21: Шаурма і секрет
Із усіх слів, які я чекала почути наступного ранку, “шаурма” була на останньому місці. Але саме з неї почався мій день.
— Маринко, я все згадав! — Славік влетів у кав’ярню, тримаючи в руках пластикову виделку, два серветкових лебедя і фото.
— Як ти примудрився забути, що бачив Павла біля шаурми?
— Я тоді думав про сендвіч! — виправдовувався він. — Але тепер пригадав: ввечері перед відкриттям я забіг за “комбо-меню”, і там стояв Павло. Він чекав замовлення й говорив по телефону.
— І що?
— Сказав: “Я приніс це. Якщо щось станеться — знаєш, де шукати.”
— І?
— І я подумав, що це про кетчуп.
Зойка ляснула себе по лобі.
— І ти тільки тепер вирішив про це згадати?
— Я ж не знав, що він мрець з холодильника!
Ми із Зойкою поїхали до павільйону з шаурмою. Там, між пляшкою соусу “Мега-гострий” і банкою маринованої моркви, продавчиня з надписом “Раїса” на бейджику сказала:
— Та був тут такий! Красивий. Пахнув парфумами й тінями зради. Він залишив оте, — показала на коробку з-під лаваша.
У коробці — загорнутий у серветку кекс. І ще одна записка:
“Це — не для тебе. Це — для тих, хто думав, що солодке — це безпечно.”
Зойка простягла записку Глущенку, який знову з’явився невідомо звідки (ймовірно, з-під фартуха).
— Виходить, Павло щось десь залишив. І боявся, що це знайдуть. Але хто ще про це знав?
— Хтось, хто любить шаурму, — припустила я.
— Або просто стежив за ним і був завжди поруч, — додала Зойка.
Раїса нахилилась і прошепотіла:
— Я бачила, як за ним потім прийшла жінка. У рукавичках. І взяла щось із-під лавки. І пішла, не купивши нічого! Ви уявляєте? Без соусу!
Капітан кивнув:
— Маємо нову зачіпку. І, можливо, нову підозрювану — та, що не любить шаурму.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!