10: Павло. Ну звісно!
Коли ти бачиш мертвого чоловіка в холодильнику, перша реакція — шок. Друга — заперечення. А третя — злість. І саме на третій стадії я перебувала, коли вийшла з кухні й побачила, як усі обговорюють Павла.
— Він же був нормальним! — казала мама Зойки. — Ну, трохи нахабний, трохи брехун, трохи пішов від Марини до офіціантки, але ж нормальний!
— Та він був типом, який запихає родзинки в шоколад і каже “здивував?” — буркнула Зойка. — Від нього все можна було чекати.
— А ще він… був у моєму холодильнику, — додала я. — І це, між іншим, не входило в меню.
Капітан Глущенко переглядав його особисті речі.
— Документи, гаманець, ключі… Цікаво. Телефон — старий, кнопковий. Зі стертою пам’яттю.
— Як і його совість, — сказала я.
— Що ви можете про нього сказати? — запитав капітан. — Будь-які деталі.
Я вдихнула глибоко, як перед плаванням у холодну воду.
— Павло був… мікс еспресо з оцтом. Харизматичний, красивий, але якщо випити — важко відійти. Він керував рестораном, мав зв’язки, любив контроль. І ще більше — любив тримати людей у напрузі. Особливо мене.
— Чому ви розійшлись?
— Через “борщ”. Тобто, дівчину з татуюванням.
— Ви ревнували?
— Я подавила це кексами. Але, здається, не до кінця.
Глущенко кивнув.
— У вас був мотив?
— Так. Але поганий таймінг. Я була зайнята випічкою.
Женя тим часом щось тихо шепотів Тоні, яка виглядала так, ніби готова втекти до цирку, аби тільки не відповідати на питання. Сметанко сів біля капітана, закрив очі й почав муркотіти — прямо на диктофон.
Капітан усміхнувся:
— Зізнаюсь чесно. У мене було багато справ. Але щоб кіт — свідок, а десерт — мотив? Це вперше.
Я глянула на кухню, де ще лежало тіло Павла.
І подумала: Павло. Ну звісно. Навіть мертвим він у центрі подій. Як завжди.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!