53: Зникнення свідка
Ігор мав повернутися о третій. Ми домовились чітко: зустріч у кав’ярні, кава без зайвих питань, і розмова — “про Павла, про тінь, і про старий борг”.
Третя минула. Потім — четверта. Потім — кава охолола.
— Може, затримався? — припустила Зойка, хоча й сама вже сканувала вулицю з виразом “де твоя тінь, свідку”.
— А може, хтось не хоче, щоб він говорив, — відповів Глущенко і глянув на мене. — І якщо цей хтось знав, що Ігор знає — то зараз у нього два варіанти: втекти або мовчати. Назавжди.
— Де він живе?
— У готелі “Тиша і Френч-преси”. Дивно, як для людини, яка варила каву як екзорцист.
Ми поїхали. У номері — тиша. Лише напівпорожня чашка, шматочок кексу, і... ключ, залишений на столі.
Жодних речей. Жодних записів.
Лише серветка з написом:
“Я мав зникнути. І зробив це красиво.”
— Це Павло? — прошепотала я.
— Або Ігор копіює стиль свого “учителя”. Занадто чітко, — відповів Глущенко.
Повернувшись у кав’ярню, ми знайшли ще один сюрприз: конверт на ім’я Зойки. Без марки. Без підпису. Лише її ім’я — і блискуча пляма від глянсового блиску для губ.
— Тоня? — припустила Зойка.
— Або хтось хоче, щоб ми так подумали, — сказала я.
А в кутку сидів Сметанко. І у вусі в нього... була сережка.
Друга.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!