13: Ревнощі з пудрою
Наступного ранку на порозі кав’ярні з’явилась Галина “Шанель” Шаповал, місцева зірка кулінарного клубу “Гриль та пристрасть” — жінка з бровами-арками і поглядом, що міг підсмажити омлет.
— Я прийшла забрати свою форму для суфле, — сказала вона голосом, яким зазвичай замовляють професійне вбивство або нові фіранки в IKEA.
— А, і, до речі, — додала, витираючи пудру з носа, — Павло був покидьком.
— Ми так, ем, уже знаємо, — відповіла я.
— Але ви не знаєте, що він зробив на минулому конкурсі “Солодкий шедевр”.
Ми з Зойкою переглянулись. Цей конкурс був майже легендарним: десять кулінарів, один жюрі й одна історія, про яку ще досі згадують із присмаком гіркоти.
— Він украв мій рецепт, — сказала Галина. — А потім представив його як “власну креацію з нотками ванілі та інтриги”.
— І що було?
— Переміг. Отримав грамоту, набір ложок і мою вічну ненависть.
Глущенко, який саме з’явився з вулиці, тихо запитав:
— Ви були на відкритті кав’ярні?
— Ні. Але я проходила повз і, здається, бачила Павла. Він виглядав... ну... як кекс без начинки. І ще... він розмовляв із жінкою. Вона ховалась за великим капелюхом.
— Капелюх? — спитала Зойка. — А лак у неї був червоний?
— Не пам’ятаю. Але пахла вона як "Карамельний гріх" від “Летуаль”.
Тітка Люся, яка з’явилась із підсобки, мов паранормальне явище, прошепотіла:
— Запахи не брешуть. Це була Вона.
— Яка “вона”? — здивувався капітан.
— Та, що пам’ятає. І не пробачає.
Ми вже мали підозрювану з лаком, капелюхом, ароматом злості… і мотивом, загорнутим у пудру.
Щоб вподобати цю частину, необхідно зареєструватись на сайті або увійти, якщо ви вже зареєстровані.
Вподобати!