4: Ідея в халаті
Найкращі ідеї народжуються в душі. Але ця — народилась у халаті, з фірмовим принтом “Я не вбивця, я просто виглядаю так”. Саме в такому вигляді я і заявила:
— Ми не скасовуємо відкриття.
Зойка втупилась у мене так, ніби я щойно запропонувала продавати салат “Олів’є” як косметику.
— Ти серйозно?
— Абсолютно. Павло хоче, щоб ми зламались? То я йому зламаю... графік. Ми відкриємось. З кексами. І з кавою. І без трупів — якщо пощастить.
— Але в нас нічого не готове! — зойкнула вона, перелічуючи пальцями: — Банер ще в друці, бариста — у відпустці, холодильник — в істериці, а наш головний десерт — чорна діра смаку!
— Ми впораємось, — сказала я з натхненням, яке виникає тільки після трьох безсонних ночей і чашки дуже поганого еспресо.
Тітка Люся у цей момент зачитувала заклинання над банкою з вишнями. Сметанко демонстративно вилизував лапу, роблячи вигляд, що йому соромно за наш бізнес.
Ми з Зойкою склали список “Що треба зробити, щоб вижити”:
Знайти бариста, який не втік у Таїланд.
Перепекти кекси, які не стануть причиною кримінального розслідування.
Підготувати приміщення до нашестя родичів.
Переконати себе, що Павло — просто гість. І не вбивця.
— І знаєш що? — сказала Зойка, встаючи з рішучістю жінки, яка щойно зрозуміла, що в неї немає кави, але є план. — Ми не просто відкриємось. Ми зробимо це так, що Павло захлинеться власним фрапе.
Я глянула на неї, потім на згорілий кекс, і подумала:
Якщо це не закінчиться вбивством — це буде диво.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!