45: Отруйний смак
Зойка принесла кекс на пробу — новий смак “Лимонна провина з кремом без алібі”.
— Ти точно перевірила рецепт? — спитала я, дивлячись на нього з підозрою, з якою зазвичай дивляться на колишнього в нових туфлях.
— Авжеж. Я ж не хочу вбити клієнта… хіба що одного.
— Жарт?
— Залежить, з якого боку ложки.
Я відкусила. І в ту ж секунду… відчула щось дивне. Не лимон. Не ваніль. А… гіркий, металевий післясмак.
— Що це за присмак?
— Ти відчула теж?! — ахнула Зойка. — Я думала, це просто моя уява. Але двоє — вже симптом.
— Покажи інгредієнти.
Ми вивалили все на стіл. Усе наче нормальне. Але... в банці з “лимонною есенцією” була чужа етикетка — зверху наклеєна.
Глущенко увімкнув ліхтарик.
— А ось це... не лимон. Це гліцитол-23. Його іноді додають у підозрілу випічку — маскує смак і паралізує рецептори.
— Це типу отрута?
— Типу “ти ще не помер, але скоро будеш дивитись мультики з підлоги”.
— Як це потрапило до нас?
— А от питання. Усі інгредієнти проходили перевірку. Але ці баночки... могли обміняти. Або... хтось навмисно змінив етикетку.
— І хто мав доступ?
Ми знову переглянулись. Зойка, я, Тоня, Люся. І… Павло. Колись.
— Отрута в кексі. Запис вирізано. Ноутбук зник. Це вже не просто випадковість, — сказав Глущенко.
А я подумала: може, Павло не просто тікав. Може, він готував меню зі зникнень. І перша страва — вже подана.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!