Кекс на згадку про вбивство

— Я скажу. Але за кекс, — заявив Славік, ставши посеред кав’ярні, як лицар, який прийшов по нагороду за порятунок королівства. Тільки замість меча — у нього була ложка.

— Що? — спитала я.— Умови. Факт за фісташковий.— А якщо я дам вишневий?— Тоді дві правди. І бонус.

Я простягла йому обидва кекси.

— Розповідай, бартерна істото.

Славік жадібно відкусив. І з повним ротом сказав:

— Я працюю не тільки в доставці. Я ще й підробляю в піцерії. Там у них — свої камери. І от… на день “смерті Павла”, він заходив за піцою. Втретє за день. О 22:00.

— Але він був… мертвий.

— От і я здивувався! Я ще тоді подумав: “Нічого собі — і після смерті їсть ананасову!”

— Відео є?

— Є. Але треба домовитись з охоронцем. У нього складна душа — він фанат тірамісу.

— Господи, ми вже обмінюємо інформацію на десерти, — простогнала Зойка. — Це вже не детектив, це Кондитерська мафія.

Славік раптом нахилився й прошепотів:

— Але це ще не все. Я бачив, як Павло... комусь щось передавав. Конверт. Темний, товстий. І дівчина з довгими нігтями його забрала. У рукавичках. І пішла.

— Хто вона?

— Не знаю. Але пахла ваніллю і погрозою.

Глущенко задумався.

— Це все більше схоже на спектакль. І Павло — режисер. Але питання: який фінал він собі написав?

Славік доїв кекс і сказав:

— Якщо в мене буде ще один фісташковий — я, можливо, згадаю, як вона виглядала.

Я зітхнула.— Високі технології? Ні. Свідки? Так. Але лише за випічку.