Шазілір. Заборонений день

***

Тим часом у приймальні магістрату продавець із крамниці прянощів, червоніючи і щохвилини запинаючись, намагався пояснити, навіщо він припер величезний кошик блідо-рожевих лілій і чому не хоче дочекатися приходу шановної Міловіки Дзвінки, щоб вручити їх особисто.

Помітивши «ціль», що якраз увійшла, хлопець розгубився остаточно. Поставив квіти прямо на підлогу, почав кланятися, заговорив про якийсь раут…

Міка підійшла ближче.

– Чи не могли б ви почати спочатку? – попросила втомлено. – Я майже нічого не почула.

Розібрати його тарабарщину було складно, проте Міка постаралася проігнорувати барвисті компліменти, подумки спростити заплутані фрази і врешті вловити суть послання.

– Стривайте! Ви це все напам’ять вивчили, так? І який дуре… тобто який оратор написав таку незрозумілу… таку піднесену промову?

Звісно, винуватцем переполоху знову виявився Баміал Рект. Він, бачте, запрошував пані доглядачку на посиденьки у вузькому колі друзів. Завтра по обіді, оскільки у вечірній час пристойні пані в гості не ходять. Імена інших учасників майбутнього заходу не називалися, і виходило, що їх взагалі не існувало.

– Тож я передам пану Ректу, що ви погодилися? – з надією запитав посланець.

«Передай, щоб він ішов до морських демонів!» – Міка посміхнулась і відповіла:

– Звісно. І, будь ласка, приберіть букет. Ненавиджу лілії.

«Вже кілька днів терпіти їх не можу», – напрошувалося продовження фрази.

Не попрощавшись, вона попрямувала до сходів.

– Ключі! – схаменувся адміністратор.

Довелося повернутись і ще раз вдихнути терпкий аромат клятих квітів, що віднедавна викликали цілком зрозумілу ворожість. Швидше б усе вивітрилося! Цей запах ліз навіть на другий поверх, і лише відгородившись від нього товстими, добре припасованими дверима, Міка перевела подих.

Зсередини кабінет доглядача нічим не відрізнявся від інших приміщень цього поверху. Гладенькі стіни, дубова підлога без жодної вади, традиційні великі вікна, брак прикрас, із меблів – стіл, крісло, стілець та шафа. Масивна чорнильниця казенного зразка, громіздке пір’я і стіс зеленуватого ківірського паперу доповнювали інтер’єр.

Міка сіла за стіл. Господарським поглядом оглянула кімнату, висунула і засунула всі ящики, прибрала чорнильницю подалі… І виявила, що зайнятися нема чим. Відвідувачів поки що не було, папки з «проблемними» справами залишилися в особняку губернатора, кидати робоче місце посеред дня, особливо після запізнення на години, було б цілковитим нахабством і непрофесіоналізмом. Раптом Еріел з’явиться ще сьогодні? Вона нізащо не хотіла його проґавити!

Саріну Леондар (нині – Саріну Корн) краще відвідати пізніше. У «Лілії» без супроводу і потикатися нічого, щодо Баміала і власних шансів йому протистояти обманюватися не варто. Шукати зустрічі з представником Жовтої ради теж нема сенсу – адже він попередив, що загляне сам, тому нащо лізти на рожен? Йому, до речі, потрібен список спалених за чаклунство. Гаразд, можна й написати…

Незвичне перо дряпало аркуш і розбризкувало чорнило. Рядки вийшли кривими, неохайними, схожими на почерк дитини.

Чотири імені: Айнор Лісс, Інт Рісоп, Даріл Майна та Венда Дайра.

Обдаровані.

Ті, хто не зумів викрутитись.

Записи замовчували, в чому саме полягав їхній злочин. Невластиві людям здібності – чим не привід опинитися на багатті?

Доля проклятих – помітний одяг та вогонь. У минулому нещасних спалювали в робах усіх відтінків червоного, але хтось із попередників Флеріана любив цей колір і не хотів, щоб він асоціювався зі скверною. Поступово Жовта рада перейшла на відтінки рожевого. По-перше, серед міщан Келіварії він у кращому випадку співвідносився з пустоголовістю (найчастіше – з розбещеністю). По-друге, прапор «випалювачів» виїдав очі яскравим рожевим кольором, і багато хто бачив у цьому збігу чи то злу насмішку долі, чи добре продуманий хід.

