Шазілір. Заборонений день

***

– Це особисте? – поцікавився Даріан, коли вони вийшли на вулицю і Міка змогла дихати на повні груди. – Ви занадто багато чекаєте від старої справи. Боюся, результат вас розчарує.

Вона невесело посміхнулася.

– Не придумуйте собі казна-що. Подивіться на все з іншого боку. Зникнення Лери… Зникнення Леріани – один із випадків, де є за що зачепитися. Аріала визнала, що гадки не має, коли пропала її дочка. Цілком можливо, справжня дата збігається з… з теорією. Інші злочини схожі: вийшов із дому, зник безвісти. Чаклунство, інакше і не скажеш! А це намагалися приховати. Невміло, передбачувано, за участю сторонніх… Наче перед кимось виправдовуючись, вам так не здається?

З безхмарного неба яскраво світив місяць. Нічне повітря було холодним, не рівня денній спеці. Міка прикрила важкі, місцями поїдені іржею ворота і зіщулилася, бережучи залишки тепла.

Куди ж тепер?

Хотілося відвідати Івора, проте присутність губернатора порушувала плани. Міка довела б Еріела до сказу (люди в гніві схильні відкидати обережність), а потім застосувала б своє «забудь мене» і, використовуючи здобуту інформацію, нацькувала б на нього нишпорок.

На жаль, Нелюд як свідок перекреслював основну ідею задуму.

– Додому?

Міка насупилася. Серце вимагало дій. Клятий Івор! Може, участь Керрейта збентежить його настільки, що він здасться одразу і викладе все без додаткових спонукань?

– Ні. Хіба вам не цікаво подивитися на молодого Еріела? Він мешкає на сусідній вулиці.

– В архіві дізналися?

– У відділі податків.

Даріан хмикнув, але від коментарів утримався.

Вони мовчки крокували нерівною бруківкою. Світло в деяких будинках уже згасло, зате місяць освітлював кожен камінчик. Дерева ворушили кострубатими гілками, кидали нерівні тіні. Кричали коти – голосно, з надривом, ніби від їхнього крику залежало чиєсь життя. Зрідка подавали голос нічні птахи і невпевнено квакали жаби.

– Далеко ще?

– Он там, попереду, єдиний двоповерховий особняк у цьому кварталі.

– Який, схоже, давно пустує. Вікна забиті дошками, бачите?

Місячне світло падало на фасад колись найрозкішнішої будівлі на узбережжі. Аріала Дайра палко жадала поселити тут одну зі своїх дочок, а Лоріана мріяла, щоб цей дім зник із землі разом з усіма його мешканцями.

– Судячи з податкових декларацій, – і хто б міг подумати, що це коли-небудь пригодиться? – Івору належить ще один особняк. Певне, в кінці вулиці… От халепа!

Міка різко зупинилася. Так, вона знала, що Івор Еріел мешкав у якомусь із розташованих поблизу будинків. Але в якому саме? Дванадцятий чи двадцять перший? Одинадцятий чи двадцять другий? Треба було звернути на це увагу. Не стукати ж тепер у кожні двері?

Чи запитати когось? Ага, і завтра весь квартал пліткуватиме про те, що до Еріелів посеред ночі приходили з офіційним візитом. Якщо невідомий організатор зникнень побачить у Іворі загрозу, то намагатиметься обірвати всі ниточки.

– Завтра його викличуть у магістрат, – запропонував Керрейт.

– Ні, ви що! – сполошилася Міка. – Досить і того, що рознесе Аріала Дайра. Нині не час для демонстративних дій.

– Ви мене за дурня маєте? Звісно, ніхто й не заїкнеться про поновлення старої справи. Придумаємо якийсь привід. Наприклад, ухиляння від сплати податків чи… Порушення Закону про шлюб – чим не варіант? Адже я правильно розумію? Коли Леріані було чотирнадцять, її договірний чоловік уже досяг повноліття?

Міка кивнула.

Так, келіварійські закони чітко вказували мінімальний вік молодят. І що з того? Це правило порушували всі. Традиції, хай їм грець. Ось тому й виникли так звані договірні шлюби – укладені тільки на папері, відкладені «на майбутнє».

– Нехай буде магістрат. Отже, ще заглянемо до Саріни й повернемося додому?

