54: “Це ще не кінець”
Кекс із запискою. Це вже стало новим нормальним у нашій кав’ярні.
— Я просто розпаковувала партію зранку, — сказала Зойка. — І в одному з мафінів знайшла це.
Записка була акуратно згорнута й загорнута в харчову плівку, як цінна інформація для дуже голодного шпигуна.
Розгортаю:
“Ти думаєш, це кінець? Це — всього лиш глазур. Справжнє — всередині. Не зупиняйся.”
— Це загроза? — спитала тітка Люся, нюхаючи папір. — Чи запрошення на побачення з таємницею?
— Це стиль Павла, — прошепотала я. — Він завжди писав так, ніби готував сценарій для фільму “Солодке зло”.
— Це точно його почерк, — підтвердила Зойка. — Я бачила схожі записки в його старому щоденнику. І… це все ще свіжо написано.
— Тобто він живий?
— Або хтось хоче, щоб ми так думали.
Ми подивились на кекс. Він стояв на тарілці, абсолютно звичайний. Але в ньому — була суть. Послання. І, можливо… вказівка, що робити далі.
— Справжнє — всередині… — задумалась я. — Це може бути про що завгодно: коробку, людину, запис.
— Чи нову флешку, — припустив Руслан, вже нишпорячи серед пакетів.
А Сметанко заліз на полицю і зіштовхнув банку з написом “Не чіпати — це просто спеції”.
Усередині — ще одна записка.
“Тепер твоя черга випекти правду. Але будь обережна — вона не всім смакує.”
Я зітхнула. Це був початок фінального раунду.
І точно — це ще не кінець.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!