24: Кекс у кишені
— У нього що, завжди були такі кишені? — прошепотала Зойка, втупившись у пальто Бориса.
— Тільки коли щось приховує, — відповіла я, — або краде серветки з ресторану.
Борис стояв біля вітрини з цілком невинним виглядом, поки Глущенко не підійшов і дуже спокійно запитав:
— Можна я подивлюсь, що у вас у внутрішній кишені?
— В якій саме? — одразу зреагував Борис.
— Тій, яку ви щойно намагались прикрити папкою “Особисте. Не чіпати. Адвокатське”.
Борис зітхнув, застібнув піджак — і витягнув... кекс.
Так. Повноцінний кекс, загорнутий у серветку з квітковим візерунком. І з маленькою етикеткою: “Для неї. Якщо встигне.”
— Це що, вже шостий? — запитала я.
— Шостий, — підтвердив Глущенко, не кліпаючи. — І кожен веде до… чого?
— Скажімо так, — пробурмотів Борис, — Павло просив зберегти. І передати тільки, якщо щось станеться. Я не хотів втручатись, але… після холодильника вирішив, що пора.
— І ви вирішили носити його в кишені?
— Я адвокат. Ми звикли носити компромати біля серця. І кекси — теж.
Глущенко оглянув випічку.
— Зовні нічого незвичного. Але краще розрізати. Раптом там ще флешка. Або... пістолет.
Ми обережно розгорнули кекс. Усередині — аркуш пергаментного паперу, складений у три. І ще одне повідомлення:
“Це не просто вона. Це — ВОНА. Якщо вона згадає, що було в Празі, все скінчиться. Якщо ні — буде ще гірше.”
— Празі? — здивувалась Зойка.
— Павло був у Празі минулого року, — згадала я. — Разом із… ким?
Ми всі подивились на Бориса.
— Без коментарів, — сказав він. — Я тоді був... на семінарі.
— Семінар — це та, з ким ви були?
Він почервонів.
Сметанко зітхнув і демонстративно вийшов із кімнати.
Я теж зітхнула. Бо тепер, окрім підозр, у нас з’явилось нове питання:
Що, чорт забирай, трапилось у Празі?
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!