Міка зіщулилась. Як просто! Якщо ти – вбивця, ґвалтівник чи грабіжник, тебе або повісять, або відправлять працювати в кар’єри на благо суспільства. А чаклунство викорінюється вогнем. Так само, як і сто, двісті, триста років тому. І не важливо, бажаєш ти комусь зла чи ні. Відрізняєшся від натовпу – гори!

Вона стукнула кулаком об стіл, забувши, що ледве може втримувати перо. Зап’ястя пронизало болем, на руці відбилося свіже чорнило. Захотілося розірвати на дрібні клаптики і список, і «випалювачів» – усіх до одного. Навіть поштивого Райла, який надумав врятувати Шазілір від нечисті. Його насамперед!

«У моєму місті багать не буде», – згадалися впевнені слова Даріана.

Він знав, про що говорив. Полювання на проклятих обернеться різаниною. Як у інших містах – тих, про які залишилися лише спогади. І не факт, що під час цього постраждає бодай один обдарований.

«Жодних емоцій», – наказала собі Міка.

Не зараз. Вона не має права злитися чи розкисати. Треба зрозуміти, за яким принципом обираються жертви шазілірського прокляття. Ага, і якщо справ немає…

Міка замкнула кабінет і спустилася на перший поверх.

– Я у відділі податків, – повідомила адміністратору. – Якщо до мене прийдуть, попросіть зачекати.

Навіщо взагалі потрібні записи, якщо сімдесят п’ять імен міцно влаштувалися у пам’яті? Досі Міка розглядала зниклих безвісти з погляду розшуку: стать, вік, соціальний статус, дата і ймовірне місце зникнення, правдоподібність свідчень родичів і тих, хто бачив жертву останнім. Тепер їй захотілося дізнатися більше не про обставини справ, а про їхніх головних героїв – людей.

Податки прояснять фінансове становище жертв. Не всіх, звичайно, – неповнолітніх і більшу частину жінок у звітах не знайдеш.

Проте план у певному сенсі увінчався успіхом.

Майже тридцять осіб зі списку, в тому числі Елла Вайна, не приховували доходів і справно сплачували податки. Всі вони були успішними людьми, чиї прибутки в кожному наступному кварталі виявлялися вищими, ніж у попередньому. Навіть квіткарка, яка раніше уявлялася Міці звичайною вуличною дівчиною з букетиками волошок, мала власну теплицю.

«Тепер я розумію, що відчуває гончак, узявши слід», – у цьому справді щось крилося!

«Всіх обійду. Розпитаю сусідів, знайомих, рідних. У немовляти та актриси немає нічого спільного? А якщо копнути глибше? Адже я знайду зв’язок. Нелюд на моєму боці, Рект вірить, що зможе перетягнути мене на свій бік, а «випалювач» поки що взагалі осторонь. Я зможу», – можливо, вперше у житті Міка в цьому не сумнівалася.

Кістлявий старий, завідувач податкової, несхвально стежив за її пошуками, потім запропонував допомогу.

– Що ви, не варто! – Вона безбоязно дивилася на його понівечене давніми опіками обличчя і не відчувала огиди. – Я вже закінчую. Дякую за співпрацю!

Він провів її до дверей, уважно оглянув єдиним вцілілим оком.

– Знайшли, що шукали?

– Ага! – Міці подобалося розмовляти з цим чоловіком – він не ставився до неї як до кумедного звірятка і не зловживав своїм становищем. – Ще раз дякую!

Повертаючи за ріг коридору, вона обернулася. Чиновник із податкової повільно шкутильгав слідом. Його ноги майже не згиналися в колінах, і йому доводилося спиратися на масивний ціпок із широким набалдашником. Мундир висів на ньому, як на вішалці, волосся давно вимагало ножиць і закривало поле зору.

Міка повернулася до нього.

– На обід? – запитала, подаючи руку. – Я теж збиралася… Збираюся! Можна приєднатись?

Але біля приймальні її зустрів адміністратор.

– На вас чекає відвідувач, – повідомив знехотя.

– Еріел? – Незважаючи на те, що зустріч із батьком Івора належала до запланованих подій, усередині все похололо. – Закар Еріел?

– Ні. – Чиновник відверто здивувався. – Ейрон Метл Лорн. Щодо якихось земельних наділів. Прислати його до вас?

– Так.

Старий із податкової м’яко усміхнувся і побажав удачі в роботі. Неквапливо вийшов у двір, попрямував до магістратської їдальні… Міка провела його поглядом і обернулася до сходів.

Життя потроху поверталося до звичного ритму. Принаймні для архіву після переїзду нічого не змінилося.