чи то жіночій. Це мало спрацювати! Але ні. Замість того щоб кинутись у підвал, вони почали оглядати кімнату за кімнатою. Чи шукають щось? Ну що ти з ними будеш робити?!

Але Я все ж – Чорний-Маг-Третього-Ступеню-Ордену-Огидних-І-Жахливих. І тепер ви у моїй повній владі! Я виманив вас сюди, на галявину перед будинком! І тепер ви помрете! Муахаха!

– Шановний, ви закінчили? – Спитав один з приречених до страшної смерті диваків.

– Я тільки почав! Як ти смів мене перебивати?! Я…

– Ніс від корабля. Сірий, закінчуй цей концерт.

– Так точно!

Якісь іскри піднялися у повітрі довкола. Ще мить – страшний біль пронизав усе тіло. Що це було?

– Ідеально кругла галявина перед будинком, окопана і з кабелем по периметру? Таааак, ти нас виманив.

– Та досить вже бурчати, іди помагай. Він важкий.

– Підженіть вже хтось машину, – семеро чоловіків у пікселі потихеньку згортали своє приладдя. Темнішало. Ліс навколо шарудів вже не стільки таємничо, як здивовано.

***

Оцініть від 1 до 10 наскільки авторка впоралася із завданням та напишіть про свої враження.

Оцінки можна ставити в коментарях під уривком до 7.06.2025 включно.