Даріан гадки не мав, хто така Саріна Леондар, вона ж – Саріна Корн. Довелося пояснювати, разом із тим торкнувшись кількох інших тем. І під час розмови відкрилося дещо прикре. Те, що Міка давно вже припускала, але списувала на власну недовірливість.

Заборонений день – особиста ініціатива губернатора. У цьому мало хто зацікавлений

Розшуку вистачає своїх турбот. Мавк відмовляється розпочинати масштабне розслідування і плодити чутки. Шала прагне довести, що чаклунство ні до чого. Жовтій раді, навпаки, потрібні вогнища – їхню службу ось-ось розпустять, тому життєво необхідно переконати всіх у власній корисності.

Не варто розраховувати на чиюсь допомогу. Навіть сім’ї жертв не надто вірять у шазілірське «прокляття». Теорія «Лілій» теж нічого не означає. Розшук працює з доказами, а не з домислами. До речі, майнула чутка про те, нібито в архіві підробили деякі папери, щоб очорнити шанованого торговця. На замовлення конкурентів, ясна річ, хто ж іще постарався? Але нова доглядачка не замаралася – винен цілком і повністю Тарендар Вікка, який виїхав до Ківіра.

Ще Міка дізналася, що їй дозволили порпатися в архіві розшуку і лізти з питаннями до людей не тільки тому що вона розумна, посидюча (вкрай сумнівна чеснота) і не схильна до балачок. Все було набагато простіше.

Вона мала час – безліч вільного часу, який гріх не витратити на суспільно корисну справу.

І її кликав результат.

«Особиста зацікавленість», як висловився Керрейт, здатна творити дива.

Адресу Саріни Корн Міка пам’ятала. Квартал знаті, Шовковична вулиця, будинок під номером п’ятдесят шість… Для робочого візиту було запізно, проте вона вмовила губернатора хоча б проїхати повз. Чому б заздалегідь не розвідати незнайому територію?

Допитливість не давала спокою. Сестра візника, що увійшла до сім’ї ейрона, була непересічною особистістю. Така напевно знала, як улаштований світ, і могла багато чого прояснити.

«Ось і я почала мислити шаблонами. Зовсім як ті, хто розносить новини про «архівну вискочку», – зупинила себе Міка.

Так не годиться. Стереотипи ніколи не допомагають.

Особняк Корнів не спав. У вікнах горіло світло, подвір’ям снували люди – мовчазні фігури в довгих темних шатах. Зсередини долинав тужливий спів і гучні ридання. Вулицею плив різкий запах пересмаженої цибулі та свіжого хліба. Поодинокі перехожі зупинялися біля воріт садиби, діставали з бочки, що стояла біля огорожі, жменю зерна і жбурляли додолу.

– Похорон, – констатував Даріан. – Шазілірські звичаї дуже колоритні.

– Бачу. Боги, невже Саріна?..

– Соммер. Нещодавно ви згадували про його смерть, Міко. Забули?

– А, справді… Не думала, що з ним прощатимуться тут.

– Чому? Він був злочинцем не для всіх. Пані Леондар не сумнівалася у його невинності.

В пам’яті відразу спливли листи божевільної матері, яка щось доводила глухому до благань світу. На жаль, її навіть не намагалися почути.

– Хочу їх побачити.

– Зараз невдалий час, Міловіко.

– Навпаки! Зараз їм погано настільки, що вони не зможуть захищатись. Ходімо!

Нелюд не зрушив з місця. Дивився, не кліпаючи, і ніби не наважувався заговорити. Він здавався сумним і розгубленим. Смикав ґудзик мундира, хмурив брови…

– То це в мене немає серця? – нарешті промовив із лячною гіркотою. – Подивіться на себе.

Міці стало соромно. І то правда, у людей горе, а вона хоче цим скористатися. Низько, підло…

І ефективно.

Перед очима ніби наяву з’явилося сумне обличчя Лери. Сестра зникла, немов ніколи й не існувала. Навіть могили не лишилося. Нема куди принести квіти, ніде посадити деревце… А Керрейт посмів говорити про серце?!

– Я ніколи не прагнула бути доброю для всіх, – чітко вимовляючи кожне слово, сказала Міка. – Розчаровані? Даремно. Ви маєте розуміти. Не вам розповідати мені про менше зло! Справедливість часом буває жорстокою. Ви живете з цим, хіба ні? І я зможу.

Даріан здригнувся, наче від удару. Тихо сказав:

– Таке життя не для вас.

І наказав візнику їхати.